24 серпня. День Незалежності України

День Незалежності України — головне державне свято України, яке відзначається щороку 24 серпня на честь прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою утворення держави Україна в її сучасному вигляді.

Уперше День Незалежності України було відзначено 16 липня 1991 року — в пам’ять про те, що рік тому — 16 липня 1990 року — Верховна Рада Української РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Одночасно того ж 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила постанову “Про День проголошення незалежності України”. Згодом, 18 червня 1991 року, було внесено відповідні зміни до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР, унаслідок чого у переліку святкових днів з’явився запис: “16 липня — День незалежності України”.

Оскільки 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який 1 грудня 1991 року підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі, виникла потреба змінити дату святкування Дня незалежності України. Тож 20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову “Про День незалежності України”. Відповідно до цього 5 червня 1992 року Верховна Рада України постановила: у частині першій статті 73 Кодексу законів про працю України слова “16 липня — День незалежності України” замінити словами “24 серпня — День незалежності України”. Тому від 1992 року День незалежності України щороку відзначається 24 серпня.

Серпневий путч 1991 року

19 серпня 1991 року з метою повернення суспільства до попередніх порядків у Москві була здійснена спроба державного заколоту. Його ініціатори — представники вищого державного керівництва СРСР — заявили, що у зв’язку з начебто хворобою Президента СРСР Михайла Горбачова його обов’язки виконуватиме віце-президент Геннадій Янаєв, а країною керуватиме Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, рос. ГКЧП – Государственный комитет по чрезвычайному положению). У зверненні заколотники оголосили про введення надзвичайного стану у деяких районах СРСР, припинення виходу більшості ЗМІ.

Реакція керівництва УРСР на події у Москві була загалом стриманою. За всіма ознаками, перші рішення українського уряду були пропутчистськими. Не було жодним словом сказано про неконституційність ДКНС, навпаки — йшлося про наведення дисципліни, посилену охорону режимних об’єктів, а також посилений контроль за діяльністю ЗМІ та використанням копіювальної техніки (чого якраз і вимагав ДКНС).

Партійні функціонери ЦК КПУ повністю підтримали путчистів. Республіканські газети “Радянська Україна”, “Робітнича газета”, “Сільські вісті”, “Правда Украины” три дні друкували матеріали ДКНС у повному обсязі. Власні ж коментарі та інтерв’ю мали лояльно-пафосний характер: “Країна живе надією і тривогами”.

Та опозиційні сили від самого початку заколоту зайняли принципову позицію, розуміючи, чим загрожує Україні перемога ДКНС. 19 серпня 1991 р. Народний Рух України закликав співвітчизників не підкорятися волі заколотників, створювати структури активного опору, вдатися до всеукраїнського страйку. 20 серпня Народна Рада — організована опозиція в республіканському парламенті — засудила державний заколот і закликала підтримати керівництво Росії у протистоянні з ним. 19-22 серпня 1991 р. масові мітинги-протести проти дій заколотників відбулися у Києві, Львові, Харкові, Донецьку, інших містах України. Донецькі шахтарі теж постановили не визнавати розпорядження ГКЧП, оголосили про безстроковий політичний страйк, вимагаючи заборони КПРС та її бойового загону в Україні — КПУ.

Як результат цих дій, 24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла історичний документ – Акт проголошення незалежності України. Серед народних депутатів України, що приймали цей Акт, був і депутат від Бердичівського виборчого округу №156 Олексій Олексійович Хилюк. 4 вересня 1991 року над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор.

Бердичів під час подій серпневого путчу

Жителі міста та району зустріли події 19 серпня у Москві з тривогою та надією. Серед них були такі, що з обуренням сприйняли звістку про переворот. Були й такі, що відкрито підтримували дії ДКНС. На Центральному телебаченні (у Бердичеві на той час жителі мали можливість переглядати лише два ефірних телевізійних канали) 19 серпня припинилась трансляція запланованих програм, взамін йшли екстрені випуски новин з сюжетами на підтримку ДКНС, у перервах між якими транслювали балет “Лебедине озеро” (цей балет став своєрідним символом серпневих подій 1991 року). Всесоюзні радіостанції у цей час транслювали лише класичну музику.

