Нариси з історії культурного та духовного життя села Маркуші

Передмова

Ініціатором появи цієї книги став Василь Іванович Пупін, який ознайомився з моїм рукописом «Літопис села Маркуші», що я створив із дозволу автора «Історії рідного краю» Володимира Леонідовича Редича, використовуючи його матеріали. Василь Пупін свого часу був диригентом маркушівського народного хору і щедро поділився своїми спогадами про хор. У громадському гурті «Промінь Світла» в Бердичеві ми провели зустріч, присвячену цьому хору, цю зустріч у своїй газетній публікації висвітлила бердичівська журналістка Вікторія Кучерява.

Закономірним є те, що культурне життя села представляли й інші напрямки народного мистецтва. Це також струнний та духовий оркестри, танцювальний ансамбль та театральний гурток. Окремий розділ цієї книги присвячений нашим художникам, поетам, співакам, краєзнавцям, науковцям, священикам, освітянам та іншим творчим людям.

Під час підготовки матеріалів з історії культурного та духовного життя села Маркуші мені надали допомогу: Василь Іванович Пупін, Анатолій Петрович Горобчук, Олена Володимирівна Арсенюк, Галина Олександрівна Другова, Олександра Сергіївна Семенюк, Микола Олександрович Бевзо, Микола Вікторович Вусатий, Наталія Іванівна Семенюк, Тетяна Василівна Маринич, Галина Андріївна Семенюк, Сергій Олександрович Маринич, Алла Олександрівна Лейчук, Юрій Миколайович Панчук, Антоніна Вікторівна Болєла, Валерій Володимирович Острожинський, Станіслав Адольфович Рижко, Олексій Карпович Шевчук, Антонина Василівна Олійник, Ольга Василівна Ганоль, Любов Василівна Ботвінкіна, Володимир Андрійович Ботвінкін, Володимир Іванович Павленко, Марина Миколаївна Кожухарь, Олександр Юлійович Сіняк, Валерій Володимирович Попов, Катерина Сергіївна Попова, Володимир Григорович Павлюк, Наталія Анатолівна Осадчук, Тетяна Андріївна Павлюк, Андрій Сергійович Смоляр, Ніна Миколаївна Постовенська, Тамара Іванівна Рак (Регалова), Фаїна Яківна Марковська, Микола Олександрович Рощенюк та інші. За що їм велика подяка!

Василь Іванович Пупін

 ІСТОРІЯ МАРКУШІВСЬКОГО НАРОДНОГО ХОРУ

 Було це у далекі 70-х роки, коли держава запровадила такий вид заохочення, як змагання між колективними господарствами, що діяли у районі, – колгоспами. І дійшла справа до Маркушів, котрі зайняли перше місце в області з виробництва м’ясної продукції. І в ті часи для вручення Червоного Перехідного прапору колгосп мав приїхати до обласного центру Житомира зі своїм хором, щоб це виглядало більш урочисто. З цього й розпочалось створення хорового колективу в селі. Секретар партійної організації маркушівського колгоспу імені Жданова Олександр Кухарчук запросив мене, диригента Бердичівського педагогічного училища, у село з такою метою, щоб за доволі короткий час створити тут хоровий колектив, адже незабаром селяни вже мали їхати на вручення Перехідного прапору.

Розпочинаючи роботу в маркушівському хорі я й сам зростав. Зростав як молодий спеціаліст, оскільки в мене на той час ще не було й досвіду у такій справі. Іншими словами, на латині «Docento discimus» – «Навчаючи навчаюсь». Так було і зі мною.

Зараз можу впевнено стверджувати, що велике значення для створення будь-якого колективу має дисципліна. Якщо буде дисципліна – значить буде колектив! Розповідаючи про маркушівський хор, не можу не згадати про Олександра Кухарчука. З нього, власне, й розпочалась робота хорового колективу. Саме дисципліна спонукала людей брати участь у самодіяльності й самим зростати!

Я пригадую, що Олександр Кухарчук був присутній майже на кожній репетиції. Праця у сільському господарстві не дозволяла йому бути присутнім впродовж всієї репетиції, оскільки він мав ще нагальні справи. Але все ж знаходив час перевірити відвідування. Пригадую: приходить Кухарчук і відразу витягає таку-сяку книжечку, куди записані всі хористи. І сам ставить позначки – хто був присутній, а кого й не було. Характерно, що з часом навіть хористи стали дещо «лякатись» цих записів. «Я завтра провідаю», – така у його була мова. «Я завтра провідаю, може з нею щось сталося». Це став такий своєрідний виховний метод – «Завтра провідаю»!

