Таке таємниче село

Багато населених пунктів існує нині у складі Бердичівського району. Багато й зникло з його обличчя за століття, що минули. Хто, наприклад, нині згадає про хутір Грабарка, що існував колись під Великими Низгірцями, чи про село Борисівку? Зникли. Ні назви, ні пам’яті не залишилось…

А є на Бердичівщині населені пункти, які ніби граються з нами у кішки-мишки. Не розумієте, що маю на увазі? Ну ось вам такий приклад: існує міський автобусний маршрут №15, який бере початок у Бердичеві на центральному автовокзалі, а кінцева зупинка, як вказали перевізники – Дмитрівка. Ніби село таке. Але коли поглянути на карту району, ви не знайдете населеного пункту з такою назвою. Немає. То куди ж везе своїх пасажирів цей автобус?

А й дійсно, куди? “У Дмитрівку!”, – скажуть вам жителі Гришківець. І будуть, як не дивно, праві лише частково. Отже, варто розповісти, що це за Дмитрівка така, і звідки вона взялась (чи куди зникла 🙂 ).

Історія села Дмитрівка вельми цікава: у 1885 році селяни з Камінського повіту викупили частину поміщицьких земель на північ від Гришківець та заснували тут село на свято Дмитра. Власне, на честь цього й дана назва – Дмитрівка.

Багато праці приклали дмитрівчани для розбудови свого села. Зросли білі садиби навколо ставка, біля кожного обійстя – гарний город із садком. Серед села, на вигоні, влаштували селяни громадський садок, трохи далі у центрі красувався хрест із зображенням святого Дмитра. Як і в інших селах, щороку в пам’ятний день, а це відбувалось 8 листопада, дмитрівчани приносили дяку Богові та молились біля Хреста святому Дмитру, який охороняв їх добробут. Мала Дмитрівка й власну школу та кладовище. “Все, як у людей”, – казали дмитрівчани.

Йшов час, село приростало новими садибами, новими вулицями. Розростались і сусідні з Дмитрівкою Гришківці. Ще у 1938 році в Дмитрівці ліквідували сільську раду, приєднавши до Гришковецької селищної ради. У повоєнний час, коли два села остаточно злились в один населений пункт, постало питання і про адміністративне об’єднання: у 1962 році вийшла відповідна постанова, згідно якої село ліквідували, а його територія увійшла до складу Гришківець.

Пройшло більш як півстоліття з часу зникнення Дмитрівки з карти Бердичівщини. Але й нині в пам’яті жителів зберігається далеке минуле. У тому числі й у топоніміці: автомаршрут “Бердичів-Дмитрівка”, Дмитрівська школа, Дмитрівське кладовище…

За мірками історії село проіснувало всього нічого. Тому, можливо, й важко знайти топографічні, чи адміністративні карти, на яких його позначали. Але дещо я віднайшов. Декілька з них з поясненнями розміщені нижче.

P.S.: До речі, Поклінний Хрест, нещодавно освячений у Дмитрівці, став четвертим за ліком: перший встановили у рік заснування села, другий – у листопаді 1941 року з дозволу окупаційної влади, третій – у 1998 році, коли гоніння радянської влади на релігію припинились.

Анатолій Горобчук.