Розділ 2. Стародавні часи (до ІХ ст.)

М.М. Бедь, Б.В. Марковський.

 Сліди перших людських поселень на території нашого краю сягають у найдавніші часи. Про це засвідчують знаряддя праці, знайдені і вивчені невтомним дослідником і археологом Г.Г. Богуном у багатьох населених пунктах. На захід від села Слободище, біля урочища «Дудчина гора», виявлено багато кремневих нуклеусів, відбійників, фрагментів посуду, оздобленого гребінчастим орнаментом. Такими ж були і знахідки поблизу Катеринівки, Бистрика та в Бердичеві. Г.Г. Богун відніс їх до пам’яток періоду неоліту (середина VІ – початок ІV тис. до н.е.) Усі ці стародавні речі потребують подальших досліджень, так як точно не виявлено, до якої археологічної культури вони належать. Можливо, до Дніпро-Донецької культури, яка існувала на території України в другій половині V – середині ІІІ тис. до н.е.

Наша земля здавна була сприятливою для життя та діяльності людей. Важливу роль у цьому відігравали річка Гнилоп’ять із густою сіткою приток, ліси, родючі чорноземи та дерново-підзолисті ґрунти, поля, придатні для пасовищ. У зелених надрах залягають запаси багатьох руд, піщаника, граніту, різних видів глини. Тому тут можна було вести як землеробство та садівництво, так і промисли – полювання, рибальство, будівництво і т. д.

Знайдено сліди Трипільської культури (ІV-ІІІ тис. до н.е.). Залишки поселень трипільців виявлено в урочищах «Слобідка», «Заріччя», «Займисько» і «Скеля», що поблизу села Скраглівка. Г.Г. Богун зібрав тут велику колекцію стародавніх речей – вкритий вохрою посуд, пластини з кременю, серп, прясла, мотики з оленячого рогу, які засвідчують про життєдіяльність на території нашого краю землеробів неолітичних часів (середина VІ-ІІІ тис. до н.е.). Залишки поселень трипільців досліджені також поблизу Мирославки, Бистрика, Райків, Великої П’ятигірки, Семенівки.

Під час розкопок, проведених археологами Т.М. Мовчанівським та П.П. Курінним у 1927 році поблизу села Скраглівка, знайдено стародавній могильник, в якому були уламки посуду, глиняне прясло, статуетки і жертовні купи з палених кісток і вугілля. Крім того, були й розкопки в інших місцях – в урочищі «Кругла Гора» (поблизу с. Райки), на території Бердичева («Піски»), уздовж лівого берега р. Гнилоп’ять, в урочищі «Жмурі».

Археологічні дослідження дали підстави вважати, що основою господарства наших предків трипільських часів було землеробство – спочатку мотичне, а потім орне. Використання рала дало можливість здійснити перехід до перелогової системи обробітку землі, а згодом до введення озимих і ярих зернових культур – пшениці, ячменю, проса. Знаряддя хлібороба виготовлялися з міді. Спочатку цей метал вважався однією з порід каменю і оброблявся способом оббивання. Пізніше його кували кам’яними молотами. З часом винайшли плавильну та ливарну техніку, що дало можливість поліпшити якість знарядь праці, зброї та різних прикрас. У добу неоліту, поряд з мідними знаряддями, які були м’якими, існувало ще багато кам’яних і крем’яних.

Розвивалося скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець, свиней. Під випаси використовувалися заплави річок, поля та лісові поляни. Полювали на оленя, косулю, кабана; розводили сади, за допомогою кістяних і мідних гачків ловили рибу.

Уламки посуду засвідчують про виготовлення керамічних виробів, особливо горщиків. Відбувався перехід від випалювання посуду на відкритому вогні до використання спеціальних печей. Багатий орнамент, яким оздоблено горщики та інші керамічні вироби, – одне із яскравих свідчень високого рівня розвитку трипільського мистецтва.

