Леонід Коган. З історії єврейського книгодрукування в Бердичеві

Леонід Коган (м. Любек, Німеччина)

З історії єврейського книгодрукування в Бердичеві

На рубежі XVIII і XIX століть у багатьох містах і містечках Волині виникають єврейські друкарні. Друкар р. Шмуель бар Іссахар-Бер Сегал, який у 5536 році (1775/1776) [1] заснував єврейську друкарню в Корці, через 15 років перевів її до Полонного. В 5561 р. (1800/1801) його друкарня почала діяти в Острозі. В 5567 р. (1806/1807) р. Шмуель приїхав до Бердичева і відкрив там першу єврейську друкарню. Вона була створена як філія Острозької друкарні, але з часом стала головною. В ній працювали виключно євреї: як місцеві, так і колишні робітники друкарень р. Шмуеля у Полонному та Острозі. Бердичівський цадик р. Леві-Іцхак підтримав починання р. Шмуеля і дав згоду на друкування книг, які користувалися широким попитом далеко за межами міста. Після смерті р. Шмуеля в 5577 р. (1816/1817) книгодрукування перейшло у спадок до його сина Якова Фінкельмана, який багато років працював разом із батьком. У друкарні р. Шмуеля та його сина, що закрилася в 5580 р. (1819/1820), вийшло друком принаймні 28 книг: молитовники, книги Галахи (нормативна частина юдаїзму) та Кабали, переклади на «іврі-тайч» (ідиш) для простолюду, хасидська література. Особливе місце серед них займає книга «Kedushat Levi» (Святість Леві, іврит), в якій викладено вчення цадика Леві-Іцхака та опубліковані його коментарі до Тори [2].

Ще за життя р. Шмуеля, в 5575 р. (1814/1815) у Бердичеві відкрилася друкарня Ісроела бар Авраама Бака та його партнера Хаїма-Іцхока бар Єхезкеля. Народився Ісроел Бак у Бердичеві в 5552 р. (1791/1792). Предки його батька, книготорговця Авраама Бака, були друкарями в Ліворно й Празі. За переказом, прізвище Бак є абревіатурою слів «ben kedoshim» (син святих) – в пам’ять про далекого предка, який загинув мученицькою смертю. Ісроел Бак рано виявив здібності в мистецтві (як художник і різьбяр), техніці (як годинникар і фахівець з лиття друкарських літер) і медицині. У своїй друкарні він спочатку використовував готові літери, які купував у інших друкарів, а потім сам виготовляв їх, малював орнаменти. Дружина І. Бака – Бейла – торгувала на базарі мануфактурою [2; 3, p. 59; 4].

Щоправда, через відсутність дозволу цензури на титульних аркушах багатьох книг, випущених Ісроелем Баком, його ім’я не згадується, а в деяких випадках відсутня навіть назва міста. Після закриття друкарні в 5581 р. (1820/1821) і марних спроб відкрити її знову він вирішив переселитися в Ерец-Ісраель. Гроші на дорогу І. Бак заробив, виготовивши за вісім місяців механізм баштового годинника для бердичівського костелу. У 5591 р. (1830/1831) разом зі своїм помічником, ливарником шрифтів Лейбці Гісером він прибув на Святу Землю, куди привіз дерев’яний друкарський верстат, палітурний верстат та обладнання для відливання літер. Поселився в Цфаті, заснував у цьому місті друкарню, в якій наприкінці 5592 р. (1832) вийшла друком перша книга. Незабаром із Бердичева до І. Бака приїхали його жінка, п’ятеро дочок і син. Після землетрусу і руйнування друкарні в 1837 році він був змушений залишити Цфат, а через 4 роки заснував разом із сином Нісаном нову друкарню в Єрусалимі. Тут Ісроел Бак продовжував займатися книгодрукуванням до своєї смерті в листопаді 1874 року [2; 3, p. 59-60; 4].

Відомі 26 найменувань книг, надрукованих у бердичівській друкарні І. Бака. Крім релігійної літератури, тут випустили світську книгу на ідиш «Tsafnat paneakh» (Той, хто відкриває таємниці; іврит). Її автор – Хаїм-Хайкель Гурвіц (1749 – 1822) з Умані – був багатим лісоторговцем, який часто здійснював ділові поїздки до Пруссії. Оволодівши німецькою мовою, він ознайомився з Берлінською Гаскалою (єврейське просвітництво) та німецькою літературою. Переконаний у необхідності географічних знань для торгівлі з зарубіжними країнами, Гурвіц переклав із німецької мови книгу Й.-Г. Кампе «Відкриття Америки». Переклад цієї книги під назвою «Tsafnat paneakh» вийшов друком у 1817 році в друкарні І. Бака і мав великий успіх. Ось що пише про це єврейський поет А.-Б. Готлобер у своїх спогадах, опублікованих 1888 року в збірнику «Di yudishe folks-bibliotek»: «Тоді (пройшло вже років 70, коли я був ще дитиною) ця книга була настільки поширеною, що її читали майже всі євреї. Про жінок і говорити не доводиться: вони відклали вбік «Tsena u-Rena» й «Tkhinot», навіть «Bove-mayse» і читали лише «Колумба». До того часу дуже мало євреїв знали, що на світі є якась Америка. «Колумб» написаний такою чистою мовою, що його можна читати та зрозуміти скрізь, де живуть євреї: в Росії, Польщі, Галичині, Румунії … Ще в дитинстві я читав його з великим задоволенням. Після одруження, коли жив у Черняхові … мені знову потрапив у руки «Колумб». І знову читання цієї книги приносило мені насолоду. Фантазія несла мене разом із Колумбом до Америки. Я плив разом із ним на кораблі, з подивом спостерігав за американськими дикунами. Навіть уві сні вони стояли у мене перед очима». Лише в 1913 р. літературознавець Н. Штіф звернув увагу на те, що Готлобер невірно вказав назву книги, яка насправді називається «Tsafnat paneakh». 1932 року Науково-дослідний інститут мови ідиш (YIVO) у Вільні отримав як подарунок два примірники цієї рідкісної книги, що збереглися у приватних осіб [5, p. 105-107; 6, p. 210-211].

