Горенштейн Фрідріх Наумович

Горенштейн Фрідріх Наумович (нар. 18 березня 1932, Київ, СРСР – пом. 2 березня 2002, Берлін, Німеччина) – російський письменник і сценарист.

Горенштейн Фрідріх Наумович народився 18 березня 1932 року в місті Києві в сім’ї професора-економіста. Батько — Наум Ісакович Горенштейн (1902-1937), професор політекономії, у 1935 році був заарештований та розстріляний 8 листопада 1937 року. З часу арешту батька Фрідріх Горенштейн носив прізвище матері – Фелікс Прилуцький. Повернув прізвище Горенштейн і початкове ім’я Фрідріх вже будучи дорослим, навчаючись у старших класах школи. Під час війни його мати — директор будинку для малолітніх правопорушників Енна Абрамівна Прилуцька — з маленьким сином відправилась з Бердичева в евакуацію, але померла в дорозі під Оренбургом. Малого Фрідріха помістили в дитячий будинок, після війни він зростав у родині рідних сестер його матері — Злоти та Рахілі у Бердичеві, звідки походили його батьки і де він провів більшу частину свого дитинства.

У Бердичеві Фрідріх проживав у будинку по вулиці Маяковського, 9 (нині вулиця Театральна), навчався у семирічній школі №4, яка на цей час займала одноповерховий будинок по вулиці Урицького, 12 (нині вулиці Сергія Ковтуна, будинок зберігся). По закінченні семирічної школи Фрідріх вступив до середньої школи №2, в якій отримав повну освіту. По закінченні школи Фрідріх спочатку працював різноробочим на будівництві. У 1955 році він закінчив Дніпропетровський гірничий інститут, до 1958 року працював гірничим інженером, згодом до 1961 року – інженером-будівельником у Києві.

На початку 60-х років Фрідріх Наумович пробує себе в літературі. У 1962 році переїздить до Москви. Тут здійснив спробу вступити на Вищі курси сценаристів і режисерів, що діяли при Союзі письменників та Союзі кінематографістів СРСР, але кіноповість “Пятнадцать километров” і повість “Чермонты из села Бридок” отримали негативні відгуки приймальної комісії. Горенштейн змушений подати заяву на вступ вільним слухачем (і, відповідно, без стипендії). Через два роки (1963) він закінчив курси.

Час навчання мав значний вплив на творчість Горенштейна – він і справді багато чого навчився у майстрів кіно. “Как человек чрезвычайно одарённый, – згадував згодом драматург та театральний критик Олександр Свободін, – Горенштейн быстро ухватил суть сценарного ремесла, сценарной техники“. З цього часу розпочалась активна літературна діяльність письменника.

Фрідріх Наумович написав багато літературних творів, але в СРСР було надруковано лише одне його оповідання – “Дом с башенкой” у журналі “Юность” (1962). Та це оповідання зробило йому ім’я: критики одностайно відмітили неабиякий талант молодого автора. Згодом з відомим режисером Андрієм Тарковським Фрідріх Горенштейн намагався за сюжетом цього оповідання зняти кінофільм, але проект заборонили.

Письменник написав сценарії сімнадцяти художніх фільмів, п’ять з яких були екранізовані. Серед них “Солярис” (режисер Андрій Тарковський), “Раба любви” (режисер Микита Міхалков), “Седьмая пуля” (режисер Алі Хамраєв), “Комедия ошибок” (режисер Вадим Гаузнер). У 1975 році Фрідріх Наумович написав п’єсу “Бердичев”. П’єса своєю масштабністю схожа на роман – це панорама життя одного двору невеликого заштатного містечка з 1945-го по 1975-й рік. Росіяни, українці, євреї – і центральний персонаж Рахіль Капцан. П’єса увібрала в себе особливу мову – російську мову радянських євреїв, вихідців з невеликих містечок. Згодом п’єсу “Бердичів” Мойсеєм Фішбейном було перекладено на українську мову.

На жаль, сімейне життя Фрідріха Горенштейна не склалося. Він був двічі одружений. Вперше – на Марії Балан, актрисі циганського театру “Ромен”, вдруге – на Ірині Прокопец, з якою мав сина Дана.

У 1979 році Фрідріх Наумович взяв участь у літературному альманасі “Метрополь”, що виходив у самвидаві[1]: тут друкується його повість “Ступени”. Після цього з-за політичного тиску письменник був змушений емігрувати з СРСР. З вересня 1980 року він проживав у Відні (Австрія), через три місяці – 24 грудня – переїхав разом з дружиною Іриною та п’ятимісячним сином у Західний Берлін, де його очікувала стипендія Німецької академічної служби та можливість хоча б попервах працювати без огляду на фінансовий стан (академічна стипендія діяла один рік). Академія мистецтв забезпечила також квартирою на перший рік.

