Містична Бердичівщина

Знайомлячись із історією краю, мабуть не одна людина ловила себе на думці, що той чи інший історичний факт має містичну складову. Згадати хоча б великий скарб, що нібито втонув під час переправи втікачів-крадіїв через Велику П’яту – нині річку Гнилоп’ять, або ж містичну появу ікони посеред дрімучого Низгірецького лісу.

Елементів містики, що мають місце на Бердичівщині, і справді хоч греблю гати. Мені якось розповіли цілком правдиву історію про відьомський шабаш на Лисій горі – жінка-оповідач особисто брала участь у цьому дійстві: нічне зібрання десятка відьом навколо вогнища, ритмічні співи, а згодом танці оголених жіночих тіл, що увійшли у груповий транс… Або пригадуються моторошні зойки, що їх чують дослідники бердичівського підземелля, коли наважуються пройти хоча б із десяток метрів темними коридорами. І це лише мала частка того, про що чув або що бачив власними очима.

Про низку таких містичних випадків, пов’язаних із Бердичівщиною, я свого часу розповідав відвідувачам «Вуличного університету», що викликало жвавий інтерес присутніх та зустрічні оповіді. Відома бердичівлянам (і не лише нам, звичайно) київська письменниця Марина Гримич використала багато елементів таких оповідок у своєму романі «Фріда», який описує далеку минувщину нашого міста.

Що ж насправді в нашій історії пов’язане з містикою, а що є лише елементами народного фольклору? Відповідь на це запитання кожен має свою.

За радянської доби публічне вивчення містичної теми зазвичай призводило у кращому випадку до косих поглядів та усмішки за спиною, а зазвичай до серйозної розмови з представниками чи то влади, чи то структур держбезпеки – у залежності від рівня заглибленості у цю тему. За незалежності відношення змінилось, хоча й досі викликає легкий подив у пересічного представника українського суспільства.

Ось лише декілька цікавих фактів, які дозволять підійняти край завіси над зазначеною вище темою.

Все незрозуміле, таємниче пересічна людина далекого минулого, не отримуючи логічного, зрозумілого пояснення, зазвичай пояснювала Господнім провидінням. То ж і містичні прояви – суть цієї волі. Так, на околиці села Дубівка, яке мало первісну назву Чехи, є джерело. Його поява має містичний елемент –з’явилось джерело нібито незабаром після того, як закидали землею криничку, що знаходилась поряд із сільським храмом та з часом замулилась. І одного разу, як переповідають люди, сталося диво: на свято Івана Святителя віряни побачили, що з цього джерела, яке було початком струмка, невідомо як з’явилась ікона з ликом Матері Божої. Люди принесли її до церкви, а на місці цілющого джерела збудували дерев’яну капличку. З того часу та до сьогодні свято Івана Святителя є храмовим престольним святом у селі, а ікона вважається благодатною.

Звичайно, за радянської доби традиція паломництва до цієї ікони перервалась (храм Різдва Іоанна Предтечі розібрали у 1932 році). Але останніми роками традицію поновили, до ікони, що знаходиться у відродженому у 1997 році храмі, приходять люди з навколишніх сіл та містечок.

Чимось схожа подія відбулась в Обухівці: влітку 1895 року одному дідусеві з цього села приснився сон, в якому ангел благав його в кінці дороги, що виходить на Бердичівський шлях, викопати з землі ікону Богоматері. Свій сон дідусь розповів священику та парафіянам. Після посвяти місця почали копати яму. Люди копали яму, молились і чекали дива. І диво таки відбулось – на глибині віднайшли ікону. Для охорони того місця з Бердичева прибув загін поліції. Після посвяти ікони у супроводі численного натовпу її віднесли до міста в храм Святого Миколая (нині на його місці знаходиться Свято-Миколаївський собор УПЦ МП). Невдовзі біля криниці, що виникла на місці ями, спорудили каплицю, яку в роки панування радянської влади зруйнували.

В одному ряду з цими випадками можна розмістити й таке: в урочищі Холодної води, що біля села Кустин, і тепер можна віднайти уламки цегли. Розповідають, що тут колись була церква. І коли прислухатись, то чути, як б’ють дзвони…

Проїжджаючи автошляхом Бердичів-Хмільник, на ділянці між Маркушами та Обухівкою є поворот, який здавна серед людей має сумну славу – це місце, де зафіксовано найбільшу кількість аварій на цій трасі. Цей поворот на 9-у кілометрі траси нібито і не крутий, та й зустрічний транспорт добре видно, але факт залишається – раз по раз на повороті відбуваються автотрощі, нерідко із загибеллю людей.

Ситуація з дорожньо-транспортними пригодами на цій ділянці добре відома владі. Наприкінці 90-х років навіть з’явилась пропозиція збудувати на цьому повороті додаткову полосу, яка мала розвести зустрічні потоки машин. Роботи розпочали: спланували землю, насипали гравій… Але на цьому все й зупинилось. Чи то грошей не вистачило, чи то чергова зміна влади призвела до того, що про проблему «забули», вже стало не до неї. Полотно поступово заросло травою та кущами.

Та містичне місце продовжує забирати людські життя. Неподалік зловісного повороту почали з’являтись кенотафи – символічні могили, стели яких містять портрети та імена тих, чиє життя обірвалось на цьому місці.

Якщо зупинитись неподалік повороту та оглянутись, у природній тиші можна почути тихе дзюрчання води. Так-так, з лівої сторони за кілька метрів від дороги б’є доволі потужне джерело. Струмок тече кількадесят метрів вздовж дороги, а потім… зникає. Можливо, під полотном дороги проклали дренажну трубу, але з протилежної сторони потік не з’являється. Джерельній воді люди здавна надавали містичних властивостей, то ж чи не пов’язані згадувані події саме з нею?

Повертаючись до згадуваного вище твору Марини Гримич зазначу, що звичайно ніякої містики у підвалах та коридорах будинку по Торговій, 4, немає. І ні дух Ґешефта, ні вічний мандрівник у часі Юра-юродивий не турбують жителів старого будинку. Та й дім-дерево – це метафора, покликана показати єдність поколінь. Як написав один із критиків, «Фріда» – це хороший приклад українського магічного реалізму.

Звичайно, читач із легкістю знайде раціональне пояснення будь-якому містичному прояву, описаному вище. Викопали ікону з землі? Логічне пояснення – хтось туди її спершу закопав, а згодом розповів про цю таємницю. Аварії на повороті? Водії не дотримуються швидкісних параметрів під час виконання повороту, а зустрічний транспорт лише ускладнює ситуацію. Шабаші на Лисій горі? Так, можливо й були, як данина моді, але прояви галюциногенів виключати не варто. І так далі.

Люди звикли всьому незрозумілому надавати містичного забарвлення. І ви не виключення, якщо я вас зацікавив цією темою та змусив дочитали цей текст до кінця.

Анатолій Горобчук.