Орлюк Петро Оксентійович

Орлюк Петро Оксентійович (нар. 16 липня 1950, с. Скраглівка, Бердичівський р-н, Житомирська обл., УРСР) – громадський діяч, Почесний громадянин Бердичівського району.

Орлюк Петро Оксентійович народився 16 липня 1950 року в багатодітній родині в селі Скраглівка Бердичівського району Житомирської області (з 2020 року нині село у складі Бердичівської міської територіальної громади). У родині Орлюків виховувалось три брати та сестра. Закінчив 8 класів Скраглівської школи, 9 та 10 класи навчався у школі № 1 міста Бердичева.

Свою трудову діяльність Петро Оксентійович розпочав ще у 15-річному віці різноробочим у колгоспі «Комунар» села Скраглівка. З листопада 1967 року по листопад 1970 року проходив строкову службу в лавах Збройних сил, після чого повернувся на роботу в колгосп «Комунар», де у 1970-1971 рр. працював шофером, 1971-1973 рр. – ветеринарним санітаром.

У 1973 році Петро Орлюк вступив до Новочорторийського ветеринарного технікуму, що у Любарському районі. Після закінчення технікуму у 1976 році з червоним дипломом знову повернувся до рідного колгоспу: у березні 1976 року призначений головним зоотехніком, з 1978 року обіймав посаду замісника голови колгоспу по тваринництву.

З 1980 року Петро Орлюк – заступник голови колгоспу, секретар парткому. Після об’єднання у 1984 році скраглівського колгоспу з колгоспом села Мирославка – секретар парткому колгоспу ім. Леніна с. Мирославка. У цей період продовжив навчання у Житомирському сільськогосподарському інституті і здобув нову на той час професію – «зооінженер».Тож пройшов трудове та життєве загартування в Мирославському колгоспі, яким керував відомий на Житомирщині Сергій Євгенійович Горячий – працював його заступником з питань тваринництва, очолював зоотехнічну і ветеринарну служби. Згадуючи ті роки, Петро Орлюк з душевним теплом відгукується про енергійність і працьовитість свого керівника, з яким вони не лише розбудовували Мирославку та інші села, що входили до складу колгоспу, але й разом будували районний стадіон «Колос», оздоровчий табір «Березовий Гай», районну лікарню та інші об’єкти загально районного значення.

У 1988 році, 10 лютого, у Скраглівці загальними зборами колгоспників вирішено від’єднатися від Мирославки та Демчина і відновити своє колективне господарство. Новий колгосп отримав назву «Зоря», а очолив його 37-річний Петро Орлюк. Розпочалась робота з розбудови сіл Скраглівка та Підгороднє. Зокрема, наприкінці 80-х у Підгородньому з’явився власний фельдшерсько-акушерський пункт, у 1987-у там же відкрився магазин товарів повсякденного попиту. У Скраглівці відкрили лікарську амбулаторію, було впорядковано тракторний парк, зведено піднавіси для зберігання сільськогосподарської техніки. Гордиться Петро Оксентійович і тим, що у селі по новим стандартам звели сучасне приміщення дитячого садочка, а коли настали переломні 90-і він не дав змінити цільове призначення цієї будівлі, це зберегло її від руйнування. Тож у 2000-х роках «Дошколярик» відновив свою роботу та нині радує батьків та своїх вихованців.

Загалом під його керівництвом впродовж семи років скраглівчани побудували, добудували та реконструювали 56 об’єктів. Три вулиці отримали тверде покриття, капітально відремонтували сільську церкву, птахоферму переобладнали на племінну свиноферму (поголів’я свиней – 1000) та звіроферму. Були успіхи і в сільськогосподарському виробництві. Урожайність зернових (пшениці – бл. 26,1, цукрові буряки – 340, картопля – 93, овочі – 177 ц/га), виробництво продуктів тваринництва (молоко на 100 га угідь – 311 цнт., надій на корову 1745 кг) забезпечували «Зорі» гідне місце серед колективних господарств району та навіть області.

Економічна криза перших років Незалежності призвела до занепаду, а згодом і повного розвалу колгоспів. Тож Петро Оксентійович 10 лютого 1993 року полишив посаду голови колгоспу, працював головним ветеринарним лікарем колгоспу.

У квітня 1995 року за підтримки місцевого населення Петро Орлюк очолив Скраглівську сільську раду. А далі у житті Петра Оксентійовича настала напевно найбільш важка та відповідальна справа – газифікація села. Довелось долати різного роду перепони та бар’єри, оформляти купи паперів та шукати підтримки у районній, міській та обласні владі, у Народного депутата України Михайла Ковалка. До сьогодні у пам’яті всіх жителів села урочисте відкриття газогону.

Петро Оксентійович не лише вирішував питання газифікації мешканців своєї сільської ради, а й доклав чимало зусиль щоб голубий вогник з’явився в оздоровчому таборі «Березовий Гай» та міському таборі відпочинку «Сокіл», з керівництвом якого він активно співпрацював і підтримував у будь-яких починаннях. І взагалі, як підрахував Орлюк, за роки своєї діяльності він долучився до зведення 46 великих та малих будівельних об’єктів.

Впродовж чверті століття мешканці Скраглівки та Підгороднього обирали Петра Орлюка своїм сільським головою (дати обрання: 26.03.2006 р., 31.10.2010 р.). Петро Оксентійович протягом багатьох років був неформальним старійшиною місцевого самоврядування Бердичівщини. Його поважали, шанували, вчились та отримували кваліфіковані поради та конкретну підтримку голови сільських рад району, він був їх справжнім захисником та вчителем.

У квітні 2015 року Петро Орлюк достроково припинив повноваження сільського голови за власним бажанням, у 65 років став пенсіонером. Але працю не полишив – з вересня 2018 року по сьогодні працює комірником у ТОВ «Кароля».

Петро Оксентійович одружений. Разом із дружиною Леонідою Павлівною з 1975 року пройшли та проходять непрості випробування життям. Але їх надійною підтримкою є діти: сини Валерій, майстер лісу, Валентин, працівник ДСНС, дочки Юлія, швачка на приватному підприємстві та Ольга, нині староста Скраглівського старостинського округу, та семеро улюблених онуків.

За значний особистий внесок і вагомі здобутки в соціально-економічному розвитку району та з нагоди Дня незалежності України рішенням сесії Бердичівської районної ради № 349 від 04.07.2014 р. Петру Оксентійовичу Орлюку присвоєно звання «Почесний громадянин Бердичівського району».

Джерела і література:

В. Кравченко. Старійшина місцевого самоврядування. // «Земля Бердичівська», № 38 (16417) від 14.10.2022 р., с. 3.

М.М. Бедь, Б.В. Марковський, П.В. Пушкарук, П.С. Скавронський. Історія Бердичівського району – Житомир: Вид. ПП «Рута», 2020 – с. 193-194.

Михайленко П. П. Моя рідна Скраглівка. Історико-краєзнавчий нарис. – Житомир: Полісся, 2003. – с. 176-178.

Косюченко С. Скраглівка. Від давнини – до сьогодення. Історико-краєзнавчий нарис. – Житомир: Видавець О.О. Євенок, 2017. – с. 39-40.

Архів родини Орлюків.