Любомирка, Мирне, Романівка. Пам’ятні місця розстрілу і братські могили жертв фашизму (іст.).

Місця розстрілу знаходяться між селами: західна околиця с. Любомирка (колиш. хутір Шльомарка), південно-східна околиця с. Мирного (колиш. хутір Сокуліно), південно-східна околиця с. Романівки (колиш. Жидівці, з 1934 по 2016 – Радянське) у полі поблизу дороги Бердичів-Райгородок. Поряд із дорогою, за 600 м на захід від смуги міста знаходиться пам’ятний знак. Пам’ятки історії місцевого значення:

• Пам’ятний знак на місці розстрілу жителів міста в 1942-1943 рр., охоронний номер 2545;
• Група (5) братських могил жертв фашизму. Поховано 18640 чоловік охоронний номер 4085.

Тут 15-16 вересня 1941 року відбувся наймасовіший розстріл мирних жителів єврейської національності міста Бердичева та району. Приречених гнали великими партіями з гетто до місць страти, а немічних звозили багатотонними машинами. Групами по 30-50 чоловік їх приганяли до завчасно викопаних ям (їх за два тижні до дня страти викопали радянські військовополонені), де бідолахи віддавали усі цінності й гроші офіцерові, а потім їм пускали кулю в потиличну частину голови. Знесилених хворих та стариків, які не могли пересуватися, рідні несли до місць страти на ковдрах, простирадлах і носилках. Після розстрілу верхній шар землі довго ворушився, а наступного дня вся поверхня засипаних землею ям була червона від людської крові. Щоб заглушити крики й плач приречених, під час розстрілу весь день над місцями страти кружляли чотири німецьких літаки.

У 10-ти братських могилах, що знаходяться у різних місцях, поховано 18640 мирних жителів, переважно жінок, дітей і людей похилого віку єврейської національності, що були страчені німецькими нацистами. Могили за розмірами неоднакові. Найбільші з них знаходяться біля с. Любомирки розміром 50 × 30 м; біля с. Романівки на території цегельного заводу – відповідно 15 × 15 м; біля с. Мирного – 40 × 8 м.

Після звільнення Бердичева від окупантів місцеві євреї, які повернулись до рідного міста, розпочали роботи по створенню пам’ятника на місці масових розстрілів євреїв поблизу військового аеродрому між с. Радянське (нині село Романівка) та хутором Шльомарка (нині хутір Любомирка). Однак у 1946 році міська та військова влади стали вимагати від голови релігійної общини Метлєра зупинити спроби встановлення меморіалу. Оскільки встановити пам’ятник на місці страти стало неможливим, євреї встановили декілька символічних надгробків на єврейському кладовищі.

Разом із тим спроби отримати дозвіл на встановлення пам’ятника продовжувались наприкінці 1940-х – початку 1950-х років. Наприкінці 50-х, у часи хрущовської відлиги, єврейська община зібрала кошти, впорядкувала земляний вал, під яким лежать тисячі загиблих. У 1958 році тут встановили гранітний пам’ятник-обеліск висотою 2,5 м., обгородивши його масивними ланцюгами. На пам’ятник нанесли присвятний напис. Реакція партійно-радянського керівництва була миттєвою: на засідання бюро Житомирського обласного комітету партії запросили голову колгоспу «Маяк» (с. Велика П’ятигірка) Семена Мусійовича Прейгермана (на території цього колгоспу знаходились братські могили), командира військової частини Магерина, секретаря гарнізонної партійної організації, партійне та радянське керівництво міста та району. Аргументи лаконічні: пам’ятник – це орієнтир, що демаскує аеродром. Та кожен розумів, що триметровий пам’ятник навряд чи є кращим орієнтиром, ніж дзвіниця церкви чи водонапірна башта, що також знаходились неподалік від аеродрому. Дісталося всім присутнім, навіть військовим за те, що дозволили впорядкувати могилу та встановити на ній пам’ятник. Винесли догану офіцеру запасу бердичівлянину Співаку, який був одним із організаторів встановлення пам’ятного знаку. Наступної ночі пам’ятник демонтували та вивезли у невідомому напрямку.

Лише через три десятиліття пам’ятник віднайшли на території єврейського кладовища по вулиці Леніна (нині вулиця Житомирська) та встановили при вході до нього. 6 травня 1990 року біля пам’ятника з нагоди його встановлення відбувся траурний мітинг, організований Товариством єврейської культури Бердичева. Безпосередню участь у відновленні пам’ятника брали члени товариства Давид Крис, Лев Тартаковський, Микола Гельбер, Геннадій Рапопорт та ін.

Вдруге питання встановлення пам’ятного знаку безпосередньо на місці масового розстрілу підняли у 1981 році – рішенням виконавчого комітету Бердичівської міської ради народних депутатів № 269 від 07.04.1981 р. «Про підняття клопотання про встановлення пам’ятного знака на місці масового розстрілу радянських громадян німецько-фашистськими загарбниками» з відповідним клопотанням звернулись до виконкому Житомирської обласної ради.

