Про радіо: дротове, ефірне, “хуліганське” та інше

Це стаття-доповнення до однойменного нарису, опублікованого у збірці “Мій Бердичів в історичних нарисах. Випуск 2”, с. 42-52.

Цікаві факти, що не увійшли до нарису

На фотографіях, представлених нижче, своєрідний літопис роботи студії радіомовлення – від перших інтерв’ю у полі в 60-х роках до студійного монтажу репортажів у 90-х.

А нижче – три публікації у газеті “Радянський шлях” про порушників радіоефіру.

Радіохулігани

Всі вони живуть у нашому місті. Одні вчаться, інші працюють, а є й такі, хай пробачать читачі, що ходять і горобцям дулі дають. Ці лобуряки, крім основного заняття, мають ще одну «професію». Називається вона… радіохуліганством.

Окремих з них ми і представимо поки що на осуд громадськості. Так, хай поки що судить їх громадськість. Адже може статися, якщо не схаменуться, що вони опиняться на не зовсім зручній лаві… Що саме така лава підготовлена для радіохуліганів говорить четверта стаття Указу Президії Верховної Ради. УРСР від 22 квітня 1960 року «Про відповідальність за незаконне виготовлення і використання радіопередавальних установок». У цій статті, зокрема, сказано: «За ведення непристойних передач, що виражають зневагу до суспільства, винні особи притягаються до кримінальної відповідальності згідно з діючими законами, як за хуліганство».

І ось представляємо так званого «морського пірата». З такими позивними до останнього часу виходив у ефір на середніх радіохвилях Анатолій Островський, який вчиться у Професійно-технічному училищі №2. В окремі дні він іменував себе «білою пантерою». Уже самі ці назви наводять страх на людину. Не бачивши цього хулігана, можна було б подумати, що в його комплекції є щось страшне і грізне. Насправді ж у цієї «білої пантери» ще й вуса не стали пробиватися. Нахаба ж він з нахаб. Вже давненько напрошується під статтю Указу, адже «програма» передач цього хулігана викликає серйозне занепокоєння у громадськості. Відомо, що охоче слухають його передачі лише батько та мати. Хто-хто, а вони то вже знають, що таке казенний дім. То ж розкажіть своєму чаду, чи то пак, «пантері» про нього. Може, образумиться.

Робітники заводу «Прогрес», мабуть, і не підозрівають, що поруч з ними є такий страшний звір, як «чорний буйвол». Та лякатися не варто. Цим звіром іменує себе в ефірі ніхто інший, як Анатолій Мойсеєв. Він таку гидоту виливав в ефір через свій передавач, що вуха в’януть.

Влип на гарячому за передачею своєї «радіопрограми» також заточувальник механоскладального цеху заводу «Комсомолець» Юліан Поперека. Цей хоч й не підібрав ще собі відповідної клички, однак номери його «програми» також нікого не радують.

Радіохуліганів одиниці. Всі вони будуть швидко викриті і покарані, а апаратура конфіскована.

То ж візьміться за розум, «буйволи» й «пантери», бо рано чи пізно вам будуть скручені роги і обірвані вуса.

П. ОЛЕКСАНДРУК.

Олександрук П. Радіохулігани. // «Радянський шлях», №150 (499) від 19.09.1964 р., с. 4.

Не засмічуйте ефір!

У свій час Президія Верховної Ради УРСР видала Указ “Про відповідальність за незаконне виготовлення і використання радіопередавальних пристроїв”. У ньому, зокрема, наголошується, що за виготовлення радіопередатчиків і користування ними без дозволу, а також за порушення радіозв’язку до винних у цьому осіб повинні застосовува­тися засоби громадського впливу або ж адміністративні засоби у вигляді штрафу в сумі до 20 крб. При цьому вилучається вся апаратура, яка використовувалася для радіопередач.

За такі ж дії, здійснені повторно, після застосування вищеназваного покарання, на порушників Указу накладається штраф у сумі 50 крб.

