Пам’ятні знаки, які так і не з’явились у Бердичеві

Знайомлячись з історією рідного міста, доволі часом наштовхуєшся на інформацію, яка спершу дивує, а потім змушує задуматись. Яскравим прикладом цьому може слугувати інформація про пам’ятники та пам’ятні знаки, які нібито знаходяться, чи знаходились на теренах Бердичева, але які насправді так ніколи і не з’явились. Нонсенс, скажете ви? А ось і ні! Приклад наведено нижче.

У 1997 році, у розпал розбудови знань історичної правди про українську державу (про що у радянську добу намагались замовчувати, або просто перекручували на свій лад), у Києві виходить друком цікава книга групи науковців під назвою «Археологія доби українського козацтва XVI-XVIII ст.»[1]. У ній на сторінках 244-245 зустрічаємо коротку інформацію: «Бердичів, м., райцентр. Замок XVI-XVII ст. Встановлена пам’ятна дошка на честь полковника М. Кривоноса. Переможний бій 1703 р. С. Палія та Самуся з польськими військами (ІМС, с. 19, 164-166)».

Звичайно, це помилка авторів книги – ніякої дошки, присвяченої українському військовому діячу періоду Хмельниччини Максиму Кривоносу, а також бій під проводом Семена Палія та Самуся з польським військом (варто зазначити, що це взагалі дві різні події, перша з яких відбулась у 1648 році, друга – у 1702-у) в Бердичеві не існувало й не існує до сьогодні. Хоча автори посилаються на доволі авторитетне джерело – працю Івана Громенка та Олексія Павлова «Бердичів», розміщену в енциклопедії «Історія міст і сіл Української РСР: Житомирська область» (1973). Але це посилання не стосується згадки про пам’ятну дошку, а лише про переможний бій 1703 р. Семена Палія (повторимось, цей бій відбувся у жовтні 1702-го). І якщо уважно прочитати це першоджерело, то виявиться, що будь-яка згадка про пам’ятну дошку на честь Максима Кривоноса в ній відсутня.

(Кого більш докладніше цікавлять події 1702 року та місце, де вони відбувались, може почитати, наприклад,  тут: Семенівка. Пам’ятне місце битви козацько-селянського війська з польсько-шляхетським каральним військом).

Тож запитання: звідкіля з’явилась така інформація у впорядників книги «Археологія доби українського козацтва XVI-XVIII ст.»?

Виявляється, поява цієї дошки на мурах кляштору Босих Кармелітів була передбачена постановою Ради Міністрів УРСР ще рівно шістдесят років тому.

Напередодні ювілею Переяславської Ради (1654) в постанові ЦК КПРС від 1953 р. «До трьохсотріччя возз’єднання України з Росією» уперше за тривалий період радянського забуття визнавалося, що «запорізьке козацтво відіграло прогресивну роль в історії України». Ще через тринадцять років прийняли Постанову Ради Міністрів Української РСР від 18 вересня 1965 року № 911 «Про увічнення пам’ятних місць зв’язаних з історією запорізького козацтва». Цією постановою було запропоновано зацікавленим організаціям разом із облвиконкомами до 1 квітня 1966 року подати уряду республіки пропозиції про спорудження в перспективі у різних місцях України, пов’язаних із історією козаччини, пам’ятних знаків. Згодом робота Інституту історії АН УРСР, Міністерства культури, групи художників та мистецтвознавців підсумовувалась «Переліком пам’ятних знаків і пам’ятників на честь запорізького козацтва, що споруджуватимуться в Українській РСР в 1971-1980 роках».

На всю Житомирську область було заплановано лише один об’єкт за № 50 – меморіальну дошку на відзнаку того, що «1648 р. Бердичівська фортеця була штурмом взята козацькими військами під проводом Максима Кривоноса». Визначався термін встановлення дошки – 1971-1975 рр., а орієнтовна вартість її мала вкластися у 350 крб.

Не так сталося, як планували: політика радянської влади щодо українського козацтва вкотре змінилась, про меморіальну дошку та її встановлення у Бердичеві швидко забули. І хоча Постанову Ради Міністрів Української РСР не відмінили (та й змін до неї не вносили), питання про дошку більше не підіймали. Можливо, саме це і стало першоджерелом появи помилкової інформації в упорядників «Археології доби українського козацтва XVI-XVIII ст.». Ось така історія.

Заради справедливості варто зазначити, що щось подібне відбувалось і на місцевому рівні. Наведу декілька прикладів.

У грудні 1927 року при Окрвиконкомі створили комісію з підготовки до святкування 10-ї річниці смерті Менделе Мойхер-Сфоріма (голова комісії – т. Гудвіл). План заходів передбачав, зокрема, проведення літературних вечорів, присвячених пам’яті письменника, збільшення кількості годин на вивчення творів Менделе в програмах єврейських шкіл, ознайомлення учнів і вчителів українських та російських шкіл із творчістю письменника, і головне – встановлення меморіальної дошки на будинку, в якому мешкав Менделе. Всі означені заходи провели, але дошка на будинку так і не з’явилась.

Ще приклад, вже не з такого далекого минулого: у 1989 році виконавчий комітет Бердичівської міської Ради народних депутатів запланував виготовити та встановити у Бердичеві пам’ятний знак братам Міхеєвим. Цей пам’ятний знак мали розмістити на однойменній вулиці (з липня 2024 року ця вулиця має нову назву – Артилеристів). Доручення щодо виготовлення та встановлення надійшло партійній організації міськрайонного товариства охорони пам’ятників культури і історії, термін виконання – жовтень того ж 1989 року. Ці роботи навіть увійшли окремим пунктом до Комплексного плану благоустрою, озеленення та зовнішнього оформлення міста Бердичева на 1989 рік. Але… пам’ятний знак так і не з’явився.

Багато у чому наша історія – це створення планів та їх наступне невиконання. Як кажуть, як не плануй, а в Бога на все є свої плани.

Анатолій Горобчук

Джерела і література:

Археологія доби українського козацтва XVI-XVIII ст. / Телегін Д.Я. (відп. ред.), І.С. Винокур, О.М.Титова, І.К.Свєшніков та ін. – Київ: ІЗМН, 1997. — с. 244-245.

Громенко І.Є., Павлов О.О. Бердичів // Історія міст і сіл Української РСР: Житомирська область. – К.: УРЕ, 1973. – С. 164-182.

Комплексний план благоустрою, озеленення та зовнішнього оформлення міста Бердичева на 1989 рік. Бердичів, 1989 р.

Пашківський Ф. Передісторія меморіальної дошки. // «Радянський шлях», № 116 (13819) від 21.07.1990 р., с. 4.

Леонид Коган. Бердичевские евреи и город Бердичев на страницах газеты «Ди вох»: https://s.berkovich-zametki.com/y2023/nomer3/lkogan/

[1] Археологія доби українського козацтва ХVI-ХVIII ст. / Д. Я. Телегін (відп. ред.), І. С. Винокур, О. М. Титова, І. К. Свєшніков та ін.: Навч. посібник. — К.: ІЗМН, 1997. — 336 с.