Home Проекти Будинки Бердичева Вул. Сергія Ковтуна, 16. Школа прикажчиків, загальноосвітня школа, Станція юних техніків

Вул. Сергія Ковтуна, 16. Школа прикажчиків, загальноосвітня школа, Станція юних техніків

2649
0
SHARE

Особняк по колишній вулиці Урицького (нині вулиці імені Сергія Ковтуна) сьогодні знаходиться у напівзруйнованому стані. Але історія його тривала та вельми цікава: збудований наприкінці 19-го століття, він бачив у своїх стінах різноманітні навчальні заклади – від дореволюційної школи прикажчиків до початкової школи та станції юних техніків у радянський період.

Особняк по вулиці Урицького, 16, 2006 р.

Одноповерховий будинок з високим цокольним напівпідвальним приміщенням по вулиці Іванівській (таку назву вона мала до 1927 року) збудували у 1895 році (за іншими даними – у 1893-у). За спогадами, належав він заможному працівнику банку Вальському.

На початку свого існування у цій будівлі на правах оренди розмістилась міська школа прикажчиків[1]. Навчання в школі прикажчиків було платним, окрім того для вступу до школи слід було мати рекомендації від того торгівельного закладу, в якому працював батько претендента на навчання. Після закінчення школи учні мали змогу вступати до гімназій, реальних училищ тощо.

Після Жовтневого перевороту в Росії навчання в школі прикажчиків припинилось. Коли наприкінці лютого 1918 року до Бердичева увійшли німецькі війська будівлю використовували під солдатський гуртожиток.

Гуртожиток для німецьких солдатів, 1918 р.

У перші роки радянської влади в будинку розмістилась 7-річна єврейська школа №6, яка діяла до 1933 року. Директором її призначили т. Хатан, завучем – т. Ейдельман. З 1933 року за вказівкою обласного відділу народної освіти єврейську 7-річну школу реорганізували у російську 7-річну школу №6, директором якої стала т. Ейдельман. З 1938 по 1941 рр. навчальний заклад очолювала Берта Ісаківна Коровіна. У цей період учні навчались дуже добре, у деяких класах до третини всіх школярів були відмінниками.

У роки німецько-радянської війни під час окупації тут, за твердженнями старожилів, перебував військовий госпіталь. У лютому 1942 року в цьому приміщенні організували бюро по перекладу заяв з української та російської на німецьку мову і навпаки, по заповненню різних анкет, заявок та іншого. Обслуговування проводилось за відповідну плату.

Будівля семирічної школи №4, 1950-і роки.

Після звільнення Бердичева від німецьких загарбників у жовтні 1944 року в напівзруйнованому відступаючими нацистами будинку відновила навчання нова міська школа, яка отримала номер 4. Директором цієї школи призначили Берту Коровіну, яка керувала цим навчальним закладом до війни. Приміщення школи перебували в жалюгідному стані: окремі класи не мали стін, не вистачало стільців, парт, освітлення було вкрай поганим – вікна з-за відсутності скла забили бляхою, окремі заклали цеглою. З великими труднощами роздобули шматки скла, якими засклили по одному вікну в кожному класі. Як результат під час навчання учні змушені були сидіти на підвіконнях, підлозі. За спогадами колишніх учнів, холод був такий, що замерзало чорнило у чорнильницях. Проте саме завдяки зусиллям директора та вчителів навчального закладу Єви Йосипівни Гальперіної, Рахіль Давидівни Амбіндер, Катерини Миколаївни Левандовської, Ганни Соломонівни Крайцер та інших школа швидко відновилась.

Всього в будинку нараховувалось шість класних кімнат, шкільний зал. Але їх не вистачало для організації нормального навчального процесу, тому навчання проводилось у дві зміни. Загальна кількість учнів, що навчались у наступному 1945 році, становила 455 осіб в 11 класах. Школі надали ім’я видатного радянського письменника, уродженця Бердичева Василя Гроссмана.

Випускна фотографія учнів школи №4, 1947 р.
Фрідріх Горенштейн третій справа у верхньому ряду.

