Пасічник Михайло Павлович

Пасічник Михайло Павлович (нар. 4 квітня 1953, с. Половецьке, Бердичівський район, Житомирська область) – поет, письменник, публіцист, Почесний громадянин Бердичівського району, Заслужений діяч мистецтв України.

Пасічник Михайло Павлович народився 4 квітня 1953 року в селі Половецьке Бердичівського району в сім’ї сільських трудівників. Батько – Пасічник Павло Костянтинович – корінний половчанин, учасник Другої світової війни, нагороджений орденами й медалями, усе життя працював муляром та займався лозоплетінням; мати Надія Омелянівна (дівоче прізвище Головач) родом із села Татарнівка (нині село Озерянка) Житомирського району, її під час війни шістнадцятирічною вивезли на важкі роботи до Німеччини.

У 1959 році Михайло пішов до першого класу Половецької середньої школи, яку закінчив у 1970 році.

Перші вірші Михайло Пасічник написав у 1968 році, а надрукував у 1970 році, ще десятикласником в обласних газетах “Радянська Житомирщина” та “Комсомольська зірка”. Літературним учителем вважає відомого українського поета-лірика Михайла Клименка. Йому завдячує своїми дебютними публікаціями та виходом у світ першої книжки “Робота”. Окрім нього, Михайла Пасічника підтримали відомі українські письменники Степан Олійник, Платон Воронько, Абрам Кацнельсон, Михайло Слабошпицький та інші.

Після закінчення школи Михайло Пасічник вступив до Житомирського державного педагогічного інституту ім. Івана Франка, який закінчив у 1974 році (філологічний факультет). Два роки поспіль Михайло Пасічник працював учителем української мови та літератури у Дубрівській середній школі Олевського району на Житомирщині. Окрім віршів уже тоді писав газетні матеріали, друкувався в місцевих та республіканських газетах.

У 1975 році у видавництві “Молодь” вийшла збірка його віршів “Робота”, за яку поета у 1977 році прийняли до Спілки письменників України й Радянського Союзу.

У 1976 році Михайло Пасічник переїхав до Бердичева, став кореспондентом міськрайонної газети “Радянський шлях”, згодом – завідувачем відділу листів, відповідальним секретарем цього видання.

У 1979 році здібного поета й журналіста запросили на роботу в редакцію обласної молодіжної газети “Комсомольська зірка”, в якій він працював завідувачем відділу шкіл та студентської молоді. Навесні наступного року письменник очолив обласне літературне об’єднання. На цій відповідальній посаді він працював по 1985 рік, а восени повернувся до Бердичева й розпочав працю відповідальним секретарем газети “Радянський шлях”. У цій газеті Михайло Павлович також завідував відділом культури й моралі, політичного життя, обіймав посаду заступника редактора.

У 2000 році Михайло Пасічник полишає газету та розпочинає власну видавничу діяльність, створив видавництво «Бердичіврегіонвидав». У наступні роки за його авторства на світ з’являється низка історико-краєзнавчих книг, таких як «Щедре жито. Нарис життя урожайного» (1999), «Нитки з минулого в майбутнє. Дещо з історії та сьогодення ВАТ «Бердичівська фабрика одежі» (2000), «На бистрині життя. Історія та сьогодення села Бистрик» (2001), «Завжди на висоті. Історія та сьогодення села Слободище» (2001), «В багатьох живих вимірах: спогади, твори, фотосвітлини (До 80-річчя від дня народження письменника М.І. Степанюка)» (2001), «Вилиті в металі сімдесят» (2002), «Золото-срібний напій берендеїв» (2002), «Роки – як птахи (До 75-річчя птахівництва у Солотвині і до 30-річчя Старосолотвинської птахофабрики)» (2003) та інші.

У різні роки вийшли поетичні й художньо-документальні книги Михайла Пасічника – загалом їх понад 20. Він друкується в багатьох газетах та журналах України, закордоном – у Росії, Киргизії, Таджикистану, Чехії, Болгарії, США. За книжку віршів “Право на дорогу” (1981 р.) Михайло Павлович здобув обласну літературну премію імені поета-партизана М. Шпака (1983 р.). Наступні книги брали участь у конкурсах на здобуття республіканських премій імені Петра Усенка та Миколи Островського як помітні явища в українській літературі 80-х років. У своїх книгах автор опрацьовує багато тем, з-поміж яких основними є людина праці, село, природа; особливе місце займає інтимна лірика, патріотичні вірші.

У 2003 році побачило світ підсумкове на той час видання поета – вибрані твори у двох томах “Роса та іній літ і зим” (до 50-річчя автора).

Михайло Пасічник – поет-лірик, поет-філософ, поет-драматург, поет-психолог. Його віршам притаманні як простота й людяність, зворушливість і дитяче подивування світом, так і глибока думка й розважливість, метафоричність та яскрава образність, зримість відчутого ним самим і переданого читачеві у слові.

Михайло Пасічник також прозаїк, гуморист, пісняр, пише дітям. У 2008 році в альманасі “Тет-А-Тетерів” видрукуваний його фантастичний роман “Три життя однієї людини, або Дзеркала, в які дивиться доля”. Вийшла також окремою збіркою книжечка прози для дітей “Наші з Савичем дороги”, дві книжечки дитячих віршів – “Жива книжечка” і “Василькові посівайки”; збірка гумору і сатири “Вказівний перст жони” (2007 р.). Саме за неї у 2008 році поетові присуджена літературна премія імені Василя Юхимовича.

