Додому Проекти Постаті землі Бердичівської Косіч Андрій Іванович

Косіч Андрій Іванович

253
0
ПОДІЛИТИСЬ

Косіч Андрій Іванович (нар. 1 жовтня 1833, м. Чорний Яр, Астраханська губернія, Російська імперія – пом. 15 березня 1917, Москва, Російська імперія) — російський військовий та громадський діяч, генерал від інфантерії.


kosich_01
Андрій Іванович Косіч
(1833-1917)

Ім’я Андрія Івановича Косіча тепер відоме лише вузькому колу фахівців та краєзнавців. Та на початку минулого століття ім’я його було широко відомим на теренах Російської Імперії. Залишив він помітний слід і на Бердичівщині — генерал від інфантерії, землевласник, він став автором ґрунтовної наукової праці про Бердичів та Бердичівщину, яка нині є цінним джерелом краєзнавчої інформації.

Косіч Андрій Іванович (по матері Шуберт, дядько (двоюрідний брат) відомого російського професора математики Софії Василівни Ковалевської) народився 1 жовтня 1833 року в місті Чорний Яр Астраханської губернії (нині село на півночі Астраханської області, адміністративний центр Чорноярської сільради) в дворянській родині. Батько Косіч Іван Олександрович відставний штабс-капітан (з 1817 року), городничих Чорного Яру і Данилова. Мати Олександра Венедиктівна (у дівоцтві Валькевич), дочка стародубського поміщика. Вірогідно, військове минуле батька і зумовимо вибір життєвого шляху молодого Андрія — військова справа. Середню освіту Андрій Косіч отримав у Павловському кадетському корпусі (Санкт-Петербург), вищу — в Миколаївській академії Генерального штабу (Санкт-Петербург).

На службу Андрій Косіч вступив унтер-офіцером у легку кінну батарею прапорщиком у серпні 1852 року, перебуваючи ще в кадетському корпусі. Воював у складі Кримської армії. Отримав чин поручика в 1858 році, тоді ж був відправлений у згадану Академію. По закінченні Академії в 1861 році Косіч зарахований до Генерального штабу. Того ж року за участь у поєдинку в якості секунданта Андрій Косіч був покараний місячним арештом з утриманням на гауптвахті, але це не вплинуло на його просування по службі – у січні 1862 року він отримує звання штабс-капітана.

Відзначився Андрій Косіч і під час придушення польського повстання 1863 року, яке розгорілось на Правобережжі України. У ході бойових дій він отримав кульове поранення та контузію. У серпні 1864 року Косіча призначають офіцером для особливих доручень при штабі Петербурзького військового округу.

У 1865 році Андрій Косіч призначений начальником штабу 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії, в липні отримує звання полковника. У 1870 році отримує під своє командування 71-й гусарський білоруський полк. На цих посадах А.І. Косіч виявив себе з найкращого боку, отримує звання генерал-майора з призначенням командиром 2-ї бригади 8-ї кавалерійської дивізії в 1875 році.

Одружений Андрій Іванович був на вдові Олександрі Володимирівні Калачовій, дочці інженера генерал-лейтенанта Політковського, і мав від неї сина Олександра (1867-1909). Вдруге оженився з Єлизаветою Ростиславівною (у дівоцтві Давидова).

У 1876 році Косіча призначено помічником начальника штабу Одеського військового округу. Через рік, з початком російсько-турецької кампанії 1877-1878 рр., А.І. Косіч призначається начальником штабу 12-го армійського корпусу (командував корпусом князь Володимир Олександрович). Цей корпус входив до складу Рушуцького загону, яким командував майбутній імператор Олександр III. У ході військової кампанії А.І. Косіч розробляв і проводив найвідповідальніші операції свого корпусу, виявляв неабиякий героїзм, брав безпосередню участь у бойових діях. Відомо, що на його руках помер смертельно поранений герцог Лейхтенберзький, онук імператора Миколи I. За бойові заслуги в ході кампанії генерала А.І. Косіча було нагороджено золотою іменною зброєю з надписом “За хоробрість” і зараховано до Свити Його Імператорської Величності.