7 січня 1983 року на підставі рішення Житомирського облвиконкому № 375 від 21.09.1981 р. на місці масового розстрілу і братських могил жертв фашизму на правому боці дороги, що веде з Бердичева на Райгородок у 10-ти метрах від дороги встановлено відповідний пам’ятний знак із рожевого граніту – триметрову вертикальну стелу, яка стоїть на бетонній плиті. На лицьовому боці стели горизонтально вмонтована плита з чорного габро (1,3 × 0,7 м) з меморіальним написом: “В этих местах в сентябре 1941 г. гитлеровскими захватчиками зверски замучено и расстреляно 18640 мирных советских граждан. Вечная память жертвам фашизма”. Біля підніжжя стели на чорній гранітній плиті викарбовано схему поховань. Рішенням виконавчого комітету Житомирської обласної ради № 468 від 29.10.1983 р. пам’ятний знак взято під охорону як пам’ятку історії місцевого значення, охоронний номер 2045.

У 1987 році у п’яти місцях масових поховань встановлено меморіальні знаки. Написи на всіх могильних плитах однакові: “Вічна пам’ять мирним радянським жителям, які були замучені та розстріляні німецько-фашистськими загарбниками у вересні 1941 року”. У 1991 році на всіх меморіальних плитах були встановлені дошки з граніту, на яких викарбовано той же напис та шестикутні Зірки Давида[1]. Наказом управління культури і туризму Житомирської обласної державної адміністрації №18 від 25.01.2012 р. братські могили взято під охорону як об’єкти культурної спадщини місцевого значення, охоронний номер 4085.

У 2015 році на пам’ятному знаку, що знаходиться біля могили біля с. Романівка на території цегельного заводу табличку замінено на нову з новим присвятним написом на українській мові та івриті: “Вічна пам’ять мирним євреям, які були замучені і розстріляні у цьому місці німецько-фашистськими загарбниками у вересні 1941 р.”.

Одна з могил розміром 10 × 8 м знаходиться на околиці біля центральної частини села Романівка, поряд із колишнім аеродромом військової частини. У 1995 році тут також встановлено пам’ятний знак.

У 1999 році в Бердичеві на вулиці Молодогвардійській (нині вулиця Замкова) на місці, де знаходилося єврейське гетто, встановлено пам’ятний знак із присвятним написом.

Джерела і література:

Іващенко О. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: “Полісся”, 2005 р. – 139-140 с.

Державний архів Житомирської області. – Ф. 2636, оп. 1, спр. 9. – Арк. 1, 5, 6, 13, 14.

Житомирщина в період тимчасової окупації німецько-фашистськими загарбниками. – Житомир, 1948. – С. 38, 42, 43.

Елисаветский С. Бердичевская трагедия (документальное повествование). – Київ, 1991. – С. 30.

Чорна Книга. – Київ, 1991. – С. 32-43.

Круглов А.И. Энциклопедия холокоста. – Київ, 2000. – С. 53-57, 64.

Рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради народних депутатів № 269 від 07.04.1981 р. «Про підняття клопотання про встановлення пам’ятного знака на місці масового розстрілу радянських громадян німецько-фашистськими загарбниками».

Рішення виконавчого комітету Житомирської обласної ради № 468 від 29.10.1983 р. «Про взяття під державну охорону пам’яток археології, історії та мистецтва».

Перша братська могила біля с. Мирного (кол. хутір Сокуліно, МТС):

Друга братська могила біля с. Мирного (кол. хутір Сокуліно, МТС):

Перша братська могила біля с. Любомирка (кол. хутір Шльомарка):

Друга братська могила біля с. Любомирка (кол. хутір Шльомарка):

Братська могила біля с.Романівка на території колишнього цегельного заводу:

[1] Зірка Давида (івр. מָגֵן דָּוִד‎ — Маген Давід, “Щит Давида”; в ідиші вимовляється могендовід) — емблема у формі шестикутної зірки (гексаграми), в якій два рівнобічні трикутники накладено один на одний — верхній кінцем вгору, нижній кінцем униз, утворюючи структуру з шести рівносторонніх трикутників, приєднаних до сторін шестикутника.

З XIX ст. Зірка Давида вважається єврейським символом. Вона зображена на прапорі Держави Ізраїль і є одним із основних його символів.

Згідно з легендою, цей символ був зображений на щитах воїнів царя Давида, але той самий знак у середньовічних джерелах носить назву “печатки Соломона” (альтернативно, остання вважається пентаграмою). Проте, зв’язок цього символу з іменами юдейських царів, скоріш за все, вигадка середньовіччя. Цікаво, що гексаграма із назвою “печатка Соломона” розповсюджена у арабських джерелах.