Садки

До складу Семенівської територіальної громади входить село Садки. Село розташоване неподалік автошляху Бердичів-Вчорайше.

Село Садки відоме з 1617 року. На цей час воно було власністю Тишкевичів – нащадків засновників та перших власників містечка Бердичів.

Назва села походить від того, що місцевість, на якій розкинулось село, здавна облюбували для розведення садів. Варто пригадати, що назва сусіднього села Сингаївка також походить за тим же принципом: на мальовничих пагорбах буйно поросли садки, прегарні гаї, які зливались із небокраєм. Звідси пішла назва – Синій Гай, а згодом – Сингаївка.

У середині XIX століття в Садках проживало 378 жителів обох статей, за селом рахувалось 598 десятин землі. У книзі дослідника нашого краю Лаврентія Похилевича (1816-1893) з’являється перша згадка і про струмок під назвою Свинюха, поряд із яким знаходиться село. На цей час окрім Садок до складу маєтку власника Владислава Фердинандовича Тишкевича входило ще й сусіднє село Пузирки.

У сімдесятих роках ХІХ століття власник села граф Тишкевич розорився та продав свій маєток відомому цукрозаводчику Федору Терещенку. Останній вирощував на садківських полях цукровий буряк для подальшої переробки на власному цукрозаводі у сусідньому селі Червоне.

Станом на 1 січня 1900 року в Садках у 105 дворах проживало 725 жителів, із них 357 чоловіків та 368 жінок. Селу належало 634 десятини землі, з яких 179 були власністю Терещенків (господарство вів управляючий Самуїл Пантелеймонович Левитський), 455 десятин перебували у володінні селян. У селі діяла школа грамоти, функціонував дерев’яний млин.

Революційні події 1905 року, відомі як Перша російська революція, докотилися і до Садок. Запалали скирти панського хліба, біднота почала ділити поміщицьку землю, реманент. Організатором виступу став садківчанин Тодось Максимович Ковальчук. Але викликаний управляючим із містечка Махнівка козачий загін жорстоко придушив селянські заворушення.

У 1908 році на кошти селян у Садках звели православний Свято-Успенський храм. У парафіяльній школі, яка розмістилась у старенькій хатині, навчалось 10-15 дітей. Термін навчання – три роки, діти вивчали закон божий, російську мову та арифметику. У селі діяла бакалійна крамниця, власником якої був Царовський. У цій крамниці селяни мали можливість придбати необхідний для повсякденного життя крам – сіль, гас, махорку, сірники та інше.

У роки визвольних змагань 1917-1921 рр. у Садках створили спілку незаможних селян, першим очільником якої став Іван Семенович Семенюк. Створили також сільський виконавчий комітет, головою якого став Самсон Юзва. Комнезам розділив поміщицькі землі, реманент, худобу.

У липні 1919 року в селах Садки та Великі Гадомці Бердичівського повіту відбулося повстання місцевих мешканців проти реквізиції продовольства, яку влаштовувала радянська влада (т.зв. «продрозверстка»). Та виступ селян швидко придушили зброєю.

У 1921 році у колишньому поміщицькому будинку запрацювала трудова школа, в якій навчалось біля сотні дітей. Але поміщицький будинок не був придатний для навчального закладу, тому у 1926 року сільська громада власними силами збудувала нове приміщення школи.

Наприкінці 20-х років шефство над селом взяли працівники бердичівського машинобудівного заводу «Прогрес». За допомоги шефів у 1928 році в Садка створили першу комсомольську організацію, секретарем якої обрали Степана Лукича Харчука.

1929 року 12 бідняцьких господарств об’єдналося у ТСОЗ, а 1930 року було створено колективне господарство «Хлібороб», яке очолив Михайло Стратонович Матвійчук.

