Чи знаєте ви, що… Частина 7.

…з давніх-давен у християн існувала традиція проводити поховання померлих біля храмів. Ця ж традиція до Жовтневого перевороту 1917 року існувала й у Бердичеві – поряд із православними Михайлівською церквою, Успенським собором, Свято-Миколаївським та Свято-Троїцьким храмами існували церковні кладовища, де проводили поховання окремих шанованих громадою осіб та церковних служителів.

З приходом до влади більшовиків та відділенням церкви від держави цю традицію скасували (вважалось, що все майно та землі релігійних громад стали надбанням держави). У Бердичеві всі діючі церковні кладовища закрили, з часом їх територію віддали під забудову.

У 1991 році СРСР припинив існування, Україна отримала незалежність та розпочала будівництво нового суспільно-політичного ладу на своїй території. Відбулись зміни й щодо ставлення до Церкви. У Бердичеві, зокрема, стали активно розвиватись релігійні громади, очільником найбільшої з них був настоятель Свято-Миколаївської церкви УПЦ архімандрит Григорій Боднарчук. Коли у лютому 1996 року він помер, його поховали на території храму. З його похованням у Бердичеві фактично відродили традицію поховання померлих на цвинтарях, що знаходяться на території діючих храмів.

…кляштор Босих Кармелітів, що з середини XVII століття діє на території Бердичева, мав у своєму володінні значні земельні наділи, які отримав у дарунок від влади та меценатів. Це, зокрема, село Скраглівка (нині село Бердичівської міської територіальної громади) та село Скоморохи (нині село у Житомирському районі). Окрім того, під Бердичевом їм належали млин, хутір Гарлінського та фільварок[1] Загребельний. Щодо останнього, то знаходився фільварок на вулиці Бистрицькій, на лівому березі Гнилоп’яті. Нині це територія колишнього консервного заводу – будівельний супермаркет «ОРТЕК».

…у 1905 році влада заборонила бердичівське товариство велосипедистів тому, що 18 із 24 його членів були неправославними, а один мав ще й судимість.

…однією з перших приватних аптек, які з’явились у Бердичеві, була аптека, що належала родині євреїв Ціпрісів. На початку XX століття тогочасний її власник М.І. Ціпріс вказував, що його предки заснували аптеку у 1789 році (напис значився на вуличній вивісці). Ця аптека цікава ще й тим, що за легендою саме до неї завітав французький письменник Оноре де Бальзак, коли проїжджав через Бердичів на шляху до Верхівні, на зустріч зі своєю коханою та майбутньою дружиною графинею Евеліною Ганською.

…першим верстатом, який масово почав випускати бердичівський верстатобудівний завод «Комсомолець», став напівавтоматичний токарно-револьверний верстат моделі «1341». Перші 70 одиниць цього верстата виготовили у четвертому кварталі 1959 року. До цього завод випускав лише окремі вузли до верстатів, агрегати до машин, різноманітне устаткування.

Випуск першої моделі освоювали майже півроку, потім з кожним роком нарощувався їх випуск. Зовні ці верстати вигідно вирізнялися з-поміж інших легкістю форм та витонченістю, були без зайвих нагромаджень металу, на цих верстатах в основному працювали дівчата й жінки, а це багато про що говорило.

Впродовж наступних років модель «1341» випускали як на внутрішній ринок, так і на експорт – він надходив загалом у більш як 40 країн світу (в основному, у слаборозвинуті в економічному плані країни).

У подальшому верстат неодноразово модернізували – зі стін заводу вийшли модернізована модель 1К341, 1А341Ц з цикловим програмним управлінням, 1416Ц, 1416, 1416ФЗ та інші. Через десятиліття – у 1969 році на заводі випустили 20-тисячний серійний токарно-револьверного верстата моделі «1341», а останній верстат цієї моделі вийшов зі стін заводу у 1975 році.

…у 1980-х роках в Бердичеві діяла школа «Молодої хазяйки». Організували її на базі ресторану «Дружба», що діяв в однойменному готелі. Як запевняли організатори школи, перед весіллям кожен бажаючий може одержати в ній уроки у досвідчених спеціалістів: по економії ведення домашнього господарства, мистецтву кулінарії, сервіруванню столу, прийому гостей, приготуванню їжі. Лекції у школі відбувались у вечірні години два рази на тиждень. Строк навчання становив три місяці.

…разом із початком роботи у липні 1969 року універмагу «Ювілейний» в його стінах запрацював пункт по виконанню різноманітних гравірувальних робіт – на металі, склі, фарфорі, дереві, синтетичних та інших матеріалах. Отож, придбавши річ, зокрема у відділі «Подарунки», покупець мав можливість вигравірувати на ній дарчий напис, посвяту на пам’ять тощо. Ці замовлення швидко та якісно виконував майстер гравірування Яновський. Гравірувальний пункт в універмазі діє й донині.

…у 1969 році в місті створили літературний клуб, до якого увійшли як літератори-початківці, так і визнані майстри слова. Клуб допомагав молодим літераторам розширити свій кругозір, вдосконалити майстерність. У клубі видавали стінну газету «Літературний Бердичів», в якій друкували кращі твори початківців. На засіданнях клубу, які проводились двічі на місяць, початківці заслуховували лекції з літературного мистецтва, обговорювали свої твори, зустрічались з відомими літераторами Житомирщини, Києва.

…коли у грудні 1955 року після восьми років будівництва у Бердичеві з’явилась нова будівля залізничного вокзалу, за основу будівельники взяли готовий архітектурний проєкт головного архітектора проєктного інституту КиївДІПРОТРАНС Петра Фотійовича Красицького (1906-1968). До речі, Петро Красицький, окрім проєктування залізничних вокзалів та житлових будинків, брав участь і в проєктуванні будинку Верховної Ради УРСР (головний архітектор – Володимир Заболотний).

[1] Фільварок – багатогалузеве господарство, засноване на праці кріпосних селян і орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж. За панщини у фільварках застосовувалася дармова праця, пізніше — наймана.