Не маючи змоги отримати достовірну інформацію (центральні газети не вийшли), багато бердичівлян звернулись до альтернативних джерел – радіостанцій “Голос Америки” та радіо “Свобода”. Власне, звідти вони дізнавались про введення регулярних військ у Москву, спротив хунті з боку президента Росії Бориса Єльцина та Верховної Ради РРФСР.

19 серпня, відразу після заяви ДКНС, керівництво Бердичівського району (у цей час посади голови районної Ради і голови виконкому районної Ради обіймав Василь Сухораба) терміново скликало нараду, на яку запросили керівників господарств і організацій, голів виконкомів сільських і селищних Рад, секретарів партійних організацій. На нараді районне партійне керівництво фактично підтримало дії ДКНС. Серед іншого прозвучало, що потрібно поставити на місце редакцію міськрайонної газети “Радянський шлях”. Навіть погрожували звільнити головного редактора газети Петра Яцюка при першому ж прояві чогось такого, що не сумісне з думкою районного керівництва. Висловився і перший секретар райкому партії Віталій Мостовий, який перед секретарями партійних організацій поставив завдання сміливо йти в маси і роз’яснювати необхідність та правильність всього того, що сталося. Як результат, перший же номер місцевої газети після вчинення путчу було взято під цензурний нагляд: на газетних полосах залишився автограф заступника голови районної Ради народних депутатів В.О. Шевчука “Прочитано. Шевчук”.

Аналогічну нараду 20 серпня о восьмій годині ранку скликало і керівництво міста. Вели нараду голова міської Ради народних депутатів В.О. Волощук та другий секретар міськкому КПУ В.М. Мальцев (посаду першого секретаря міськкому КПУ обіймав Анатолій Андрійович Ясенко). Володимир Волощук ознайомив присутніх із Законом Союзу РСР “Про правовий режим надзвичайного стану”. Він більш стримано, ніж його колеги з району, висловився щодо подій у Москві, закликав господарське керівництво міста до спокою, порядку, зваженості, дисципліни, у той же час не висловлюючи власного ставлення до дій ДКНС. На нараді був присутній кореспондент міського комітету радіомовлення М.М. Швирьов, який зробив запис виступу голови. Наступного дня – 21 серпня – об 11.30 год. по місцевій радіомережі транслювали дещо скорочений виступ Володимира Волощука. Цей виступ багато хто з бердичівлян сприйняв як схвалення Волощуком “надзвичайного стану” хунти. Виступ викликав обурення з боку значної частини депутатського корпусу міста. Депутатська група “Дія”, міські організації Народного Руху, Демократичної партії України опублікували заяву, в якій осудили дії голови міської Ради.

Після остаточної перемоги над ДКНС та прийняття Верховною Радою України Акту проголошення незалежності ситуація в Бердичеві та районі стабілізується. Вже 26 серпня розпорядженням голови міської Ради департизуються (виключаються з їх лав партійні органи) міськвиконком, відділ внутрішніх справ, міськвідділ УКДБ. У відповідності з постановою Верховної Ради Володимир Волощук у період роботи на посаді голови Ради припинив перебування у лавах КПРС. Відбувається департизація і в установах та закладах міста та району, 27 серпня оголосила про свою департизацію і газета “Радянський шлях”, а також про те, що виключила з рядів своїх засновників міський і районний комітети Комуністичної Партії України.

28 серпня скликано позачергову сесію міської Ради. На сесії серед іншого депутати обговорили і дії Володимира Волощука під час заколоту. Багатьох обурювала його позиція, виголошена у виступі, що прозвучав по радіо 21 серпня. Більшість депутатів вимагали повторно прослухати запис, аби зробити остаточні висновки. Але, як виявилось, повна версія запису не збереглась. Депутати навіть створили спеціальну комісію, якій доручили проаналізувати дії посадовців у серпневі дні, але в результаті ніяких компрометуючих їх дій так і не виявили.