Голод 1932-1933 рр. став страшним ударом для Садок – за зиму-весну 1933 року в селі загинув 171 чоловік. Жителі села зберігають пам’ять про загиблих у той страшний час: на сільському кладовищі існує могила, в якій поховані жертви голоду. До 60-річчя Голодомору на кошти жителів села та підприємців було виготовлено пам’ятний знак – Хрест жертвам Голодомору. Встановили його на могилі 23 жовтня 1994 року, Хрест освятив отець Анатолій, настоятель Свято-Покровського приходу. Хрест виготовлено з залізобетону, в основі розміщено плиту з того ж матеріалу з присвятним написом: «Жертвам голодомору 1932-1933 рр. від односельчан. 1993 р.».

У 1934 році село було повністю колективізовано. Головою колгоспу обрали Марію Кирилівну Кондратюк. За період її керівництва колгосп увійшов до числа передових господарств області. В пам’ять про перших механізаторів, які обробляли землі Садок, у 1967 році у північній частині села на тракторному стані встановили пам’ятний знак у вигляді трактора Універсал-2 (У-2). На металевому п’єдесталі укріпили меморіальну дошку з присвятним написом: «Першим механізаторам, які брали участь в проведенні колективізації 1929-1933 рр.» (пам’ятний знак демонтували у 90-х роках та продали).

Мирну працю селян перервала війна – 15 липня до села увійшли німецькі війська. Нова влада не розпустила колгосп, примушуючи людей працювати на загальний котел. Старостою села став Кирило Матвійчук, який слідкував за виконанням розпоряджень нової влади. За роки окупації 60 селян було відправлено на працю до Німеччини. У той же час на фронтах Другої світової з ворогом билося 120 жителів села, з них 112 за мужність і відвагу були удостоєні урядових нагород, 70 загинули у боях за Батьківщину.

Визволення Садок від окупанта відбулось 27 грудня 1943 року. Під час боїв згоріла будівля сільської школи, постраждали інші господарські будівлі. Після визволення села біля сільського клубу з’явилась братська могила, в якій поховано 12 воїнів: з них 3 воїни 15-ї танкової дивізії, які загинули в бою 14-15 липня 1941 року при обороні села від окупантів, та 9 воїнів 389-ї стрілецької дивізії. У 1962 році на могилі встановили бетонну скульптуру воїна з присвятним написом на постаменті, зліва від неї поклали одну плиту з іменами загиблих. У 1967 році на честь загиблих воїнів-земляків встановили скульптуру скорботної матері, що схилилась над дитиною. Позаду скульптури розташована стела з присвятним написом та іменами загиблих воїнів-земляків.

Після звільнення до села повернулась Марія Кондратюк, яка знову очолила місцеве господарство. За її керівництва колгосп швидко відновив працю та до 1951 року досяг довоєнних обсягів виробництва. За зразкове керівництво господарством Марія Кондратюк була нагороджена орденом Леніна, тричі обиралась депутатом Верховної Ради УРСР.

У 1951 році Садківський колгосп «Хлібороб» об’єднався з господарством ім. Будьонного сусіднього села Великі Гадомці (11 серпня 1954 року Указом Президії ВР УРСР ліквідували й Великогадомецьку сільську раду, яку приєднали до Садківської сільради). Так з’явилось колективне господарство «Шлях комунізму» з центром у Садках. Об’єднаний колгосп нараховував 438 дворів, у яких проживало 1077 селян, 2143 гектари сільськогосподарських угідь, з яких 1676 га орної, 53 га займав колгоспний сад, 2 гектари – ягідники. На полях господарства вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес, кукурудзу, цукрові буряки, а також біб та квасолю.

