Жадейкін Максим Степанович

Жадейкін Максим Степанович (нар. 1914, с. Налітово, Ардатовський повіт, Симбірська губ., Російська імперія – пом. 9 січня 1944, с. Буряки, Бердичівський р-н, Житомирська обл., УРСР) – учасник німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу.

Жадейкін Максим Степанович народився у 1914 році в селі Налітово (з 1966 року – село Пуркаєво) Ардатовського повіту Симбірської губернії (нині Дубьонський район Мордовії, РРФСР) у багатодітній селянській родині. Мордвин. У сільській школі отримав неповну середню освіту.

У 1931 році Максим Жадейкін у сімнадцятирічному віці разом із братом Миколою приїхав на золоту копальню “Відкриту” (рос. прииск “Открытый”) в Якутії, працював теслею. Потім повернувся до рідного села Налітово, де у 1935 році одружився з Наталею Олексіївною. У 1937 році повертається в Якутію, через рік до нього приїхала дружина Наталія з маленькою дочкою Ніною. Родина проживала у селищі Відкритий до 1955 року.

Із часом Максим Степанович став бригадиром теслярів. Багато житлових будинків, дитячих садків, столових, лікарень збудувала бригада під керівництвом М.С. Жадейкіна. Будинки він зводив із видумкою, прикрашав карнизи і коньки дахів дерев’яним різним бордюром, ставні інструктував різнокольоровими кусками дуба, берези, ясеня.

У 1941 році Максима Жадейкіна призвали до лав Червоної Армії, направили до запасної бригади. У бригаді він пройшов курс навчання на бронебійника, показав снайперські здібності у стрільбі. Його залишили у бригаді інструктором із підготовки молодих солдатів. Як й інші, молодший сержант М.С. Жадейкін просився на фронт, але і на Далекому Сході стояв потенційний ворог – японські війська. У 1941-1942 роках японські війська стояли біля кордонів Радянського Союзу, усі очікували їхнього нападу. Запасна бригада надсилала маршові роти як у діючу армію, так й у війська Забайкальського фронту. І лише після Сталінградської битви Японія притихла. Усі маршові роти пішли на радянсько-німецький фронт.

Із липня 1943 року гвардії молодший сержант Максим Жадейкін брав участь у боях Другої світової війни, командир відділення протитанкових рушниць 1-го мотострілецького батальйону 22-ї гвардійської мотострілецької бригади 6-го гвардійського танкового корпусу 3-ї гвардійської танкової армії. Воював на Брянському, Центральному, 1-у Українському фронтах. У битві на Курській дузі отримав поранення.

27 вересня 1943 року 22-а гвардійська мотострілецька бригада, переслідуючи супротивника, вийшла до Дніпра. Усі засоби для переправи ворог потопив або знищив. Попереду та правіше, у районі Великого Букрина, гримів бій. Бригаді необхідно було підтримати сусідні частини армії, які зачепились за правий берег. Солдати кинулись шукати засоби для переправи. Молодший сержант Максим Жадейкін зі своїм відділенням у найближчому селі облюбував дощаті ворота. Їх із дозволу хазяїв вивернули з землі зі стовпами та, обливаючись потом, притягли до ріки. Скріпили поперечними жердинами, приторочили праворуч і ліворуч ще по сухій колоді і пліт зіштовхнули у воду. Завантажили протитанкові рушниці й патрони, вхопилися вчотирьох за весла та у другій годині ночі відчалили.

Не встигли воїни пропливти й десятка метрів, як від вибуху потужного снаряда вода поруч здибилася величезним валом і пліт став на ребро. Четверо солдатів, протитанкові рушниці і ящики з патронами полетіли у воду. Добре, що було неглибоко – по шию. Напружуючи всі сили, бронебійники знову притягли пліт до берега. Пірнаючи, знайшли на дні ріки рушниці, ящики з патронами, виволокли їх на суходіл. Знову повантажили зброю і, напираючи щосили на весла, попливли. Течія сильно зносила пліт. Командир відділення розумів, що вони відстали, відірвалися від свого батальйону й наближаються до правого берега Дніпра слідом за підрозділами сусіднього батальйону.

Нарешті пліт дістався берега. Спереду на висотці лунали постріли. Схопивши протитанкову рушницю, Максим Жадейкін кинувся вперед та на одному подиху злетів на пагорб, розмістив на фланзі стрільців та припав до протитанкової рушниці. Наставав туманний світанок. Спереду вже добре розрізнявся силует танка, що рухався з заходу. Зарядивши магазин рушниці п’ятьма бронебійно-запалювальними патронами, Максим Жадейкін постріл за пострілом всадив кулі у борт танка. Металева громадина різко повернулася на місці й зупинилася у 50 кроках від залеглих бійців. Перезарядивши рушницю, гвардії молодший сержант двома пострілами підпалив танк, а ще трьома “заспокоїв” ворожий кулемет.

Три дні та три ночі відділення М.С. Жадейкіна боролося з ворогом у складі 2-го батальйону. На четвертий день знайшли свій підрозділ. Бій тривав безперервно – і вдень, і вночі. Ворог намагався зіштовхнути гвардійців у ріку. Але гвардійці 22-ї мотострілецької бригади міцно тримали висоту й село Григорівку (Канівський район Київської області). Цілий місяць, без сну й відпочинку, частини 3-ї гвардійської танкової армії вели виснажливі бої на букринському плацдармі. М.С. Жадейкин знищив у цих боях два танки й три бронетранспортери, біля десятка кулеметів.

