Home Новини Постріл у відповідь

Постріл у відповідь

557
0
SHARE

Земля – воістину великий зрівнювач. Не пам’ятаю, звідки походить ця фраза, але це дійсно так. Особливо переконуєшся у цьому, коли відвідуєш кладовище. Будь-яке – діюче, чи вже закрите для поховань. Ти йдеш повз надгробки, читаєш нанесені на них написи, майстерно створені епітафії і розумієш усю марність того, про що мріяли і чого бажали при житті ті, хто нині лежить значно нижче рівня твоїх ніг.

Виявляється, ніякі лозунги, ніякі цілі твого життя не варті й ломаної копійки, коли ти помер. Коли ти не існуєш. Кажуть, лише твої рідні та знайомі, твоє прижиттєве оточення пам’ятатимуть тебе ще довго. Але як довго? Навічно? Чи допоки самі вони ще живі? Ти збережешся у своїх справах, у документах? Ой, навряд чи. Вічність – така річ, що для неї рано чи пізно все перетвориться на прах. Як і ти.

Стою перед цим пам’ятним знаком радянської доби і розумію, що нічого поробити не в змозі: ні захистити, ні вирішити питання щодо перенесення. Адже знову (вкотре?) його спаплюжили. На цей раз не просто облили фарбою, а розстріляли кульками для пейнтболу. І того, хто це здійснив, не цікавить, що це не пам’ятник, а надгробок. Що знаходиться він на братській могилі. Що тут знайшли вічний спокій не лише росіяни, латиші, китайці, як вказують документи тієї ж радянської доби. Тут знайшли вічний спокій і українці – ті, що по обидва боки боролись за власні цілі, за свою мрію та ідею, яка для одних втілилась у життя майже відразу, для інших – лише через сімдесят років.

Вирішити питання з цією могилою досить важко, бовваніє вона посеред міста. Один із варіантів – провести ексгумацію тіл та перепоховати на кладовищі – витратний. Інший – облаштувати її належним чином та встановити відповідну табличку – також вимагає витрат, хоч і значно менших. Який варіант буде обраний, поки невідомо. Але у будь-якому випадку необхідно провести відповідні дослідження, адже частину могили вже встигли «закатати» під асфальт.

Мені підкажуть, що існує й третій варіант – нічого не робити, зі сторони спостерігаючи, як вандали паплюжать могилу. Але це не вихід, адже фактично маємо міну сповільненої дії, яка рано чи пізно гучно «рвоне».

Є цілі живі. А тут ціль – мертва. Вона не вистрілить у відповідь, тому що вона – наше минуле. В минуле можна зробити декілька пострілів і не боятися наслідків. Так думають ті, хто це скоїв. А вірогідно й не думають, не думають ні про що.

Але наше минуле таки може вистрілити у відповідь. І ці постріли ми вже чуємо там, на Сході, де гинуть наші хлопці. Так наше минуле нагадує нам, що за помилки, за прорахунки завжди слідує розплата.

Не варто стріляти в минуле. А то отримаємо постріл у відповідь.

Анатолій Горобчук

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here