Home Новини Українізація по-бердичівськи

Українізація по-бердичівськи

1611
0
SHARE

Питання розвитку української мови постійно викликають палкі дискусії серед українців. Що, власне, і дивує. Адже нація має власну мову, а Україна, як держава, має підтримувати та розвивати свою, українську національну мову. І той же Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», що вступив у силу з 16 січня цього року, є одним із елементів цієї підтримки.

Перша сторінка газети “Голос праці” за 19 травня 1925 року.

Але поглянемо в нашу недалеку історію. Всього сто років тому щось подібне на українізацію вже відбувалось на теренах України – більшовицька влада на початку 1920-х розпочала проведення політики «коренізації» з метою залучення представників корінного населення радянських республік до місцевого керівництва. Українізація стала складовою частиною «коренізації».

Дуже цікаво цей процес відбувався у нашому Бердичеві, адже переважна кількість його населення на той час – євреї. І цей чинник відігравав помітну роль у процесі проведення українізації. Адже у місті видавалось газет на мові ідиш більше, ніж на російській та українській, також з 1924 року діяв суд на ідиш, а більшість посад, як партійних, так і господарчих, теж цілком закономірно обіймали євреї.

Не розглядаючи весь об’єм українізації в нашому місті, зупинимось на такій її складовій, як видання україномовної преси. На початку 1920-х в Бердичеві існувала лише одна газета, яка й відображала офіційну політику влади. Це газета «Голос труда», яка з 1 лютого 1920 року діяла як «еженедельный орган Бердичевского Уездисполкома и Укома К.П.(б)У». Редакція знаходилась на вулиці Карла Лібкнехта, 24, у приміщенні колишнього готелю «Бристоль» (будинок нині не існує). Висвітлюючи життя міста, статті на її шпальтах були російськомовні, замітки українською друкувались вкрай рідко.

Але на виконання політики українізації вже з 7 вересня 1923 року газета «Голос труда» перейменовується на «Голос праці» і в жовтні-грудні цього ж року видається як двомовна: перша сторінка відведена для друкування українською, а друга – російською. У редакційній статті «До реорганізації нашої газети» від 7 жовтня вказується, що газета «…прибиратиме обличчя селянської газети», бо друкування «на рідній селянинові мові зручніше».

І дійсно, з січня 1924 року газета видається українською (за виключенням рекламних оголошень та окремих заміток). Але недостатній рівень знання української мови членами редакції газети не міг не позначитись на матеріалах, що друкувались. В українських тестах зустрічаємо багато русизмів, або калькованих слів – буквального перекладу іншомовного елемента (у нашому випадку – з російської). Зустрічаються й приклади буквального перекладу, які не враховують усталених історичних традицій. Наприклад, назву балканської країни Югославія в газеті вказують як Південно-Славія, перекладаючи складові цієї назви буквально. Це не суто бердичівська вигадка, назву Південнославія, Південна-Славія та ін. можна зустріти на шпальтах багатьох українських газет.

Ще один нюанс, який може здивувати сучасного читача тогочасної преси, це вживання букви «ї». На той час в Україні фактично діяв Український правопис 1918-1921 років (Правопис ВУАН), який було створено ще за часів Української народної республіки. Лише в 1930-х відбулась остаточна уніфікація української мови, а далі відбувались лише незначні зміни. Тож у «Голосі праці» ми зустрінемо «з’ізд» взамін сучасного «з’їзд», «облігаціі», «боі», «Украіна» та інші.

До честі редакції, з кожним новим номером газети рівень використання української зростав. Тож вже через деякий час газета стане дійсно україномовною та своїм прикладом надихатиме бердичівлян вивчати рідну мову.

Анатолій Горобчук.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here