У 1952 році у навчальному закладі провели експеримент: в її стінах відкрили газетні кіоски без продавців. Це, за задумом організаторів, мало сприяти вихованню в учнів школи відповідальності та дисципліни. Проте вже наступного 1953 року кіоски закрили, оскільки ця акція не виправдала покладених на неї надій. У 1953 році за станом здоров’я Берта Коровіна полишила роботу, пізніше школу очолювали Маринчук Ю.Ф. (1954-1955), Климчук М.І. (1954-1955) та Якимчук Б.С. (1955-1956). У цей час в навчальному закладі створили майстерню, організували спортивний майданчик, покращилася робота на пришкільній ділянці, закладено новий сад. Педагогічний колектив нараховував 21 педагога, працювали гуртки: “Умелые руки”, “Юный физик”, літературний, шаховий та інших напрямків. За 1955-1956 та 1956-1957 н.р. систематично проводилися шахові турніри, був відремонтований актовий зал, випускались шкільні газети “Юный физик”, “Голос дружины”, “Литературная газета”, “Юный мичуринец”. Школу реорганізували у восьмирічну.

Учні восьмирічної школи №4 у дворі школи, 1972 р.

Випускниками школи №4 в ці роки стали такі відомі бердичівляни, як письменник Фрідріх Горенштейн (1932-2002), письменник та поет Борис Рахманін (Борис Райхман, 1933), поет Семен Майданик (1930-2018), політик, тричі Генеральний прокурор України Святослав Піскун (1959).

Навчальний заклад у цих стінах діяв до 1976 року: у серпні цього року восьмирічна школа №4, реорганізована у повну середню, переїхала у стіни нової будівлі, спеціально збудованої для неї по вулиці Свердлова (нині Вінницька), 53. Через деякий час будинок по вулиці Урицького зайняла Станція юних техніків, яка діяла при міському Будинку піонерів. На Станції функціонували гуртки: початкове технічне моделювання, транспортне моделювання, радіоелектронне моделювання, радіотехнічний, радіоспортивний, автомодельний, автотрасовий, авіамодельний, ракетомодельний, судномодельний, фототехнічний, програмування, народних промислів, спортивно-технічного моделювання, відео-кіно (фотогалерея з життя Станції представлена у фоторепортажі нижче). У центральному залі встановили автодром, у подвір’ї змонтували щоглу короткохвильової антени (на Станції діяла колективна радіостанція з позивним UK5XAO).

Наймолодші учні займаються у гуртку початкового технічного моделювання.

Станція юних техніків, у 1991 році реорганізована у Центр науково-технічної творчості молоді, діяла у стінах цієї будівлі до липня 2009 року. Цього року після чергової реорганізації міських дитячих позашкільних закладів та об’єднання їх у єдиний Центр позашкільної освіти ім. О. Разумкова, приміщення по вулиці Урицького звільнили (як таке, що перебувало в аварійному стані), а науково-технічні гуртки переїхали у більш просторе приміщення колишнього дитячого садка по вулиці Карла Лібкнехта, 86 (нині вулиця Європейська). З цього часу будівлю на Урицького зачинили та більше не використовували. Через деякий час міська влада провела грошову оцінку нежитлової будівлі та виставила її на продаж. Але покупців не знайшлось. На початку 2018 року цю процедуру провели вдруге: об’єкт з початковою ціною 969 390,00 грн. (з урахуванням ПДВ) виставили на аукціон, але покупців знову не знайшлось.

Нині будівля по вулиці Урицького (у 2015 році змінила назву на вулицю імені Сергія Ковтуна) знаходиться в занедбаному стані. Подальша її доля залишається невизначеною.

Джерела і література:

История семилетней школы №4. Материал составлен на основании опроса. 1957 г.

Мартинюк М.В. Заклади освіти Бердичева: (Матеріали до Енциклопедії Бердичева). – Житомир: Волинь, 2010. – с. 19-20.

Архівні матеріали відділення науково-технічної творчості ЦПО ім. О.Разумкова.


Стан будинку у 2018 році (фото РІО-Бердичів):


Станція Юних техніків, 80-90-і роки:


[1] Прика́жчик (рос. приказчик, від приказывать — “наказувати”) — назва кількох посад у Російській імперії. У XIX столітті вживалося у двох значеннях: найманий службовець у купця або в торговельному закладі та найманий службовець у поміщика, що наглядав за якою-небудь ділянкою його господарства, виконував різні господарські доручення або керував господарством.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here