Великими складностями стало отримання виду на життя. Письменник звернувся в берлінську єврейську общину, надіючись, що вона зможе посприяти у цьому питанні, але Горенштейну відмовили, а видачі безтермінової візи він був зобов’язаний все тій же Академії мистецтв. У подальшому, пам’ятаючи колишню образу, Фрідріх Наумович так і не став членом єврейської общини Берліна.

Через рік сім’я Горенштейнів переїхала до трикімнатної квартири у центрі Західного Берліну на Зексішештрассе, тут Горенштейн прожив 20 років, спочатку з сім’єю, потім, після розлучення з дружиною, один до кінця своїх днів.

Із часу перебування за кордоном твори Фрідріха Наумовича друкувались у нью-йоркському видавництві “Слово” та в емігрантських журналах “Континент”, “Синтаксис”, “Грани”, у берлінському російськомовному журналі “Зеркало загадок” (в основному – публіцистика). Після подій кінця 80-х років та розвалу Радянського Союзу його твори, що публікувались до цього часу виключно у закордонних російськомовних виданнях, друкуються також і на теренах колишнього СРСР.

Основна тема творчості Фрідріха Горенштейна – різке неприйняття антисемітизму. Письменник роздумує про долі євреїв у Росії, про християнство та юдаїзм. Він – ровесник покоління, котре називають дітьми Хрущовської відлиги[2], разом з тим знаходився в опозиції до ліберально-демократичного дисидентства останніх десятиліть радянської історії. Останній його прозовий твір – “Летит себе аэроплан” – вільна фантазія за мотивами життя і творчості Марка Шагала – написана незадовго до його смерті.

Творчість Фрідріха Горенштейна тісно пов’язана з Бердичевом, де в юності проживав письменник. Це і оповідання “Дом с башенкой”, і п’єса про єврейське містечко – “Бердичев”. У романі “Попутчики” Горенштейн з любов’ю описав і Бердичів православно-український. Це і ряд “…стройных елей вдоль дороги, не уступающих по красоте кремлёвским”; і бердичівське православне кладовище, “сад, полный ароматoв и птичьего пения”; і в минулому гордість містян “…ныне покойная, знаменитая бердичевская водонапорная башня, сложенная из серого, старинного кирпича”.

Помер Фрідріх Наумович Горенштейн у Берліні 2 березня 2002 року після тяжкої хвороби. Він не дожив усього декілька днів до свого 70-річчя. Похований Фрідріх Горенштейн на найстарішому єврейському кладовищі Weissensee.

У Бердичеві на стіні будинку Гуманітарної гімназії №2 по вулиці Джозефа Конрада 25 червня 2021 року відкрили меморіальну дошку, присвячену письменнику. Меморіальна дошка містить барельєф письменника та присвятний напис. Автором барельєфу став викладач Бердичівської художньої школи Валерій Ковальчук, барельєф виготовили у ливарному цеху машинобудівного заводу «Прогрес». Напис на дошці: «У цій школі навчався всесвітньовідомий письменник, драматург, сценарист Фрідріх Наумович Горенштейн, 18.03.1932 – 02.03.2002».

Твори:

• повісті – “Зима 53-го года”, “Ступени”, “Яков Каша”, “Куча”, “Улица Красных Зорь”, “Последнее лето на Волге”;
• п’єси для читання – “Бердичев” (1975), “Споры о Достоевском”, “Детоубийца”;
• романи – “Искупление” (1967), “Псалом” (1975), “Место” (1976), “Попутчики”.

Джерела і література:

Костриця М.Ю. Постаті землі Бердичівської: Історико-краєзнавчі нариси. У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т. 2, с.109.

Горенштейн, Фридрих Наумович. // Матеріали з Вікіпедії – вільної енциклопедії: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%88%D1%82%D0%B5%D0%B9%D0%BD,_%D0%A4%D1%80%D0%B8%D0%B4%D1%80%D0%B8%D1%85_%D0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Мина Полянская. Фридрих Горенштейн в Москве. // “Зарубежные задворки”, http://www.za-za.net/index.php?menu=authors&&country=ger&&author=poljanskaja&&werk=005

П’єса Фрідріха Горенштейна “Бердичев”

Московський академічний театр імені В.В. Маяковського, 2015, Россия, драма, 200 хв.

Режисер: Никита Кобелев.

У ролях: Татьяна Орлова, Татьяна Аугшкап, Игорь Марычев, Зоя Симонова-Кайдановская, Виталий Гребенников, Майя Полянская, Юрий Никулин, Елена Мольченко.

[1] “Самвидав” (рос. самиздат) — видавані поза цензурою (зокрема в СРСР) підпільні листівки, брошури, книжки й періодичні видання — один з виявів Руху опору.

[2] Відлига — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.). Його характерними рисами були певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.