Якщо ж у цьому винні неповнолітні, то відповідальність несуть їх батьки.

Цим же Указом передбачена і кримінальна відповідальність, як за хуліганство, до осіб, які ведуть непристойні радіопередачі, в яких виражається неповага до суспільства.

Однак деякі мешканці нашого міста порушують названий Указ, сподіваючись, що їм це минеться безкарно. Та, як правило, їх зловживання тривають до певного часу, рано чи пізно вони притягаються до відповідальності за скоєне.

…Було це в січні нинішнього року. Виявивши незареєстровану радіопередавальну установку, оперативна група працівників міліції виїхала за адресою: вулиця Кот­ляревського, будинок № 45, де працював “радіокоментатор” під позивним “Тиша”. Відчувши небезпеку, остання вмить припинила радіопередачу — і в будинку настала дійсно тиша.

Проте було вже пізно: винуватців схопили на гарячому. І хоч як намагались вони, як кажуть, сховати кінці у воду, це їм не вдалося. Під час обшуку були знайдені в квартирі радіопередавальна приставка, підсилювач та інші радіодеталі, які ще не встигли охолонути після роботи.

Хто ж вони — порушники закону? Це — робітник заводу “Комсомолець” Олександр Дмитрович Данілов і його син — механік заводу по ремонту обчислювальної техніки Володимир Данілов, який і виступав по радіо під позивним «Тиша». Володимир і раніше займався радіохуліганством. Його попереджали, однак висновків з цього він не ро­бив і продовжував виходити в ефір, заважаючи людям слухати радіо.

Як і слід було сподіватися, фінал цього випадку невеселий. Всю апаратуру, як незаконно виготовлену, конфісковано у “радіокоментатора” Володимира Данілова, а він відповідатиме за порушення закону перед народним судом.

І так буде кожному, хто, нехтуючи інтересами держави, громадян, засмічує ефір.

Д. ПОДЗИРЕЙ,
експерт міськвідділу внутрішніх справ.

Подзирей Д. Не засмічуйте ефір! // “Радянський шлях”, №33 (9980) від 27.02.1974 р.

Під маскою радіолюбителів

У наш час, напевне, немає квартири, в якій не було б радіоприймача чи телевізора. І ось їх власникам нерідко доводиться наштовхуватися на роботу незвичайних радіостанцій. Вони іменуються радіолюбительськими, але насправді ж нічого спільного з ними не мають.

Як правило, радіохулігани працюють у забороненій законом дільниці радіохвиль. Кожна така “станція” стає осередком засмічення ефіру. А це ускладнює роботу таких, вкрай необхідних людині служб, як швидка допомо­га, пожежна охорона, залізничний транспорт, авіація.

Деякі радіохулігани підключаються з службові радіопереговори і зривають їх.

Довго завдавав такої шкоди, наприклад, колишній радіохуліган, робітник заводу “Прогрес” В.М. Губанов. Спійманий на гарячому, він був суворо покараний. Його оштрафували на 20 крб., конфіскувавши всю апаратуру.

Довелось відповісти також П.М. Морозюку з шкіряно-взуттєвого комбінату, Є. Залевському, учню школи №13. Засмічують ефір також В.С. Ярошенко і В.С. Цивінський з с. Ст. Солотвина, А.І. Лежук з с. Іванковец та інші.

Говорячи про шкідливість незаконного виходу в ефір, не можна пропустити мимо уваги й той факт, що радіохулігани завдають суспільству моральної шкоди. З допомогою магнітофонних записів вони популяризують жаргон, побут і звичаї злочинного світу.

Слід пам’ятати, що в боротьбі з радіохуліганством значна роль належить громадським організаціям.

І. БАКЧЕЄВ, голова міського комітету ДТСААФ.

 І. Бакчеєв. Під маскою радіолюбителів. // “Радянський шлях”, №120 (10067) від 02.08.1974 р.