«Tsafnat paneakh» не є дослівним перекладом «Відкриття Америки», хоча і відповідає змісту оригіналу. Книга складається з трьох частин: І – «Колумб», ІІ – «Кортес», ІІІ – «Пісарро». Кампе як керівник зразкового виховного закладу ставив перед собою перш за все морально-просвітницькі цілі, прагнув прищеплювати підростаючому поколінню ідеї гуманізму. Свій твір він написав у формі бесід батька з дітьми. Але Гурвіц переклад цієї книги призначав для іншої читацької аудиторії. Він радикально видозмінив стиль твору: діалоги замінив розповідями, видалив із тексту повчальні висновки, які займали багато місця. Враховуючи, що абсолютна більшість його майбутніх читачів – побожні євреї, Гурвіц майже в кожному реченні згадує Господа. Наприклад, уривок про Панамський перешийок він передає таким чином: «Господь, благословенний Він, створив світ і створив перешийок, а з обох боків перешийка Він створив велике море, яке називається океаном. А для того, щоб велике море не прорвало перешийок … Господь створив на перешийку дуже високі гори». У передмові Гурвіц визнає, що його одновірці, за досить рідким винятком здатних читати іноземними мовами, не мають уявлення про Новий Світ, за що йому дорікали за кордоном. «Оскільки Господь … наділив мене даром читати німецькі книги, – пише далі Гурвіц, – я вирішив відвести ганьбу від нашого народу … і вибрав для цього «Відкриття Америки» професора Кампе. З його описів взяв зміст і переписав чистим ідиш, щоб кожен зрозумів. Я дав цьому назву «Tsafnat paneakh», бо німецька мова – одна з прихованих речей – відкрилася. Те саме відбулося з Новим Світом – Америкою: вона була прихована і з часом відкрилась» [5, p. 108; 6, p. 212,214,254]. Книга Х.-Х. Гурвіца була схвалена як віленським цензором Менделем Ротенбергом (дозвіл датований 15 лютого 1817 року), так і зельвенським магідом (юдейським проповідником) Меєром Сегалом, який мешкав тоді в Бердичеві [7, p. 31-32].

Літературознавець І. Цінберг і лексикограф З. Рейзен відзначають деякі особливості тексту «Tsafnat paneakh»: квадратний шрифт замість традиційного курсиву, голосні літери замість некудот (підрядкові символи). Ці нововведення полегшували читання книги. Гурвіц часто вживав слов’янізми, характерні для лексики євреїв Правобережної України: «позволєт», «зіх старен», «деркучен», «покорне», «наградес», «вигоди», «острозне», «ласке», «шляхецкі», «паволі» тощо. На думку З. Рейзена, Хаїм-Хаскель Гурвіц разом із Менделем Лефіним є основоположниками літератури Гаскали [6, p. 213; 7, p. 37].

Третю єврейську друкарню в Бердичеві заснував у 5594 р. (1833/1834) Меєр-Хаїм Ротенберг (Ротинбарг). Проіснувала вона до 1836 року. Із бібліографічних джерел відомі найменування лише двох книг, випущених у цій друкарні [2]. 27 жовтня 1836 р. царський уряд «для полегшення нагляду» закрив усі єврейські друкарні, за винятком віленської та київської [8, с. 854].

1886 року, після півстолітньої перерви, єврейське книгодрукування в Бердичеві продовжив уродженець Вітебська Хаїм-Яків (також Янкель-Гіршель) Шефтель (1845-1906). Станом на 1899 рік в його друкарні працювало 6 робітників, а річне виробництво становило 1000 стоп на суму 1600 крб. [9, с. 20; 10, с. 16 додатку] Знаходилася вона в будинку Калашникова на Нікольській вулиці [11, с. 25]. Після смерті Х.-Я. Шефтеля власницею друкарні стала його дружина Бейла Євновна.