Загалом, позачергова сесія міської Ради тривала два дні, які пройшли у гострих, у деякі моменти бурхливих, обговореннях політичної ситуації у місті та країні.

У наступні тижні та місяці громадське та політичне життя Бердичева та району повернулись у звичне русло. На початку вересня над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор. Бердичівська міська рада народних депутатів на дев’ятій сесії 21-го скликання 17 жовтня 1991 року також вирішила врахувати історичну традицію українського народу і підняти український національний синьо-жовтий прапор над будівлею міської ради, що й було зроблено того ж дня. Серед депутатів, які взяли участь у встановленні прапору, були Олексій Хилюк, голова міського осередку Народного Руху України Павло Передрій, депутати Володимир Юрачковський, Леонід Нагорний, Людмила Ковалик та Сергій Нецевич.

1 грудня 1991 року бердичівляни проявили високу активність під час референдуму на підтримку Акту проголошення незалежності України та на виборах Президента держави. У референдумі з 63 538 виборців, що проголосували, 59 082 (93,0 %), дали ствердну відповідь. Цей показник став вищим від загальнодержавного, що становив 90,32 %.

Події серпня 1991 року вплинули як на всі аспекти життя нашого міста, так і на осіб, які відігравали помітну роль у тих подіях. Так, через рік від тих подій Володимир Олександрович Волощук полишив посаду голови міського виконавчого комітету та відійшов від активної діяльності в органах самоврядування. У серпні 1992 року він очолив Бердичівський хлібозавод, яким керував впродовж наступних семи років. Перший секретар райкому партії Віталій Федорович Мостовий у зв’язку з забороною у серпні 1991 року КПУ полишив посаду секретаря райкому і в жовтні того ж року зайняв посаду заступника генерального директора об’єднання плодоовочевих радгоспів, згодом очолював це об’єднання. Перейшов у приватні структури і колишній перший секретар міськкому КПУ Анатолій Ясенко – він очолював ТОВ “ВЕКАМ”, яке займається постачанням та продажем ліків. Голова районної Ради і голова виконкому районної Ради Василь Петрович Сухораба ще тривалий час обіймав керівні посади, став Представником Президента у Бердичівському районі. Чимало посадовців згодом отримали звання Почесних громадян: Волощук В.О. – міста Бердичева (1999 р., посмертно), Сухораба В.П. і Мостовий В.Ф. – Бердичівського району (відповідно 2010 та 2011 рр.).

Трагічно склалась доля головного редактора міськрайонної газети “Радянський шлях”, активного прибічника демократичних перетворень у країні Петра Сидоровича Яцюка. 2 жовтня 1991 року у прес-центрі редакції відбулась зустріч редакційного колективу з громадськістю Бердичева і району з нагоди заснування дискусійного клубу “Незалежність”, ініціатива створення якого належала Петру Сидоровичу. Зібралися люди різних політичних поглядів, різні за віком, професією і вподобаннями, які енергійно, часом на підвищених тонах, обговорювали шляхи становлення та зміцнення молодої української держави. Виношував редактор і задум зміни багаторічної назви очолюваного ним видання (з 1992 року вона має назву “Земля Бердичівська”). Однак втілити все заплановане у життя Петро Яцюк не встиг. Наступного після засідання дискусійного клубу дня його серце зупинилось…

Святкування Дня Незалежності у Бердичеві

Як вказувалось вище, вперше День Незалежності в Україні відзначили 16 липня 1991 року. Але у Бердичеві урочистості з цієї нагоди відбулись значно раніше – 12 липня, у п’ятницю. Наприкінці робочого дня на Жовтневій площі (нині площа Центральна) встановили мікрофони, з гучномовців лунали українські та російські пісні. На мітингу, який розпочався з деяким запізненням (чекали приїзду артистів із Житомира), попри оголошення були присутні лише декілька сотень городян. На площі, крім червоних прапорів, були й жовто-блакитні. Представники офіційної організації Руху тримали ці полотнища і гасло “Ще не вмерла Україна”, що викликало обурення деяких людей старшого віку. Був присутнім на площі і оркестр, але впродовж святкування він так і не виконав жодної композиції.

