Home Новини Два десятиліття пам’яті

Два десятиліття пам’яті

1069
0
SHARE

Сергія Танадайчука, дивакуватого у всіх розуміннях цього слова бердичівського митця, ось уже майже два десятиліття немає поруч із нами. Але творчий доробок у витинанковому мистецтві, яким він марив усе своє свідоме життя, незримим шлейфом огортав нас повсякчас. Власне, огортатиме й надалі, допоки існує пам’ять не лише про майстра, а й про стародавню українську культуру, Трипілля, з витоків яких пішла душа України.

Саме цю пам’ять про митця, або скоріш власне бачення його життя, представляв бердичівлянам цими днями київський митець, оператор та режисер Віталій Сулима. Допрем’єрний показ власного документального фільму “Моє мистецтво. Сергій Танадайчук” не залишив байдужими нікого з присутніх в Музеї історії Бердичева.

Віталій Сулима, режисер документального фільму “Моє мистецтво. Сергій Танадайчук”.

Чому Танадайчук? Чому мистецтво витинанок? Ці запитання мали з’явитись відразу у будь-кого, хто прийшов на цей захід. Та пояснення доволі просте та прозаїчне: два десятиліття тому Сулима відзняв декількахвилинний сюжет, в центрі якого – Сергій Танадайчук та його картини-витинанки, які він представив на одному з чергових фестивалів народного мистецтва в київському музеї Пирогово. Більш того, художник подарував кінооператору картину, яка ці два десятиліття висить в його оселі, слугуючи своєрідним нагадуванням про бердичівського майстра та його творчість.

Власне, розповісти про Танадайчука, як унікального майстра народної творчості – ось мета режисера. А допомогли йому в цьому бердичівляни – ті, хто знав його, хто працював із ним поруч, хто допомагав у вирішенні життєвих проблем. А таких людей у виставковій залі Музею історії Бердичева, охочих відвідати допрем’єрний показ, зібралось достатньо багато.

На допрем’єрному показі документального фільму “Моє мистецтво. Сергій Танадайчук”.

Викладач Бердичівської художньої школи Валерій Ковальчук, журналіст Анатолій Кондратюк, колишній працівник сільПТУ Віталій Сінєльніков, педагог Зоя Боримська, учениця майстра Вікторія Дорощук (Зданевич), краєзнавці Людмила Самойленко і Володимир Сінчук та інші представили своєрідну мозаїку спогадів про майстра. Це мереживо щирих спогадів створило і на екрані, і у виставковій залі Музею життєвий портрет Сергія Танадайчука, де переплелось минуле й сьогодення, творчість й особисте життя, люди й витинанки, якими був встелений шлях Майстра. Самі витинанки – з фондів Музею історії – які організатори розставили попід стіни виставкової зали, перетворились на антураж, який відтінював та доповнював дійство на екрані.

Зйомки документального фільму “Моє мистецтво. Сергій Танадайчук” відбувались за підтримки Українського культурного фонду. Віталій Сулима свого часу здійснив творчу заявку (що було доволі клопітно, як він запевнив присутніх), а далі… Далі впродовж трьох місяців кипіла робота – поїздки до Бердичева, де більшу частину свого доволі короткого життя прожив Танадайчук, запис спогадів людей, з якими доля звела майстра, знайомство з його роботами (і виявлення нових, не відомих досі, у самих неочікуваних місцях), чорновий монтаж фільму. До речі, показ у Бердичеві тому й допрем’єрний, що режисер ще має вносити деякі правки перед остаточним показом комісії з Українського культурного фонду.

Отже, показ відбувся. Півгодинний фільм, що розповідає про бердичівського майстра народної творчості Сергія Танадайчука, на щире переконання присутніх має стати прецедентом у висвітленні того духовного потенціалу Майстра, яким той володів та зі щедрістю дарував оточенню. Чи проявить себе ця яскрава нитка в мереживі культурного розмаїття сучасної України, покаже час. Але те, що про Танадайчука-майстра пам’ятають, його творчість не забули не лише в Бердичеві, але й в Україні, вже сьогодні стало доконаним фактом.

Анатолій Горобчук.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here