Михайло Пасічник завжди серед людей, багато сил віддає громадській роботі. 22 березня 1990 року в Бердичеві у приміщенні редакції газети “Радянський шлях” відбулись установчі збори міського Товариства української мови ім. Т. Шевченка, яке очолив поет. Через рік організації повернуто його первісну назву – “Просвіта”. Михайло Павлович у 1994 році балотувався кандидатом у депутати Верховної Ради України, багато років поспіль обирався членом ради Житомирської організації Національної Спілки письменників України (ЖОО НСПУ), з 2007 року – її голова.

У 2010 році Михайло Пасічник став лауреатом Всеукраїнської премії імені Олександра Олеся. А в березні 2011 року поету присуджена літературна премія імені Івана Огієнка. Указом Президента України №822/2011 від 19.08.2011 р. за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний та культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки та багаторічну сумлінну працю нагороджений відзнакою Президента України – ювілейною медаллю “20 років незалежності України”. У 2012 році Михайло Павлович видав поетичну збірку “У вільх цих кров моєї групи”. У тому ж році її визнано кращим поетичним виданням на щорічному обласному конкурсі “Книга року”.

Рішенням Бердичівської районної ради №161 від 22.08.2012 р. Михайлу Павловичу Пасічнику присвоєно звання “Почесний громадянин Бердичівського району”. 4 квітня 2013 року, на 60-й День народження письменник, голова обласного відділення Національної спілки письменників України Михайло Пасічник отримав відзнаку “Честь і слава Житомирщини”.

Наприкінці липня традиційно у рамках свята “Лесині джерела” в літературно-меморіальному музеї Лесі Українки у місті Новоград-Волинський відбулася літературна зустріч та вручення літературно-мистецької премії імені Лесі Українки 2014 року. Михайло Пасічник став лауреатом цьогорічної літературно-мистецької премії імені Лесі Українки у номінації “література” – за значний творчий доробок у царині літературно-поетичної творчості. У 2015 році нагороджений Міжнародною літературною премією імені Івана Кошелівця журналу “Соборність” за поетичність “То – біла гарячка Росії”. Того ж року став дипломантом Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Степана Руданського за книгу “Бджолині вибори”. У 2019 році – Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Степана Руданського за двотомник політичної сатири «Двовійна» (І премія).

Указом Президента України №338/2016 “Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці незалежності України” Михайлу Пасічнику присвоєно почесне звання “Заслужений діяч мистецтв України”. У 2023 році за заслуги перед українським народом, вагомий особистий внесок у культурно-освітній розвиток держави, значні досягнення в професійній діяльності, сумлінну невтомну працю та високий професіоналізм Михайла Пасічника нагороджено Грамотою Верховної Ради України.

Михайло Пасічник одружений, виховав дві доньки та має п’ятеро онуків.

Сьогодні Михайло Пасічник активно працює на літературній ниві, багато уваги приділяє творчій молоді, його часто можна побачити й почути у студентських аудиторіях, учнівських класах, відстоює самостійність у житті й творчості, здатність насолоджуватися тим, що сам зробив і створив.

Книги Михайла Пасічника, які побачили світ:

• “Робота”, в-во “Молодь”, 1975 р.
• “Право на дорогу”, в-во “Молодь”, 1981 р.
• “Робочий день бджоли”, в-во “Радянський письменник”, 1983 р.
• “Хлібні заповіти”, в-во “Молодь”, 1988 р.
• “Корабельний ліс”, в-во “Український письменник”, 1993 р.
• “Роса та іній літ і зим”, в-во “Житомир”, 1998 р.
• “Рясен ряст”, в-во “Бердичіврегіонвидав”, 2000 р.
• “Скіфське моє Половецьке”, в-во “Бердичіврегіонвидав”, 2001 р.
• “Роса та іній літ і зим” – вибрані твори у 2-х томах, в-во “Бердичіврегіонвидав”, 2003 р.
• “Не з оболонок, а з осердь”, видавець ПП Пасічник, 2005 р.
• “В режимі стиснутих пружин”, видавець ПП Пасічник, 2006 р.
• “Вказівний перст жони”, видавець ПП Пасічник, 2006 р.
• “Меди молодих медитацій”, видавець ПП Пасічник, 2008 р.
• “Не розминутися б із собою”, ПП “Рута”, 2009 р.
• “О, як негарно збоку!: гумор та сатира”, Житомир: ПП “Рута”, 2009 р.
• “Водоспадний злам: поезії у двох книгах”, Житомир: ПП “Рута”, 2010.
• “У вільх цих кров моєї групи”, ПП “Євенок О.О.”, 2012 р.
• “Свідомість удосвіта: поезії”, Житомир: Рута, 2013 р.
• “То – біла гарячка Росії”, ПП “Євенок О.О.”, 2015 р.
• “У вільх цих кров моєї групи: лірика”, Житомир: Вид. О.О.Євенок, 2015 р.
• «Двовійна. Щоденники спротиву» (тритомник). – Житомир, ПП “Євенок О.О.”, 2018 р.
• «Озирнутися із прийдешнього. Мемуари». – Житомир, ПП «Рута», 2023 р.

Абрам Кацнельсон, український поет, літературознавець, перекладач: “Ім’я Михайла Пасічника запам’яталося мені, коли кілька років тому я прочитав його ліричну мініатюру:

Таке падіння
Славлю і приємлю,
Таке падіння
Варте висоти:
Якщо вже падать –
То зерном у землю,
Щоб навесні
До сонця дорости!

З біографічної довідки дізнався: авторові немає ще і двадцяти. Це приємно вразило: ранні вдалі дебюти – не такі й часті…”.

Джерела і література:

Національна Спілка Письменників України: http://nspu.org.ua/dovidnyk/%D0%9F