Home Проекти Постаті землі Бердичівської Ярмолюк Євген Мартинович

Ярмолюк Євген Мартинович

678
0
SHARE

Ярмолюк Євген Мартинович (нар. 21 листопада 1918, с. Гришківці, Бистрицька вол., Бердичівський пов., Київська губ., Російська імперія – пом. 23 квітня 2000, смт. Гришківці, Бердичівський р-н, Україна) – скульптор, художник-декоратор, діяч ОУН.


Ярмолюк Євген Мартинович
(1918-2000).

Ярмолюк Євген Мартинович народився 21 листопада 1918 року у селі Гришківці Бистрицької волості (нині селище у Бердичівському районі Житомирської області). Його батько Мартин Павлович Закінчив Київський художній інститут. Працював учителем малювання в одній із бердичівських шкіл, займався також художньою творчістю: писав картини, розписував церкви. Починаючи з 1932 р. Мартин Ярмолюк піддавався репресіям. Його заарештували у 1932 році, але згодом відпустили. Вдруге його заарештували 2 жовтня 1937 року — за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. 27 грудня 1937 р. постановою НКВС СРСР і прокурора СРСР (протокол №6440) Ярмолюк Мартин Павлович за звинуваченням у злочинах, передбачених ст. ст. 54-4, 54-11 КК УРСР (“контрреволюційна діяльність”), був засуджений до розстрілу. Вирок виконано 5 січня 1938 року у Бердичеві. Місце поховання невідоме.

Цілком логічно, що син Мартина Павловича – Євген Мартинович Ярмолюк після смерті батька став на шлях боротьби за звільнення від російської більшовицької окупації, за незалежну соборну Україну.

У 1938 році Євген Ярмолюк закінчив Житомирський вчительський інститут і працював учителем української мови та літератури у Гришковецькій школі. Протягом 1939-1940 рр. викладав російську мову та літературу у цій же школі. У 1940 році його перевели до Бердичівської середньої школи №11, яка на цей час розміщувалась у приміщенні нинішньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 міста Бердичева. Згодом він працював і в 22-й школі міста Бердичева.

У 1940-1941 рр. Євген Ярмолюк був кореспондентом районної газети “Радянський шлях” (нині “Земля Бердичівська”) та одночасно заочно навчався у Житомирському педагогічному інституті. До початку німецько-радянської війни працював у Житомирі.

Після окупації німецькими військами території Житомирської області, та Бердичева зокрема, сюди одночасно із вермахтом проникли похідні групи обох частин ОУН – Андрія Мельника та Степана Бандери. Їх емісари, за підтримки частини лояльно налаштованого місцевого населення, розпочали створення організаційних мереж власних організацій. Зокрема, до Бердичева прибув ветеран УВО та ОУН, товариш А. Мельника Петро Сагайдачний, який організував навколо себе колишніх членів редакції районної газети “Радянський шлях” і людей із філологічною освітою, які виявили бажання працювати у нових умовах. Так був сформований колектив редакції нової бердичівської газети, яка отримала назву “Нова Доба”. На перших порах окупаційна влада ще певною мірою загравала з місцевим українським населенням, використовуючи націоналістичні почуття. Тому газета “Нова Доба” мала яскраве націоналістичне спрямування з елементами антисемітизму.

Газета “Нова Доба”, 1941 р.

До складу редакції газети увійшов і Євген Ярмолюк. За час роботи у газеті він написав всього приблизно 10 статей, також займався перекладом німецькомовних статей та наказів верховного німецького командування.

Євген Ярмолюк увійшов до організації українських націоналістів. І як член ОУН мав псевдонім “Утій”. Був обраний одним із заступників окружного провідника ОУН на Житомирщині. На цей час на Бердичівщині діяла підпільна оунівська друкарня. Необхідне устаткування для створення друкарні передав Євген Ярмолюк. Протягом усього окупаційного періоду він забезпечував ОУН папером, фарбами тощо. Лише за півроку з весни 1943 року до арешту його у жовтні організація отримала від Ярмолюка близько тисячі листів газетного паперу.