З 1881 року Андрій Іванович Косіч — начальник штабу Київського військового округу. У 1884 році йому надають чин генерал-лейтенанта і Андрій Іванович переходить на цивільну службу. У цей час життєвий шлях Косіча перетинається з Бердичівщиною – з 1 квітня 1887 року він стає почесним мировим суддею по Бердичівському повіту Київської губернії. Але того ж 1887 року А.І. Косіч отримує призначення на посаду Саратовського губернатора.

Косіч залишив по собі в Саратові добру пам’ять. Особисто Андрію Івановичу належить ідея облаштування бульварів на Астраханській і Камишинській вулицях — спеціально для цього їх зробили більш широкими. Тривалий час один з них так і звався – “бульвар Косіча” (нині це вулиця Рахова). Йому ж зобов’язані школи та училища губернії уведенням викладання гімнастики – справи на тій часи нечуваної. Косіч вважався одним з визначних державних діячів і тогочасна преса неодноразово відзначала його не лише як талановитого полководця, але й здібного адміністратора.

kosich_03
Андрій Іванович Косіч.

Російське суспільство уважно стежило за успіхами А.І. Косіча, постійно висвітлюючи його діяльність у пресі. Як відзначав тогочасний популярний журнал для сімейного читання “Нива”, енергійний Саратовський губернатор багато зробив у краї для розвитку народної освіти, лікувальної справи, статистики, добродійності, міського і земського господарства. Особливо його хвилювали питання духовності та культури, зокрема стан святинь і старожитностей краю, літературне життя. “Саратовские губернские ведомости” завдяки А.І. Косічу із сухого офіційного органу перетворилися в надзвичайно цікаве та корисне видання, що користувалося великим успіхом серед усіх верств суспільства. За ініціативи Андрія Івановича місцевими істориками було підготовлено цілий ряд краєзнавчих видань: “Описание саратовского Радищевского музея (1885-1888 гг.)”, “О садоводстве в Саратовской губернии”, “Статистика смертности, рождаемости и браков по городу Саратову за 1886 год”, “Волга у Саратова”, “Памятная книжка Саратовской губернии” та ряд ін. А.I. Косіч мав здібності відшукувати здібних і талановитих краєзнавців, залучав їх до збирання статистичних та інших матеріалів особистим прикладом надихав до літературної праці. За ці та інші корисні для губернського міста та губернії в цілому справи Андрій Іванович Косіч згодом був удостоєний високого звання “Почесний громадянин Саратова”.

А.І. Косіч й особисто захоплювався літературно-краєзнавчою діяльністю. З-під його пера в різний час побачили світ мемуари, дорожні нотатки, замальовки з армійського життя, зокрема “В походе”, “Рущукский отряд”, “Контрасты и противоречия”, “Как нужно жить русскому солдату после увольнения его со службы на родину” та ін. Крім окремих видань, у різноманітних альманахах і часописах систематично друкувалися промови і статті А.І. Косіча, які користувалися незмінним інтересом у читачів, їх передруковували столичні журнали.

11 грудня 1891 року Косіч звільняється з посади саратовського губернатора з нагоди призначення командиром 4-го армійського корпусу в Києві. У 1895 році його призначають помічником командувача Київським військовим округом.

На новому місці служби, як і в Саратовській губернії, Андрій Іванович цікавиться історією краю. Він видає краєзнавчий збірник “Путевые заметки по Волыни”. Андрій Іванович приймає активну участь у підготовці створення в Житомирі науково-громадської краєзнавчої організації — Товариства дослідників Волині, був у числі членів його установчої конференції, яка відбулась 2 грудня 1900 p. На конференції виступив зі слушними пропозиціями з питань майбутньої діяльності Товариства. За заслуги в розвитку Волинського краєзнавства його обирають почесним членом Товариства дослідників Волині. Коли Андрію Івановичу надали звання почесного члена Київського губернського статистичного комітету і Київського товариства сільського господарства, Косіч, “чтобы не носить его только номинально”, виступив із ініціативою проведення в Бердичеві сільськогосподарської і промислово-ремісничої виставки, стає її головним пайовиком. Одночасно готує і видає відомий нині краєзнавчий нарис про Бердичів — “Город Бердичев и Бердичевский уезд: Статистический очерк в сельскохозяйственном, бытовом и других отношениях” (1901). На відміну від іншого дослідника краю А.П. Суботіна, праця якого “В черте еврейской оседлости” (1888) побудована переважно на матеріалах власних спостережень і автор без прикрас зображує прозу життя та побут єврейського простолюду, Андрій Іванович Косіч свою краєзнавчу працю видрукував насамперед з рекламних міркувань. Сільськогосподарська і промислово-реміснича виставка в Бердичеві відкрилась 15 серпня 1901 року, на відкритті були присутні київський губернатор Ф.Ф. Трєпов з дружиною, голова Київського сільськогосподарського товариства князь М.В. Рєпнін та інші поважні особи. У виставці прийняло участь 286 експонентів, вона засвідчила, що Бердичів продовжує зберігати певне торгове і промислове значення в краї.