У 1955 році після раптової смерті Марії Кондратюк колгосп очолив Олексій Гнатович Мельничук. За його керівництва збудовано багато господарських приміщень, серед яких механізована кормокухня, пилорама, водокачка, гараж на 15 одиниць техніки, силосні споруди. У цей час відомою на весь Бердичівський район стала буряківниця Соломія Никифорівна Мельничук, яка збирала щорічно урожай цукрового буряка по 500-600 цн з га. Вона стала кавалером ордену Леніна та нагороджена численними медалями, обиралася депутатом Верховної Ради України. Успішно працювали на ланах Єва Лукична Новарчук, Олександра Гнатівна Мельничук, Зіна Романівна Ленчук, Надія Оксентівна Кучук. У 1955, 1956, 1957 роках колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки досягнень народного господарства, 1956 року колектив нагородили дипломом I ступеня, в якості нагороди господарство отримало один легковий та один вантажний автомобілі.

У 1960 році в Садках відкрили лікарню на 25 ліжок з хірургічним та пологовим відділеннями, працював терапевтичний, рентгенівський, зуболікувальний кабінети, клінічна лабораторія. Працювала аптека та поліклініка. Ще через два роки в Садках збудували нову восьмирічну школу, в якій навчалося 138 дітей. Діяли дитячий садок «Ромашка» на 40 місць, збудований у 1972 році, лазня.

У 70-х роках в Садках проживало 631 жителів. Місцевий колгосп перейменували на колгосп імені Леніна, у 1972 році колгоспу, який на цей час очолював Микола Олександрович Побережний, присвоїли звання господарства високої культури землеробства. У господарстві діяла потужна овочева бригада, яку очолювала Ганна Дмитрівна Ткачук. Було розвинуте тваринництво (головний зоотехнік Ніна Макарівна Романюк).

На цей час село вже було повністю електрифікованим, в оселях садківчан запрацювали радіоточки, а в окремих жителів з’явився телефонний зв’язок. У клубі на 250 місць діяла бібліотека з фондом 4,5 тис. книг. У зв’язку з ліквідацією великогадомецької школи діти з цього села стали навчатись у садківській восьмирічці.

У 1974 році колективне господарство, яке об’єднувало Садки та Великі Гадомці, увійшло до складу колгоспу ім. Постишева (с. Семенівка).

17 грудня 1984 року на території Садок утворився місцевий колгосп ім. Калініна, його головою обрали Станіслава Вацлавовича Зарембу, який до цього працював завідуючим відділком. На своїх зборах члени колгоспу дали слово зробити все, щоб швидко відродити колишню славу свого господарства, яке вирощувало високі врожаї всіх культур, забезпечувало продуктивний розвиток тваринництва.

І розпочалась робота: було капітально реконструйовано тракторний парк з їдальнею для механізаторів, відремонтовано тваринницькі приміщення, на той час в господарстві на свинокомплексі утримувалось більш як 5 тис. поголів’я, впорядковувались сільські дороги, побудовано склад для зберігання зерна та сушарки. Взявся за соціальну сферу, побудувавши сільський Будинок культури, введено шість нових та придбано за кошти колгоспу три оселі, в яких оселились колгоспні спеціалісти, зведено новий магазин.

Дуже було непросто в той час, коли Заремба взявся за газифікацію села. І це йому вдалося. Крім того, було підведено газові мережі до села Великі Гадомці та теж газифіковано одну вулицю.

На Садківських землях вирощувались високі врожаї практично всіх сільськогосподарських культур, розвивалось тваринництво.

Станіслав Вацлавович одним з перших у районі розпочав практичну роботу по створенню підсобних переробних підприємств, на яких перероблялась вирощена колгоспниками сільськогосподарська продукція. Зокрема, було введено у дію пекарню та коптильний цех.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 474 особи, з яких 202 чоловіки та 272 жінки. За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 422 особи.

З настанням незалежності України на базі колишнього колгоспу утворилось сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Хлібороб», яке очолив досвідчений спеціаліст Станіслав Заремба. Під його керівництвом «Хлібороб» досяг значних успіхів у виробництві сільськогосподарської продукції.

Сільська рада у Садках існувала до осені 2020 року. 3 листопада в ході адміністративної реформи її ліквідували, село Садки увійшло до складу Семенівської територіальної громади.