Яцюк Петро Сидорович

Яцюк Петро Сидорович (нар. 20 квітня 1930, с. Мала Татарнівка, Бердичівська округа, УСРР – пом. 3 жовтня 1991, Бердичів, Житомирська обл., Україна) – редактор міськрайонної газети “Радянський шлях”.

Яцюк Петро Сидорович народився 20 квітня 1930 року в селі Мала Татарнівка Бердичівської округи (нині село Малосілка Бердичівського району Житомирщини) у селянській родині. Сім’я Яцюків жила бідно, у 1933 році загинув батько Сидір Яцюк, і мати малого Петра залишилась сама з чотирма малолітніми дітьми. Сім’я дуже бідувала, і щоб вижити, малолітнім дітям прийшлось змалку працювати – Петро разом із братом пас сільську череду.

Початкову освіту Петро Яцюк отримав у школі рідного села. Але подальшу освіту у 1941 році перервала німецько-радянська війна. Лише після звільнення Бердичівщини від німецьких загарбників у 1944 році Петро Сидорович продовжив навчання у школі сусіднього села П’ятка (нині Чуднівський район), де діяла семирічна школа.

Маючи здібності до навчання, за порадою чоловіка своєї сестри, що фактично замінив йому батька, Петро Сидорович у 1947 році вступив до педагогічного училища міста Дубно Рівненської області. По закінченні училища він у 1951 році отримав направлення працювати вчителем початкових класів у село Лізяно Березнівського району що на Рівненщині. Вчителював у районах, де в першій половині 1950-х рр. ще продовжували свою боротьбу за самостійну Україну бійці ОУН-УПА, закарбував у своїй пам’яті численні епізоди жорстокого протистояння, був свідком масового виселення енкаведистами “бандерівських” сіл до Сибіру.

У 1952 році Петро Яцюк призваний до лав Збройних Сил СРСР, де проходить військову службу. У 1954 році Петро повернувся з військової служби до рідного села. Молодого, енергійного, ерудованого вчителя місцева комсомолія запримітила та за рекомендацією партійного керівництва його обрали секретарем райкому комсомолу. Нова робота захопила молоду людину. Він вникає у життя кожної первинної комсомольської організації району, організовує партійні та культурні заходи.

У 1956 році Петро Яцюк одружився з Ольгою Омелянівною, яка по закінченні Вінницького педагогічного інституту за направленням працювала вчителем у 7-річній школі села Велика П’ятигірка Бердичівського району. Згодом у молодої сім’ї з’являються двоє дітей – сини Юрій та Сергій.

З 1959 по 1963 рік Петро Яцюк навчається у Вищій партійній школі міста Львова, по закінченні якої тривалий час працює другим секретарем Бердичівського райкому партії – очолював його ідеологічну ланку. Обіймав цю посаду на протязі двадцяти років. Досвід комсомольської роботи став у нагоді – його енергії, працездатності могли позаздрити багато керівників різних рівнів. Петро Яцюк особисто відвідував усі підприємства району, спілкувався з працівниками всіх ланок – від найвищого керівника до простого працівника. Особисто входив у курс справи з будь-якого питання, від простого до найскладнішого.

У вересні 1983 року Петру Яцюку запропонували очолити міськрайонну газету “Радянський шлях” (нині носить назву “Земля Бердичівська”), співзасновником якої був райком партії. На цій посаді Петро Яцюк змінив попередника Петра Дзюбу.

Нова робота головним редактором газети зацікавила й захопила Петра Сидоровича повністю. Він, ще донедавна партійний функціонер, відкрив для себе, що роками засвоєна ідеологічна риторика часто не досягає нехай і зацензурованого рівня журналістського слова. Петро Яцюк згуртовує колектив газети, який на той час складають досвідчені журналісти Петро Собчик, Римма Воєвуцька, Володимир Космач, Лілія Широких, фотожурналіст Віктор Коржук. Також запросив до роботи в редакції нових журналістів: у цей період до газети приходить Леонід Козінчук – молодий на той час літератор та робітничий кореспондент. Ще до роботи у редакції він активно співпрацював із нею, писав замітки з життя підприємства, на якому працював, друкував власні вірші. Тим же шляхом йде і Анатолій Кондратюк – спочатку в газеті з’являються його вірші та статті, а з 1985 року він стає штатним журналістом газети. З цього ж року в редакції працює поет Михайло Пасічник, і саме в газеті “Радянський шлях” позаштатним кореспондентом розпочинає свою журналістську діяльність відомий нині бердичівський журналіст Юрій Сокальський.