Саме артисти народного фольклорно-етнографічного ансамблю “Зоряни” з Житомира своїм виступом і розпочали мітинг. Потім до мікрофона почергово підходили народний депутат України Олексій Хилюк та голова районної Ради Василь Сухораба, які привітали земляків з Днем незалежності України та розповіли про поточну політичну та економічну ситуацію в Україні, місті та районі. Після ще декількох художніх номерів у виконанні ансамблю “Зоряни” мітинг закрили.

24 серпня День Незалежності України вперше відзначили у 1992 році. З цієї нагоди міською владою було організовано свято під назвою “Цвіти і квітни, рідна Україно!”. У програмі свята, яке провели у міському парку культури і відпочинку імені Тараса Шевченка, були виставки-продажі товарів, виступи самодіяльних та професійних колективів художньої самодіяльності, різноманітні конкурси. Урочистий мітинг відбувся о 18 годині біля пам’ятника Т.Г. Шевченку. Завершилось свято молодіжною дискотекою та святковим салютом.

У Бердичівському районі свято відзначили напередодні, 23 серпня, на стадіоні села Скраглівка, де також для присутніх організували розважальну програму та святковий ярмарок.

У наступному 1993 році в місті з нагоди свята організували низку заходів: провели урочисті збори громадськості міста, оформили тематичні книжкові виставки в бібліотеках, міське радіомовлення організувало цикл радіопередач.

З роками свято набуло усталених форм. Зокрема, напередодні свята у міському Будинку культури (з 1996 року – у міському Палаці культури) відбуваються урочисті збори громадськості міста, які завершуються концертом майстрів сцени. 24 серпня протягом дня у культурно-освітніх закладах міста, у парку культури і відпочинку імені Т.Г. Шевченка, на стадіонах і спортивних майданчиках відбуваються виступи колективів художньої самодіяльності, численні ігри, конкурси і спортивні змагання.

У 2001 році під час відзначення десятої, ювілейної, річниці нашої держави колектив міського загальноосвітнього навчально-виховного комплексу №4 нагородили відзнакою – пам’ятною медаллю “10 років незалежності України”. Загалом по всій Україні цією пам’ятною медаллю було нагороджено 10 000 організацій, установ та окремих громадян.

У 2005 році святкування розпочалось з мітингу перед пам’ятником Тарасу Шевченку. На мітингу міський голова Василь Мазур окрім іншого оголосив, що віднині вулиця 9 Січня носитиме ім’я славного патріота України В’ячеслава Чорновола. Чому саме ця вулиця? Дуже просто і символічно: вона з’єднує дві міські вулиці – Тараса Шевченка і Миру. Вже у листопаді цього ж року на одному з будинків цієї вулиці з’явилась меморіальна дошка, присвячена В’ячеславу Чорноволу. Щороку на День Незалежності, як і до пам’ятника Тарасу Шевченку, тут покладають квіти від міської громади.

Наступного 2006 року відзначення Дня Незалежності України мало свої особливості як на державному, так і на місцевому рівні. Зокрема, місцева влада, як і в попередні роки, запропонувала бердичівлянам цього дня також відзначити і День міста Бердичева. А за декілька днів до свята, 22 серпня, під Донецьком розбився російський літак Ту-154М, у катастрофі загинуло 170 чоловік. З огляду на це в Україні 23 серпня оголосили днем трауру, на державному рівні були відмінені святкові заходи з нагоди Дня Незалежності. Незважаючи на жалобу по загиблим у авіакатастрофі, 15-у річницю у Бердичеві святкували безпосередньо 24 серпня. Урочисті збори громадськості пройшли на площі перед пам’ятником Т.Г. Шевченку. Головне свято країни присутні вшанували покладанням квітів до пам’ятника великому Кобзареві, далі присутні переглянули театралізоване мистецьке свято “В моєму серці квітни, Україно!”. По закінченні зборів учасники заходу пройшли святковою ходою до Палацу культури ім. О.А. Шабельника, де в стінах закладу та на площі перед Палацом відбулись виступи колективів художньої самодіяльності, ігри, конкурси і спортивні змагання.

