Пастух Віктор Іванович

Пастух Віктор Іванович (нар. 8 лютого 1957, Бердичів, Житомирська обл., УРСР – пом. 5 жовтня 1996, Шиша-Пангма, Тибет, Китайська Народна Республіка) – лікар, альпініст, Заслужений майстер спорту з альпінізму.

Пастух Віктор Іванович народився 8 лютого 1957 року у сім’ї лікарів Івана Макаровича та Надії Розумниківни. Проживав із родиною у Бердичеві по вулиці Заводській, 44.

У перший клас Віктор Іванович пішов у 1965 році до середньої школи №7, згодом перейшов у середню школу №1, яку закінчив у 1974 році з золотою медаллю. Під час навчання брав активну участь у художній самодіяльності, паралельно з навчання у школі закінчив міську музичну школу по класу фортепіано.

Віктор Іванович зростав як спортсмен у ДЮСШ у тренера Віталія Олексійовича Лонського (1927-2004), заслуженого тренера СРСР та України. Він, починаючи із шкільних років, займався у міському спортивно-туристичному клубі “Ентузіаст” під керівництвом Є.М. Винопала та його дружини Н.П. Винопал.

З 1974 по 1979 рр. Віктор Пастух – студент Харківського медичного інституту, по закінченні якого отримав фах хірурга-ортопеда. Із шести років навчання у Харківському медичному університеті він п’ять років працював у 4-й поліклініці міста Харків: санітаром, фельдшером. Був викладачем у медичному інституті на кафедрі ортопедії. У 1986 році захистив кандидатську дисертацію, а 1991 року розробив нову методику лікування переломів шийки стегна.

Під час навчання в медичному інституті Віктор Іванович продовжив займатись альпінізмом у туристично-альпіністському клубі, що діє при навчальному закладі. По закінченні інституту він займався у київському клубі “Зеніт”, у складі команди якого підкорив вершини Карпат, Паміру, Кавказу, Тянь-Шаню. Входить до складу рятувальної авіаційної швидкої допомоги на території всього Радянського Союзу, брав безпосередню участь у 20 рятувальних операціях у горах. У 1988 році надав допомогу потерпілим після землетрусу у місті Спітак (Республіка Вірменія).

Останні 8 років життя Віктор Пастух присвятив підкоренню найвищої гірської системи світу – Гімалаїв. У 1989 році він тричі підіймався на Канченджангу, підкорив її Головну вершину (8586 м) сімдесят восьмим, Середню (8478 м) – п’ятнадцятим, а Південну (8491 м) – восьмим серед альпіністів світу всіх часів. У 1990 році Віктор удостоєний медалі “За трудову доблесть”, також йому присвоєне звання “Заслужений майстер спорту з альпінізму”.

Віктор Іванович став одним із активних учасників програми “Прапор України на найвищих вершинах світу”, ініціатором та керівником якої був екс-депутат України Іван Валеня. Передбачалося сходження українських альпіністів на чотирнадцять восьмитисячників. Програма задумувалась не тільки для того, щоб українці перевершили всіх по кількості підкорених вершин. Суть її полягала у піднятті нашого альпінізму на високий міжнародний рівень. У рамках цієї програми у 1994 році Віктор Пастух після сходження на Джаулагірі (8167 м) підняв прапор України на її вершині.

У вересні 1996 року розпочалась експедиція українських альпіністів на Шиша-Пангму[1] і Чоо-Ю, які розташовані в одному із регіонів Гімалаїв. Участь у цій експедиції взяв і Віктор Іванович. Експедиція у складі дев’яти чоловік розпочала сходження на Шиша-Пангму. 25 вересня на висоті 5600 м почав функціонувати базовий табір, а 3 жовтня альпіністи Віктор Пастух та Геннадій Василенко почали підйом для встановлення проміжного табору перед штурмом вершини Шиша-Пангма. У ніч з 4 на 5 жовтня 1996 року погода погіршилася: піднявся ураган та сильний снігопад, почався схід лавин, які забрали життя двох альпіністів. Пошуки зниклих силами української, російської, казахської та італійської експедицій виявилися безрезультатними.

Перше повідомлення про загибель Віктора Пастуха та Геннадія Василенко прийшло з Гімалаїв в Україну 9 жовтня 1996 року телефаксом. 11 жовтня в клубі альпіністів міста Харкова відправили громадянську панахиду по загиблим.

Незважаючи на небезпеку та гіркий досвід, українські альпіністи й надалі продовжували реалізовувати програму “Прапор України на найвищих вершинах світу”. Вони зуміли здійснити мрії загиблих друзів. Через два роки після трагедії альпіністи піднялися на Шиша-Пангму та поставили в базовому таборі меморіальну дошку. Одна за одною підкорялися нашим альпіністам вершини Гімалаїв. 9 травня 1999 року жовто-блакитний прапор замайорів на найвищій горі світу – Евересті.

Указом Президента України від 13 травня 1997 року Віктор Пастух нагороджений орденом “За мужність” (посмертно). Бердичівська міська Рада прийняла рішення про присвоєння одній із вулиць міста імені В.І. Пастуха; загальноосвітній школі №7, де навчався Віктор Іванович, у 2006 році також присвоєно ім’я спортсмена. У музеї історії цієї школи створена експозиція, присвячена життєвому шляху Віктора Пастуха. У музейній кімнаті загальноосвітньої школи №1 також створено стенд, присвячений альпіністу. Життєвий подвиг Віктора Івановича надихнув прозаїків та поетів, зокрема журналіста Анатолія Кондратюка, на створення художніх творів, присвячених відважному альпіністу.

Будинок по вулиці Заводській, 44, у якому народився та проживав Віктор Пастух, включено до переліку історичних пам’яток і пам’ятних місць історії та культури на Бердичівщині.

Джерела та література:

Ратинский М. Гималаи: простых маршрутов не бывает. // Пилигрим, 1994, №2.

Указ Президента України від 13 травня 1997, Київ, №0144.

Кондратюк А. Гімалайський сніговий Барс. // “Земля Бердичівська” від 30.09.2000 р.

Поданєва Ю.С. Заслужений майстер спорту з альпінізму, кандидат медичних наук В.І. Пастух – наш земляк // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття. Наук. зб. “Велика Волинь”, т. 22. – Житомир-Бердичів, 2001, – с. 88-91.

Іващенко О.М. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: “Полісся”, 2005 р. – 176 с.

Матеріали музею історії школи №7 м. Бердичева.

[1] Шиша-Пангма, або Шишабангма (китайською звучить як Госаінтан; кит. 希夏邦马峰, Xīxiàbāngmǎ Fēng) — чотирнадцята за висотою гора світу, найнижча серед восьмитисячників (8027 м).