Через декілька років настають часи Перебудови з її плюралізмом думок і гласністю. Петро Яцюк остаточно відходить від викривленого комуністичною ідеологією погляду на життя і починає навертати міськрайонну газету на новий шлях. До того ж, у творчому редакційному колективі працюють журналісти, які одразу відреагували та підтримали зміни. Особливо Петро Собчик та Володимир Космач, чиї гострі, історично правдиві публікації почали по-справжньому навертати читачів до газети. У газеті з’являється серія статей Петра Собчика, об’єднана рубрикою “Біль пам’яті”, про голодомори та репресії в Україні у часи т. зв. сталінізму. Редакція активно долучається до пошуку місцевих поховань жертв НКВС і незабаром у Бердичеві, на околиці старого єврейського кладовища, виявлено ще одну братську могилу (згодом тут встановили пам’ятний знак). Активно включилась газета й у відродження української мови, культури, національних традицій і свят, у повернення народові його історичної пам’яті.

І всі ці новації у міськрайонці відбувалися з ініціативи редактора й натхненного ним творчого колективу.

Але не лише цим опікується Петро Яцюк – за його керівництва редакція газети отримала нове просторе приміщення в будинку по вулиці Карла Маркса, 20 (нині вулиця Михайла Грушевського), в якому знаходиться й тепер. Тут у просторих кабінетах розмістились усі відділи, фотолабораторія, власний прес-центр (правда, згодом частину приміщень редакції передали під казначейство).

Зміна курсу партійної газети, вихід її з-під керівного впливу комуністичної ідеології не сподобалась засновникам – міському та районному комітетам Комуністичної партії України. У 1990 році на черговому пленумі райкому КП України критично обговорюється новий курс газети, роль головного редактора в її роботі. Під час цього пленуму серце Петра Яцюка вперше у житті не витримало — з цих зборів його забрала “швидка допомога”.

Однак змінити курс газети та приборкати її редактора у часи поглиблення демократичних процесів у суспільстві вже було неможливо. Очолювана Петром Яцюком газета ще гостріше виступає проти партноменклатурного всевладдя, надає свої сторінки для висловлення позицій політичним силам, що тільки-но народжуються у розбурханому змінами суспільстві. Така сміливість газети завойовує дедалі більше читачів, і в той уже нелегкий для періодики час, коли редакції змушені були підняти ціни на свої видання вдвічі-втричі, тираж “Радянського шляху” сягає чи не найбільшого за всю понад сімдесятилітню історію часопису — 26 тисяч примірників.

А далі настали епохальні події: серпневий путч ДКНС (рос. – ГКЧП, Государственный комитет по чрезвычайному положению) і його провал, проголошення Акту незалежності України, заборона діяльності КПУ, департизація органів влади, силових структур, армії. Редакційний колектив на чолі з Петром Яцюком перебирає на себе обов’язки співзасновника поряд із міською та районною радами, оскільки уже тривалий час газета сама піклувалась про засоби існування. Під заголовком газети з ініціативи П.С. Яцюка з’являється підпис: “Міськрайонна демократична газета”.

2 жовтня 1991 року в прес-центрі редакції відбулася зустріч редакційного колективу з громадськістю Бердичева і району з нагоди заснування дискусійного клубу “Незалежність”, ініціатива створення якого належала Петру Сидоровичу. Зібралися люди різних політичних поглядів, різні за віком, професією і вподобаннями, які енергійно, часом на підвищених тонах, обговорювали шляхи становлення та зміцнення молодої української держави. Виношував редактор і задум змінити багаторічну назву очолюваного ним видання. Однак втілити все заплановане у життя Петро Яцюк не встиг. Наступного після засідання дискусійного клубу “Незалежність” дня його серце зупинилося…

Помер Петро Сидорович Яцюк 3 жовтня 1991 року. Похований у Бердичеві на центральній алеї міського кладовища по вулиці Бистрицькій. У 1992 році на могилі встановлено обеліск із граніту з портретом та присвятним написом.

Через рік після смерті Петра Яцюка газета “Радянський шлях” стала йменуватися “Земля Бердичівська”, редакцію очолив Микола Вдовиченко. Звичайно, не все збулось із того, про що мріялося Петрові Сидоровичу разом із редакційним колективом. Однак традиції, виплекані під час його не вельми тривалого редакторства, живуть і донині.

Джерела і література:

Кондратюк А. Петро Яцюк: ціна прозріння. // “Бердич”, №1 (10), 2009, с. 16-18.

Яцюк Петро Сидорович. // “Земля Бердичівська”, №40 (15837) від 30.09.2011 р.

Архів родини Петра Сидоровича та Ольги Омелянівни Яцюк.

Фрагмент передачі міськрайонного мовлення від 7 жовтня 1991 року.
Автор: Леонід Козінчук. Тривалість 8 хв. 3 сек.
Передача містить виступ головного редактора газети “Радянський шлях”
Петра Яцюка на зустрічі редакційного колективу з громадськістю Бердичева
і району з нагоди заснування дискусійного клубу “Незалежність”.