Не дивлячись на похилий вік, у 1901 році Андрій Косіч переїздить до Казані на посаду командуючого військовим округом, на якій залишався до 1905 року. З 22 лютого 1903 року він член Юридичного товариства при Казанському університеті, з 1905 року — Президент Казанського економічного товариства. Відомо, що в роки Першої російської революції Косіч протидіяв участі військ його округу в придушенні селянських виступів, що фактично обумовило його відставку. Відомі його слова, виголошені у цей час: “Армия должна воевать с врагом, а не стрелять в собственный народ”. Тим не менш 1905 року його включають до складу Державної ради – найвищого законорадчого органу Російської імперії.

kosich_04
А.І. Косіч з Миколою II перед відправкою військ на Російсько-Японський театр військових дій. Златоуст, 30 червня 1904 року.

У 1908 році Андрій Косіч подає прохання про свою відставку, протестуючи проти введення міністром внутрішніх справ Росії Петром Столипіним військово-польових судів та смертної кари. Відомо, що його відставку не прийняли, але в роботі Державної ради Андрій Іванович участі більше не приймав. Як член Державної ради Косіч отримував річне утримання в розмірі 14 тис. рублів. 25 квітня 1908 року звільнений у закордонну відпустку зі збереженням утримання. Згодом відпустка неодноразово подовжувалась. Проживав Андрій Косіч з дружиною у Санкт-Петербурзі.

Заслуги Андрія Косіча на військовому поприщі відмічені численними високими нагородами. Він нагороджений Орденом Білого Орла, Імператорськими орденами Святого Рівноапостольного князя Володимира 1 (1902), 2, 3, 4 ступенів з мечами і бантом, орденами Святої Анни 1 і 2 ступеня з імператорською короною, Святого Станіслава з мечами, золотою шаблею “За хоробрість”, срібною медаллю за оборону Севастополя (1854), бронзовими медалями в пам’ять війни 1853-1856 років, в пам’ять утихомирення польського повстання в 1863-1864 роках, в пам’ять Турецької війни 1877-1878 років. Пізніше, в постгубернаторські часи, він отримав чин генерала від інфантерії та орден Святого Олександра Невського з діамантами.

Проживаючи у Санкт-Петербурзі, Косіч не поривав зв’язків з Бердичівщиною — у 1910 році за відмінну службу генералу подарували село Царівку Бердичівського повіту (у 1956 році Царівку об’єднали з селом Вільнопілля, і вона зникла з карти Ружинського району). Маєток мав 743 десятини рибних і плодових угідь, млин. За кошти Андрія Косіча в селі побудовано церкву святого Андрія, яка під час Жовтневої революції була спалена. Досі в селі, біля місця де колись була церква, знаходиться могила та мармуровий пам’ятник. Припускають, що саме тут поховані син і дружина генерала Косіча.

Про останні роки життя Андрія Косіча відомостей не збереглося. Помер Андрій Іванович Косіч 15 березня 1917 року, похований у Москві в Ново-Олексіївському монастирі. Його могила не збереглась – монастир знищили в 1926 році, монастирське кладовище остаточно ліквідували наприкінці 30-х років.

Джерела і література:

Костриця М.Ю. Постаті землі Бердичівської: Історико-краєзнавчі нариси. У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т.1, с. 21-23.

Сементковский Р.И. Силуэты русских администраторов // Исторический вестник, 1892. – Т. 47. – № 2, c. 499-523.

Славин И.Я. Минувшее — пережитое. Воспоминания. // Волга, 1998, №8, с. 56.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here