1 жовтня

1833 – У селі Чорний Яр, що на півночі Астраханського краю, народився Андрій Іванович Косіч (1833-1917) – російський військовий та громадський діяч, генерал-лейтенант від інфантерії.

Андрій Косіч – кадровий військовий. Брав участь в обороні Севастополя (1854-1855), у Балканській війні (1877).

У 1895 році Андрій Іванович обійняв пост помічника командувача військами Київського військового округу. Він ніколи не замикався в межах якоїсь однієї справи і на цьому посту брав дієву участь у житті краю. Так, він прийняв на себе звання почесного члена Київського губернського статистичного комітету і Київського товариства сільського господарства. Андрій Косіч, “чтобы не носить его только номинально”, з нагоди Бердичівської сільськогосподарської та промислової виставки 1901 року виступив 15 серпня того ж року з доповіддю про Бердичівський повіт в сільськогосподарському, побутовому, промисловому та інших відношеннях, зібравши у доповіді великий статистичний матеріал. Його “Город Бердичев и Бердичевский уезд. Статистический очерк” (1901) і до сьогодні залишається цінним статистичним та історіографічним джерелом.

Помер Андрій Іванович Косіч 15 березня 1917 року в Петрограді, похований у Москві в Олексіївському монастирі.

1903 – У Бердичеві (за деякими джерелами – у Києві) народився Володимир Самойлович Горовиць (1903-1989) – американський піаніст українсько-єврейського походження, один з визначних піаністів двадцятого століття.

Володимир Горовиць у 1920 році закінчив консерваторію, у 1925 році емігрував у Європу, де швидко завоював популярність як концертуючий піаніст.

З 1928 року Володимир Горовиць проживав у США (1944 року отримав американське громадянство).

Його репертуар надзвичайно широкий — від творів італійця епохи барокко Доменіко Скарлатті до симфоній відомого радянського композитора Сергія Прокоф’єва. Значне місце в репертуарі піаніста займали також його авторські транскрипції популярних творів. Гра Володимира Горовиця вирізнялась блискучою віртуозністю та феноменальною технікою.

Помер Володимир Горовиць 5 листопада 1989 року у Нью-Йорку (США), похований у сімейному склепі свого тестя Артуро Тосканіні на кладовищі Cimitero Monumentale (Мілан, Італія).

З 1995 року у Києві проводиться Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця.

1926 – За рішенням ЦК КП(б)У в Бердичеві цього дня відкрили єврейську радпартшколу 2-го ступеня на 120 осіб.

Місця у новому навчальному закладі в Бердичівській, Уманській, Могилівській, Тульчинській, Волинській, Шепетівській, Проскурівській, Вінницькій та Кам’янець-Подільській округах розподіляло головне бюро Євсекцій при ЦК КП(б)У. Через приймальну комісію пройшли 92 особи, з них прийнято остаточно 60 і умовно 5. Понад 90% прийнятих – робітники, 83% – члени і кандидати в члени партії, більшість із них мала трудовий стаж від 5 до 20 років.

Курсанти проходили міжсеместрову практику з виїздом у район. Перший випуск мав відбутися 1928 року, але за рішенням вищих партійних органів школу влітку 1927 р. закрили. 21 курсанта направили для продовження навчання до інших радпартшкіл, а решту 36 – у райони для практичної діяльності.

1927 – В Бердичеві відкрилась єврейська кустарно-професійна школа деревообробки. Розташовувалася кустпрофшкола у будинку №16 по вулиці Свердлова (колишня Махнівська).

На перший курс школи прийняли 45 дітей віком від 14 до 18 років, які мали початкову шкільну освіту. Навчання слюсарному ремеслу тривало три роки. Це було непоганою підмогою для частини єврейської безробітної молоді, яка не мала змоги продовжити освіту в 7-річній школі або вступити до інших професійних шкіл. До кінця першого навчального року кожен учень міг уже виготовити стіл, а дехто – навіть самоварні столики й тумбочки. Було створено лабораторію для фізичних і хімічних дослідів, шкільний кооператив, працювали різні гуртки, регулярно випускалася стінгазета. Наступного 1928 року в школі навчалось вже 80 учнів.

1941 – З метою з’ясування, яким чином змінилась демографічна ситуація на Житомирщині після трьох місяців її окупації німецькими військами, окупаційна влада провела перепис населення краю.

За даними цього перепису у Бердичеві проживало 22895 осіб (9664 чоловіка та 13231 жінка), у Бердичівському районі – 52426 осіб (23032 чоловіка та 29394 жінки). Для порівняння, за радянським переписом, проведеним у передвоєнному 1939 році, у Бердичеві проживало 62014 осіб, у районі – 45691 осіб.

1959 – Центральна міська бібліотека, що носить ім’я російського письменника Максима Горького, отримала нове приміщення у новозбудованому житловому будинку по вулиці Свердлова, 10 (нині вулиця Вінницька).

У цьому приміщенні розмістились бібліотечний фонд та абонентський відділ. Для відвідувачів також організували велику читальну залу, що використовується відвідувачами як місце роботи. У читальній залі користувачі можуть ознайомитися з замовленими матеріалами – книгами, періодичними виданнями, газетами, які зазвичай не має можливості брати додому через абонемент.

У цьому будинку міська бібліотека знаходиться і нині.

1971 – У Бердичеві в новозбудованому приміщенні по вулиці 30-річчя Перемоги (нині вулиця Ринкова), що поряд із міським ринком, розпочало свою діяльність підприємство з хімічної чистки одягу – т. зв. хімчистка. Підприємство має відповідне обладнання та надає послуги з чистки та прання одягу як підприємствам, так і населенню.

На початку нового тисячоліття хімчистка пройшла через приватизацію з подальшим встановленням сучасного обладнання, тут розмістилось приватне підприємство під назвою “Імперія чистоти”.

1999 – У Централізованій бібліотечній системі (ЦБС) міста Бердичева з метою поповнення бібліотечного фонду введено платні послуги (до цього всі послуги бібліотекою надавались безкоштовно).

Номенклатура платних послуг визначається “Переліком платних послуг”, затвердженого директором ЦБС і систематично коригується в залежності від кон’юнктури попиту та можливості міських бібліотек. Розмір плати за послуги окремо по кожному виду встановлюється калькуляцією, затвердженою директором ЦБС. Вартість послуги розраховується виходячи з планової собівартості.