Так склалось, що серед пересічних бердичівлян наша міська художня школа вважається чи не першою, яка з’явилась у місті, та єдиною, яка діє нині. Насправді це не зовсім так.
Припускаю, що за часів Російської імперії в Бердичеві також могли діяти художні школи-студії, навчання в яких відбувалось у приватному порядку. Вже у більш пізній час, у роки становлення радянської влади паростки мистецького виховання у душі юних бердичівлян закладали у Палаці піонерів. Тут у 30-х роках діяла скульптурна студія. Керував цією студією колишній учень Краківської академії мистецтв П.Е. Дяк. До речі, перші кроки у велике мистецтво видатний бердичівський скульптор Петро Криворуцький (1920-1987) здійснював саме у ній.
Та мало хто знає, що у роки окупації нашого міста німецькими війська тут також діяла… художня школа! Запрацювала вона у 1942 році – її відкрили за дозволом гебітскомісара. Цікавим є підґрунтя її появи: один із засновників і перший ректор Української академії мистецтва академік Федір Кричевський (1879-1947), який не поїхав в евакуацію та залишився на окупованих територіях, зацікавився справою організації та обладнання у Бердичеві художньої школи. Він провів співбесіду з членами Міської Управи і за її результатами в Бердичеві відкрили класи живопису та кераміки. У червні затвердили навчальні плани, до яких увійшло не лише вивчення фахових дисциплін (малювання, кераміка та ін.), але й загальноосвітні в обсязі середньої школи: математика, анатомія, німецька мова.
Ціль цієї школи – виховати художників, кераміків, майстрів по виготовленню килимів та фахівців з художнього вишивання. Термін навчання у школі – трирічний.
При школі існувала художня майстерня, де кращі учні виконували працю за замовленням.
Але випуску учнів цієї школи не дочекались – на початку 1944 року радянські війська звільнили Бердичів від окупантів і про мистецьке виховання юних бердичівлян забули на тривалий час, до появи у 1979 році міської художньої школи.
Анатолій Горобчук.