Кожна людина на той час, а ми знаємо яке то було життя, крутилась як могла – то травички привезе нелегально, то якогось бурячка-морквочки. Це все зберігалось на подвір’ї, але щоб начальство, не дай Бог, не побачило. Кухарчук же умів без крику, гарним словом промовити: «А у Вас є на це виписка»? Ну звичайно, кожен потрапляв у легкий ступор і після деякої паузи промовляв: «Ні, ні, ні, я прийду на репетицію, бо я не хочу мати справу з Кухарчуком!». Між людьми у колективі навіть ходила така промовка: «Завтра пошепче Кухарчук, і все стане на місце». Тобто, відвідає зранку – чи ти у ланці, чи на роботі, чи вдома. Він того, хто не був на заняттях хору, їхав провідати та уточнити, чому людини не було на репетиції. Такий от метод у Кухарчука, тому що він служив в «органах», тож знав, чим можна людей «заохотити».

Це так було на самому початку, коли хор лише організовувався, налаштовувався, так би мовити. А потім дисципліна викристалізувалась у результат – колективну любов. Тобто, на репетиції вже стали ходити з любов’ю люди. Адже людині потрібен не лише хліб, одного хліба для людини мало. Ще необхідно й інший хліб – пісенний, духовний, щоб мати повноцінне життя. Ось так зростали люди у колективі.

Я пам’ятаю часи, коли хор почав вже співати, вже пішли виступи, ми їздили по селах. І я побачив, як із хору почали виділятись окремі номери. Що характерно, з’явилося тріо, з’явився й дует. І дуже цікавим номером у нашому хорі був чоловічій ансамбль. Як сьогодні пам’ятаю, вони виконували пісню «Там, де ми ходили…» Івана Сльоти, слова, по-моєму, Юхимовича. Можу помилятися, але знаю, що музика Івана Сльоти «Там, де ми ходили…» І що характерно, я був молодим хлопчиною, не мав ще сміливості виховувати старших за себе. Бо якось мені це не личило, по-перше. І по-друге, я міг викликати якесь обурення у відповідь. Тож у мене був великий помічник – Микола Семенюк. Це була людина авторитетна у колективі, його слухались і дорослі, і малі.

Пам’ятаю, одного разу у нас був концерт в сусідній Обухівці на якесь свято. І Семенюк на концерті побачив людину, яка собі дозволила десь там «чарочку перехилити». І він до нього каже: «Ти сьогодні на сцену не йдеш! Ти сьогодні на сцену не йдеш!» Багато не говорив. На скільки ж це був виховний момент! На скільки ж воно спонукало людям бути відданими своїй справі! Я пам’ятаю, каже до нього: «Виступиш, тоді ми з тобою почаркуємось, обговоримо. А до цього я забороняю!» Чоловіча група приходила на репетиції, як кажуть у народі, «як огірочки». Такий от був авторитет у людини.

Колектив формувався на протязі років, ми стали один одному як єдина сім’я. Ми знали один про одного все. Ми знали чому той чи інший хорист не прийшов. І якщо пропуски на репетицію спочатку були зі словами хористів «Завтра рано прийде Кухарчук до тебе і пошепче», пізніше вже це відпало. Люди вже йшли із задоволенням, бо їм був потрібен оцей духовний хліб, де вони вчили пісень. Я пам’ятаю, як було свято «Останнього снопа», ну було таке зі сторони начальства – пригостили хористів. Як гарно звучали хорові пісні, чого зараз бракує, тобто, пісня допомагала і працювати, і виховувати один одного.

Отаке було у нас…

Чоловічий ансамбль виконував пісню «Там, де ми ходили…». Пам’ятаю, у першій раз ми її виконували у селі Маркуші. Вона звучала три рази на сцені, настільки зал із задоволенням сприйняв цю пісню. Потім не можу не згадати про одну співачку – Аглаю Петрівну. Отже, вона виконувала пісню «Сини мої, синочки…» Івана Сльоти, котра присвячена учасникам Великої Вітчизняної війни. Мелодія була настільки задушевна, і вона вміла ще цю пісню оформити, вона завжди вдягала гарне чорне плаття з чорним шарфом. І на фоні всього хору виконувала «Сини мої, синочки…». Плакав весь зал. І хористи також, тому що музика була настільки задушевною!

У маркушівському народному хорі співали Білоусова Н., Волошина Н., Вусата О., Семенюк Г., Постой Г., Сульженко Г., Гулієва Т., Маринич Т., Лопачук Л., Семенюк А., Корнійчук М., Маринич М., Павлюк Т., Шамринська А., Чемерис Т., Карпова Л., Цимбалюк Л., Регалова Р., Михальченко Л., Фрізько Л., Півторак В., Сульженко В., Регалов М., Корнійчук І., Рощенюк В., Вусатий В., Маринич І., Панчук Ю., Гончарук О., Козінський С., Регалов М., Кир’яненко Л., Кондратюк С. та інші.