Вул. Солдатська, 81. Кладовище німецьких воїнів

Вул. Солдатська, 81 (колишня вулиця Червоноармійська), територія паркової зони відпочинку.

Це одне з двох кладовищ, що знаходились на території Бердичева, на яких відбувалось поховання німецьких воїнів в роки німецько-радянської війни (друге знаходилось на території парку культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка).

Під час німецько-радянської війни у 1942-1943 рр. на правому березі річки Гнилоп’ять (нині ця територія більш відома як “солдатський пляж”) наприкінці вулиці Червоноармійської знаходився німецький госпіталь. Тут проводилось лікування рядового та офіцерського складу окупаційних військ. При госпіталі утворили солдатське кладовище, на якому проводили захоронення тіл померлих воїнів. Після звільнення Бердичева у січні 1944 року від німецьких загарбників це кладовище було зруйновано – огороджу та хрести знищено. У 1973 році місцевість, де знаходилось кладовище, за ініціативи комсомольської організації міста перетворили на паркову зону, висадивши тут значну кількість дерев (до цього часу на Червоній горі практично не було дерев, від чого, власне кажучи, і походить споконвічна топонімічна назва місцевості – Лиса гора, яку у 1924 році замінили на гору Червоного Жовтня, або Жовтневу гору; нині усталена назва – Червона гора).

На початку 1995 року за ініціативи місцевих пошуковців та за підтримки неурядових організацій Німеччини (вони фінансували перезахоронення та подальше відновлення паркової території) на кладовищі розгорнули пошукові роботи з метою перепоховання останків німецьких військових на території Німеччини. Цю роботу під наглядом представників із Німеччини розпочав міський військово-патріотичний клуб “Факел” (керівник В’ячеслав Макаров), до них приєднались фахівці з Києва.

Пошуковці розкопали ряди і на глибині від півтора до чотирьох метрів дістали останки 1567 осіб. Якщо перші останки воїнів ще були поховані у більш-менш цілих трунах, то у подальшому діставали і по дві особи з однієї могили, а останні могили були братськими.

Напередодні 1 травня 1995 року за вказівки керівництва міста роботи на кладовищі призупинили, оскільки наближались свята (50-річчя Перемоги) і до міста мали прибути численні гості – ветерани війни, які звільняли Бердичів у 1944 році. У жовтні того ж року роботи продовжили. У листопаді для полегшення і прискорення робіт використали навіть землерийну техніку підприємства “Райсільгоспхімія”. Пошуковці виконали роботи зі знищення знайдених гранат, патронів, ножів. Усі поховані німецькі воїни мали при собі половинки медальйонів, тобто, перебували на обліку.

Та попри те, що значну кількість ексгумованих тіл перепоховали, існує вірогідність, що деяка їх кількість все ж залишилась на території колишнього кладовища. Це призвело до того, що і сьогодні так звані “чорні археологи” продовжують проводити незаконні розкопки на місці колишніх поховань.

На сьогодні місце розташування кладовища на місцевості не означене. Ніщо, окрім розритих “чорними археологами” ям, не вказує на наявність тут кладовища.

Джерела і література:

Тригуб О. Злі генії і мародери. // “Земля Бердичівська”, №41 (14441) від 24.05.1995 р.

Павлюк С. На вічний спочинок додому. // “Земля Бердичівська”, №90 (14490) від 15.11.1995 р.