Могильники дають можливість не лише дізнатися про господарство наших предків, але й знайомлять нас із релігійними уявленнями, мистецтвом та іншими частинами духовної культури трипільців.

Отже, релігійні обряди наших предків пов’язувалися з культом родючості, втіленого в жіночих статуетках, які мали магічне спрямування. Крім того, вони були оберегами домашнього вогнища. Тіла покійників спалювалися, що вказує на віру людини в очисну силу вогню. Поряд із померлим клали його знаряддя праці та інші речі. Керамічні вироби розписували чорною, червоною і білою фарбами, які були природного походження. Основні елементи розпису: спіраль (символ життя), сонце-коло, або кілька кіл з хрестом (символ неба, землі, рослин, тварин, людей).

Нам слід продовжувати роботу з вивчення життя наших предків у трипільські часи. Особлива увага має бути звернена на дослідження їхніх жител і поселень. Адже від трипільців іде духовне начало формування української нації – великого трудівника, землероба і митця.

Пам’ятки доби бронзи (кін. ІІІ-ІІ тис. до н.е.) виявлені в селах Гальчин, Кустин, Іванківці, Семенівка, Маркуші, Обухівка, Скраглівка, Слободище, Старий Солотвин, Кикишівка, Швайківка, Райки, Мирославка, Житинці, а також у місті Бердичів – на захід від урочища «Жмурі», вздовж лівого похилого берега Гнилоп’яті та на лівому березі струмка (біля цегельного заводу). Тут знайдено уламки глиняного посуду з відбитками шнура, багато ножів із кремню, нуклеусів, кісток свійських тварин, місць вогнищ та слідів глиняної обмазки жител. Після реконструкції посуд отримав тюльпаноподібну форму. Ці речі могли належати племенам Тшинецької (ХV-ХІ ст. до н.е.) та Білогрудівської (ХІ-ІХ ст. до н.е.) культур – пращурів слов’ян.

Бронза – перший штучний метал, який швидко витіснив мідь, але кам’яні вироби ще залишалися. Бронзові знаряддя сприяли значному поліпшенню господарства і життя людей. Збільшувалася кількість видів культурних рослин, освоюваних племенами. Про це свідчать залишки кількох сортів пшениці, проса, ячменю, льону, гороху, кісточок слив, вишень, насіння ріпи, часнику, цибулі, маку. Серед знахідок – кістки свійських тварин. Про високу техніку обробки знарядь дізнаємося вивчаючи ретельно відшліфовані кам’яні сокири з просвердленими отворами. Місцеві ковалі вже володіли технікою холодного кування металів, але бронзових речей знайдено надто мало. В основному, прикраси (завитушки) та плоска сокира, виявлені біля с. Слободище та долотовидна сокира з с.Бистрик.

Є відомості про поселення тих часів. Це були в основному землянки з дерева та з очерету і обмазані глиною розміром 10 × 5 м, побудовані двома рядами вздовж річок. Кожне поселення налічувало близько 18-20 таких жител. Знайдено курганні поховання зі скорченими людськими кістяками. Значну роботу з вивчення епохи бронзи в нашому краї провели археологічні експедиції під керівництвом Т.М. Мовчанівського.

З кінця ІІ – початку І тис. до н.е. розпочинаються часи нового віку – залізного. Нашу землю в ІХ-VІІ ст. до н. е. населяли племена Чорноліської культури, яка була спадкоємницею виробничих і духовних досягнень білогрудівців. Крім того, вони перейняли техніку обробки заліза від кіммерійців. Плавка проводилася з болотної руди. Хоча пам’ятників даної культури на Бердичівщині не знайдено, але знахідки в навколишніх районах свідчать, що й наш край міг бути заселеним чорнолісцями. Крім того, нова культура була явним спадкоємцем і продовжувачем своєї попередниці.