У глуху жовтневу ніч 1943 року 3-я гвардійська танкова армія здійснювала марш-маневр із букринського на лютежський плацдарм, звідки, за задумом командування, 1-й Український фронт повинен був розтрощити оборону німців та взяти Київ. Машини чітко тримали дистанцію в кромішній темряві. Підсвічувати фарами було заборонено. 1-й мотострілецький батальйон 22-й гвардійської мотострілецької бригади йшов у голові лівої колони.

Нарешті, радянські танки, розгорнувшись у лінію, із запаленими фарами й включеними сиренами рвонули в атаку, наганяючи жах на ворога. Максим Жадейкін, задихаючись під вагою протитанкової рушниці й намагаючись не відстати, перебував на фланзі своєї бригади. Ворог намагався кулеметним вогнем відрізати наступаючі шеренги стрільців 22-ї гвардійської бригади. М.С. Жадейкін уважно спостерігав за полем бою, вчасно придушуючи кулеметний вогонь ворога.

Після взяття радянськими військами Києва 3-я гвардійська танкова армія вийшла у район Попільні на Житомирщині, де зав’язала важкі бої з танковими дивізіями, що активно контратакували. У цих боях М.С. Жадейкін, перебуваючи на самих небезпечних місцях, знищив ще один танк і три бронетранспортери.

Із середини листопада 1943 року почалися затяжні, виснажливі оборонні бої з великим танковим угрупованням ворога, що тривали до 23 грудня 1943 року. Ворог рвався до Києва, але здійснити свій задум їм не вдалося. Зминаючи оборону ворога, 3-я гвардійська танкова армія стрімко просувалася у бік Бердичева. Рота протитанкових рушниць діяла на фланзі бригади, захищаючи її бойові порядки від супротивника. Відділення протитанкових рушниць гвардії молодшого сержанта М.С. Жадейкіна увесь час перебувало на самому небезпечному місці, куди раз у раз насувались контратаки ворожих танків.

9 січня 1944 року в районі села Буряки Бердичівського району для гвардійців склалась важка обстановка. Ворог потужними контратаками зупинив мотострілецькі підрозділи й тиснув на їхні фланги, прагнучи оточити. М.С. Жадейкін вів бій на правому фланзі. Він підбив танк і спалив три бронетранспортери. У цьому бою гвардії молодший сержант Максим Степанович Жадейкін загинув, лише одного дня не доживши до присвоєння йому високого звання “Герой Радянського Союзу” (боєць загинув 9 січня, а не 19, як зазначено в книзі “Герои Советского Союза”). Похований в одній із братських могил у селі Буряки Бердичівського району Житомирської області.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року за героїзм, мужність і військову майстерність, виявлені при форсуванні Дніпра й утриманні захопленого плацдарму гвардії молодшому сержантові Максимові Степановичу Жадейкіну присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Також М.С. Жадейкін нагороджений орденом Леніна.

У 1957 році біля братських могил в Буряках встановлена бетонна скульптура воїна з присвятним написом на постаменті, у 1985 році зліва і справа від неї вертикально укріплені три плити з меморіальним написом і прізвищами воїнів-визволителів.

У 1997 році на місці братських могил проведено реконструкцію та споруджено меморіал зі скульптурами Сумуючого воїна та Скорботної матері з дитиною, між якими розміщено десять бетонних плит з іменами загиблих воїнів та гранітна плита з присвятним написом Герою Радянського Союзу М.С. Жадейкіну.

На батьківщині ім’ям Героя названа вулиця в селі Дубьонки і школа в Пуркаєво, там же встановлено його погруддя. У селищі Ленінському Алданського улусу Республіки Соха (Якутія) встановлений пам’ятник Героям Радянського Союзу (1957, оновлений у 1980-х роках) – алданцям Кір’янову П.М., Лебедєву О.І., Жадейкіну М.С., Космачову М.М., Теплякову М.П.

Дочка Максима Жадейкіна – Ніна Максимівна тривалий час підтримувала зв’язки зі школою села Буряки, неодноразово приїздила на могилу батька. У 1985 році вона була присутня на відкритті оновленого пам’ятного знаку на братській могилі.

Джерела і література:

Іващенко О. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: “Полісся”, 2005 р. – 176 с.

Скавронський П.С. Визволення села Буряки від німецько-фашистських загарбників // Бердичівська земля в контексті історії України. Науковий збірник “Велика Волинь”. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. Т. 19 / Відп. ред. М.Ю. Костриця. — Житомир, М.А.К., 1999. — С. 155.

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. – Ф.3405, оп.2, спр.4. – Арк.359; Донесення №1656 від 1941; Ф.3136, оп.2, спр.23. – Арк. 12-17; Ф.129 сд., оп.48252, спр.7. – Арк. 15.

Житомирський ОВК, від.4. – Облікова картка військового поховання.

Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. – М., 1987 – Т1. – С. 495.

Золотые Звезды Полесья. Очерки о Героях Советского Союза. – Київ, 1985. – С. 149-154.

Фролова М., Кондратьева Т. “По огненным маршрутам” // “Алданский рабочий”, №29 от 2 марта 2011 г.: http://www.aldanweb.ru/index/po_ognennym_marshrutam_m_s_zhadejkin/0-273

Виноградова И. Первый обелиск павшим. // “Алданский рабочий”, №90-91, 21 июня 2013 г.: http://www.aldanochka.ru/pervij-obelisk-pavshim/