Українсько-німецький розмовник, підготовлений Євгеном Ярмолюком. Бердичів, 1942 рік.

У жовтні 1941 року Євген Ярмолюк налагоджував роботу місцевої газети в містечку Тараща Київської області. Там ним була створена газета “Відродження”, редактором якої він два місяці працював, де також друкував свої статті під псевдонімом “Є. Юрченко”. Наприкінці листопада 1941 року повернувся до Бердичева і працював технічним редактором і заступником головного редактора “Нової Доби”. У 1942 році видрукував складений ним німецько-український розмовник обсягом 154 сторінки.

Діяльність націоналістичного підпілля на Бердичівщині припинилась наприкінці 1943 року, коли Бердичівська СД (служба безпеки — розвідувальне управління нацистської Німеччини) у жовтні заарештувала Євгена Ярмолюка та його колегу Івана Ярмолюка. Євгена Ярмолюка звинуватили у націоналістичній діяльності та ув’язнили у таборі міста Франкфурта-на-Одері (Німеччина). Звідти, як репатріанта, наприкінці березня 1945 року направили до фільтраційного табору НКВС у Харкові. З метою приховати своє минуле від радянських каральних органів Ярмолюк змінив своє прізвище на дівоче прізвище дружини – Бізольд. Після фільтрації він опинився у трудовому таборі на відбудові порту в Алупці, де працював до кінця 1946 року. Працював тут і після звільнення.

Стаття у газеті “Нова Доба” від 21 червня 1942 р. за підписом Євгена Ярмолюка.

9 грудня 1952 року Ялтинський районний відділ Міністерства Державної Безпеки (МДБ) заарештував Євгена Ярмолюка під іменем Євгена Бізольда. Коли ж у ході слідства стало відоме його справжнє прізвище, його співпрацю з окупантами та націоналістичну діяльність у період окупації, Ярмолюка переправили до Житомира. Тут 19 березня 1953 року військовий трибунал військ МДБ Житомирської області засудив його до 25 років ув’язнення у виправно-трудових таборах із ураженням у правах на 5 років та конфіскацією майна за обвинуваченням за ст. 54-1 “а” КК УРСР (“зрада Батьківщині”). Відбував покарання Євген Ярмолюк до 8 квітня 1961 року, коли його достроково звільнили. Реабілітований лише у 1992 році.

Після звільнення Євген Мартинович проживав у селищі Гришківці Бердичівського району, працював у бердичівському Будинку культури художником-декоратором де проявив свій неординарний талант скульптора (ліпник-модельник). Але минуле не давало спокою у житті – Євген Ярмолюк перебував під негласним наглядом каральних органів, клеймо “ворог народу” ускладнювало життя. У 1983 році в міськрайонній газеті “Радянський шлях” з’явилась стаття-пасквіль “Долонею сонця не затулиш”, в якій з точки зору радянської ідеології описане життя та діяльність Ярмолюка під час німецької окупації.

Публікація в газеті “Радянський шлях”, 1983 р.

Євген Ярмолюк займався також і літературною діяльністю: перекладав із литовської, іспанської, німецької, польської мов, однак йому не судилося реалізувати талант з-за свого минулого.

Помер Євген Мартинович Ярмолюк 23 квітня 2000 року. Похований на кладовищі у селищі Гришківці Бердичівського району.

У Музеї історії міста Бердичева зберігаються шість його скульптур, які передані до музею дочкою Ангеліною Комаровою (Ярмолюк).

Джерела і література:

Скавронський П.С. Митці Бердичева: Ярмолюк Євген Мартинович // “Бердичів”, №29 (1165) від 21.07.2016 р.

Л.М. Коржановська, Є. Маринич. Часопис “Нова доба” як джерело дослідження історії Бердичева періоду окупації 1941-1944 pp. // Бердичів древній і вічно молодий: науковий збірник “Велика Волинь”: праці житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т. 1, с. 15-18.


Матеріали про Євгена Ярмолюка в Музеї історії міста Бердичева, 2017 р.
Бюсти, створені Євгеном Ярмолюком. Експонати Музею історії міста Бердичева, 2017 р.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here