У 2007 році День Незалежності традиційно відзначили на площі перед пам’ятником Т.Г. Шевченка. Серед тих, хто прийшов сюди, були представники міської влади та різних політичних партій, співочі і танцювальні колективи, почесні громадяни Бердичева, мешканці та гості нашого міста. Другий рік поспіль місто зустрічало цю дату демонстрацією мистецьких талантів.

У 2011 році урочисті збори громадськості з нагоди 20-ї річниці відбулись 22 серпня у приміщенні Палацу культури ім. О.А. Шабельника. Збори розпочалось з традиційного внесення прапора України, виконання державного гімну та виступу міського голови Василя Мазура. Під час урочистостей відзначили людей, які творили історію незалежності в Бердичеві – Почесні грамоти міської ради отримали Леонід Миколайович Нагорний та Павло Михайлович Передрій. Саме вони 17 жовтня 1991 року разом з іншими депутатами міської ради підняли жовто-блакитний прапор над будівлею Бердичівської міської ради. Також за просвітницьку діяльність, спрямовану на утвердження державності та вагомий внесок у справу виховання підростаючого покоління Почесні грамоти отримали колектив ТРК “ВІК” та колектив міської бібліотеки на чолі з Людмилою Лисюк.

2014 рік у плані відзначення Дня Незалежності став особливим – з огляду на події, що відбувались у Києві на майдані Незалежності (Євромайдан, Революція гідності), та подій на сході країни (війна на сході України, Антитерористична операція). 24 серпня у місті організовано наступні заходи на відзначення Дня Державного Прапора та Дня незалежності України: о 15.30 год. на площі Соборній відбулось покладання квітів до пам’ятника Т.Г. Шевченку, на вулиці імені Чорновола – до меморіальної дошки видатного політичного діяча, Героя України В’ячеслава Максимовича Чорновола; о 15.45 год. – урочиста хода від площі Соборної до міського Палацу культури ім. О.А. Шабельника, де о 16.00 год. розпочалась програма відзначення Дня незалежності “Помолимось за Україну” за участю представників духовенства та релігійних громад міста.

2016 року Бердичів відзначив 25-річчя Незалежності України. 23 та 24 серпня у місті відбулась низка заходів. Так, 23 серпня відбулась церемонія покладання квітів до меморіалу “Слава Героям!”, пам’ятника Т.Г. Шевченку, меморіальної дошки В. Чорноволу. Після цього учасники заходу пройшли урочистою ходою “За мир! За Незалежність!” від меморіалу до міського Палацу культури. “Україна – наша доля й воля!” – саме таку назву отримав урочистий захід з нагоди Дня Державного Прапора та 25-річниці Незалежності України, що пройшов у міському Палаці культури ім. О.А. Шабельника. Під час урочистостей в МПК за значні особисті заслуги у становленні незалежності України, утвердженні її суверенітету, сумлінне служіння народу України ювілейною медаллю “25 років Незалежності України” мер міста Василь Мазур нагородив полковника Збройних Сил України, командира в/ч А2772 Сергія Дубину, полковника Збройних Сил, начальника штабу і першого заступника командира в/ч польова пошта В3231 Михайла Мужука та першого голову міської організації Народного руху України, який 1991 року брав участь у піднятті національного Прапора України над Бердичівською міською радою, Павла Передрія.

Відзначення 30-річчя Незалежності розпочалось 20 серпня 2021 року. Цього дня у рамках святкової сесії, яка відбулась у приміщенні Музично-драматичного театру на Європейській, відзначили тих, хто у 1991 році голосував за проголошення незалежності України у складі Бердичівської міської ради народних депутатів 21 скликання. Почесні відзнаки «До 30-річчя незалежності України» отримали Олексій Хилюк, Леонід Нагорний, Людмила Ковалик, Павло Передрій, Сергій Нецевич, Володимир Юрачковський. Саме ці люди піднімали синьо-жовтий стяг над будівлею міськради, про що свідчить їхня світлина 30-річної давнини. На головній сцені вони відтворили це історичне фото у тому самому складі.