Чорноліські племена об’єднувалися в племінні союзи. Проживали в городищах з дерев’яними наземними будівлями. Займалися орним землеробством і скотарством. Були добрими ремісниками, прядильниками, ткачами, ливарниками, ковалями. Уміли обробляти бронзу і залізо, а також виготовляли високоякісний орнаментований посуд. Змінився, у порівняні з попередніми культурами, поховальний обряд, про що свідчать без курганні могильники з трупоспаленнями.

У VІІ-ІІ століттях до н.е., тобто у Скіфський період наш край населяли племена, які вели своє походження від чорноліських землеробів. Вони етнічно майже не мали нічого спільного зі скіфами. Пам’ятки тієї далекої епохи знайдені в багатьох місцях басейну р. Гнилоп’ять (села Бистрик, Житинці, Малосілка, Маркуші, Обухівка, Половецьке, Романівка, Скраглівка, Слободище, Кикишівка, Райки, Велика П’ятигірка, Гвіздава, Пилипи, Терехове). В урочищах «Белько», «Дудчина гора», «Займисько», розташованих біля с. Скраглівка, вивчено цілу групу стародавніх поселень цього періоду. Городище скіфських часів виявлено в урочищі «Кругла гора», поблизу с. Райки, на місці поселення пізньотрипільської культури. Знайдено грубий ліпний посуд сірого кольору в формі горщиків, оздоблених наліпними валиками по черевку з нащипами на вінці. Крім того, там виявлено миски із загнутими всередину, під прямим кутом, вінцями, глиняні сковорідки, фігурки тварин, прясла, глиняні «хлібці», грузила до риболовних сіток. В районі «Загребелля», на території Бердичева, також відкрито пам’ятки скіфського періоду. Доведено, що тут було стародавнє поселення.

Основним заняттям наших пращурів і в скіфські часи залишалося землеробство. Хліб вони вирощували як для власного споживання, так і на продаж. Тому не дивно, що в інших районах, де існували племена, схожі на наших пращурів, знайдено багато античних речей з Північного Причорномор’я. Отже, пращури слов’ян жили не ізольовано одні від одних, а контактували з іншими племенами.

ІІІ-ІІ століття до н.е. – період, відомий в історії як час існування Зарубинецької культури, територія якої включала басейни Середнього і Верхнього Дніпра та Прип’ятське Полісся. На території Бердичівщини, на околицях с.Райки, знайдено сліди одного з поселень тих часів. Дослідження знахідок дають підстави говорити про час значних прогресивних змін у господарстві та культурі наших предків. Значно зросли кількість і якість залізних виробів, які остаточно витіснили кам’яні та бронзові знаряддя. Керамічні речі виготовлені на повільному гончарному крузі. Поліпшилися житлові умови людей. Будинки набувають форми мазанок. Поховання померлих здійснювалися обрядом трупоспалювання з бідним ритуальним інвентарем.

У ІІ-V ст. н.е. територію нашого краю населяли племена Черняхівської культури – поліетнічної спільності, ядром якої стали слов’янські племена. Першим описав її пам’ятки археолог В. Хвойка, який вважав, що черняхівці були спадкоємцями зарубинців і увібрали в себе багато здобутків римських провінцій, місцевих традицій різних сусідніх племен, зокрема – слов’ян. Пам’ятки даної культури знайдено на південних і південно-східних берегах р. Гнилоп’ять та її приток. Вражають досить обширні площі поселень – 500 × 40 × 120 метрів та значне поліпшення знарядь праці. Знайдено скляний посуд, римські монети часів ІІ-ІІІ ст. н.е., які засвідчують про торгівельні зв’язки наших предків із Північним Причорномор’ям та Балканами. Крім того, археологи виявили велику кількість глиняного посуду сірого, чорно-сірого та цегляного кольорів. Поверхня посудин – шершава і вкрита лаком. В залишках поселень також були глиняні біконічні прясла, залізні наральники, шлаки, круглі кам’яні жорна. Зустрічається посуд, виготовлений двома способами – мідним і на гончарному крузі. Уламки зернотерки та наконечник списа засвідчують про господарське та військове заняття людей.

Основою господарства черняхівських племен було землеробство орного типу. Вирощували жито, ячмінь, пшеницю, льон, горох, просо, часник, цибулю, моркву, редьку. Розводили велику рогату худобу, свиней, коней, кіз.

Як засвідчував археолог І.С. Винокур, у племен Черняхівської культури тривав процес відокремлення ремесла від сільського господарства, виникало індивідуальне або сімейне землекористування при збереженні колективної власності на земельні угіддя, поглиблювалась майнова нерівність, що приводило до формування прошарку знатних людей. Деякі факти засвідчують про виникнення рабства. Все це означає про підхід суспільства до утворення держави.

Характерними в розташуванні поселень черняхівців є відкриті сонцю південні, південно-східні та південно-західні схили терас понад річковими заплавами. Структура, розміри та вигляд жител стали значно досконалішими.

Пам’ятки цієї культури знайдено поблизу Бистрика, Швайківки, Маркушів, Кикишівки, Житинців, Буряків, В. П’ятигірки, Семенівки, Слободища (урочища «Слобідка», «Заріччя», «Гірка», «Займисько»), а також на території Бердичева (урочище «Жмурі»).

Археологами І. Винокуром та М. Брайчевським, якими у 1955 році проведено розкопки на околицях с. Слободище і на правому березі р. Гнилоп’ять в урочищі «Слобідка», доведено, що поселення західної частини Бердичівщини часів ІІ-V ст. де в чому відрізняються від класичних черняхівських і тому їх можна віднести до окремого варіанту Черняхівської культури – волинської групи полів поховань. Про це засвідчують рештки жител, кераміки сіро-чорного і жовто-коричневого кольорів, жорна, залізний наральник і т.д.

Такі ж висновки можна зробити і з результатів розкопок, проведених археологічною експедицією Чернівецького університету на околиці с. Маркуші (1955 р.) – в урочищі «Мадярщина». Усього на території нашого краю відкрито понад 50 черняхівських поселень.

Гунська навала кінця ІV – середини V ст. привела до значного погіршення становища матеріальної культури племен долини Гнилоп’яті та її приток. Виявлено сліди пожеж, руйнувань, які охопили великі території. Частина племен переселялася на Балкани, а їхні землі переходили до представників іншої археологічної культури – Корчацької, основна лінія розташування якої пройшла вздовж р. Тетерів. Вони були відсталішими за черняхівців. Їхні відносини мали патріархальний характер, а в матеріально-майнових відносинах існувала рівність. Розкопки їхніх поселень поблизу с. Райки (урочище «Запасіка») і с. Слободище (урочище «Гірка») не виявили посуду, виготовленого на гончарному крузі, та різних знарядь землеробства.

Зате серед знахідок були рештки горщиків, виліплених з глини, та предмети підсічного обробітку ґрунту.

Поховальний обряд даної археологічної культури – трупоспалення з розміщенням урн з прахом в ямках. Все це обкладалось камінцями, на яких насипали курган.

VІІ ст. – час існування Лука-Райковецької археологічної культури, яка виникла на основі господарства та духовних цінностей корчацьких племен. Назва її походить від урочища «Лука» (околиця с. Райки). У цих місцях виявлено рештки жител розміром 3х4 метри. Це були землянки з глинобитною підлогою.

Серед знахідок – багато ліпного посуду, кісток тварин, жорна, залізні знаряддя праці. Посуд, вироблений за допомогою гончарного круга, зустрічається вкрай рідко. Він прикрашений лінійним та хвилястим орнаментом. Схожі речі виявлено Г.Г. Богуном в районі вулиці Дружби та в урочищі «Жмурі» на території Бердичева. Це уламки зернотерки, уламки керамічних виробів, які мають риси, характерні для речей Лука-Райковецької культури.

Слід зазначити, що пам’ятки різних епох стародавньої історії Бердичівського району вказують на безперервність у заселенні нашого краю протягом тисячоліть.