Поряд із релігійними книгами (Вавилонський Талмуд, Пасхальна Агада, коментарі до Тори, молитовники та ін.) у друкарні Шефтеля випускалася велика кількість світської літератури на ідиш та івриті. 1888 року тут вийшла друком книга Шолом-Алейхема «A bintel blumen, oder poezye ohn gramen» (Букет квітів, або Поезія без рим; ідиш), яку письменник присвятив пам’яті свого батька. Звертає на себе увагу не зовсім звичний псевдонім класика на обкладинці книги: Шулем-Алейхем. Того самого року в Бердичеві надрукували його памфлет «Schomers mishpet, oder der sud prisyazhnykh oyf alle romanen fun Shomer» (Суд над Шомером, або Суд присяжних над усіма романами Шомера; ідиш), а 1894 року – комедію «Yaknehoz, oder dos groyse berzenshpil» (Якнегоз, або Велика біржова гра; ідиш) [12, p. 679-680].

Шолом-Алейхем видавав і редагував літературні збірники «Di yudishe folks-bibliotek» (Єврейська народна бібліотека; ідиш). В них були опубліковані романи Шолом-Алейхема «Стемпеню» та «Йоселе-Соловей», а також твори І.-Л. Переца, Менделе Мойхер-Сфоріма, Ш. Фруга, Я. Дінезона, А.-Б. Готлобера, І.-Б. Левінзона, І.-Й. Лінецького, Е.-Ц. Цвейфеля та ін. З друку збірники вийшли в друкарні Х.-Я. Шефтеля: перший – 1888, другий – 1890 року.

У Бердичеві друкувалися окремими книгами романи мовою ідиш відомого прозаїка Мордхе Спектора (1858-1925): 1891 року – «A vaybershe neshome» (Жіноча душа); 1892 року – «Yudishe studenten un yudishe tekhter» (Єврейські студенти та єврейські дочки) (видав місцевий книготорговець Меєр Епштейн) і «Der hayntiger yudisher muzhyk» (Сучасний єврейський мужик) [13, p. 518,524].

Друкарня Шефтеля випускала також твори авторів, маловідомих у широких колах. Тут 1889 року вийшла друком книга казок мовою ідиш Хаїма Бродовського з Бердичева (? – ?) «Di asife in der shtot Etsion-Geber» (Збори в місті Еціон-Гебер) [14, p. 426], у 5652 р. (1891/1892) – його ж збірка оповідань мовою іврит «Ashir va-rash» (Багач і бідняк), а в 1893 р. – оповідання та вірші для дітей мовою іврит «Kerem shaashuyim» (Розважальний виноградник) (останні в співавторстві з Д.-А. Фрідманом).

У Бердичеві 1891 року вийшли друком книги мовою ідиш жителя цього міста Цві-Гірша Горнштейна, відомого під псевдонімом Ісроел Хосер-Коєх (? – ?): збірка пісень Сіону «Kinor ha-Tsvi – di harfe» (Арфа Цві) та фантастичне оповідання «Zlydnyefker lebende fotografye, oder a kholem in a kholem» (Злиднівська жива фотографія, або Сон у сні), що критикує керівників кагалу й міських благодійників [5, p. 77]. У 5654 р. (1893/1894) тут з’явилася збірка віршів мовою іврит «Yona homiya» (Голуб, який воркотить) Калмана Рейзена з Койданова (1848-1921), батька письменника Аврома Рейзена та лексикографа Залмана Рейзена [6, p. 483].

1892 року в Бердичеві оселився дослідник хасидизму Шмуель-Аба Городецький (1871-1957). Тут були надруковані його книги про видатних рабинів-законовчителів і вождів хасидизму: 1899 року – «R. Shloyme Lurye, RaSHaL, zayn leben un virkung» (Р. Шломо Лурія, РаШаЛь, його життя і діяльність; ідиш); 1902 року – «Rabi Nakhum mi-Tshernobil ve-tseetsaav» (Рабі Нохим Чорнобильський та його нащадки; іврит); у 5666 р. (1905/1906) – «Le-korot ha-khasidut» (До історії хасидизму; іврит) (біографії цадиків р. Якова-Йосефа з Полонного та р. Нахмана з Брацлава); 1909 року – «R. Akive, zayn leben un virkung farn folk» (Р. Аківа, його життя і діяльність для народу; ідиш) [5, p. 62-63].

За редакцією Ш.-А. Городецького видавався літературно-науковий збірник мовою іврит «Ha-Goren». Перші 8 збірників (з 1898 р. до 1912 р.) випускалися в друкарні Шефтеля [15, с. 949-950; 16, p. 861]. Авторами статей, крім редактора, були такі відомі вчені, як сходознавці А. Гаркаві та С. Познанський, фахівці з єврейської релігійної літератури А. Епштейн і Г. Броди, дослідники Талмуду С. Краус і М. Фрідман (Іш Шалом).

Публіцист і громадський діяч Мойше Клейнман (1870-1948), який тимчасово оселився в Бердичеві, дебютував у місцевому виданні мовою ідиш «Berdichever shpigel». Близько 1897 року з метою пропаганди ідей сіонізму він разом із Й.-Л. Фогелем і М. Перельмутером заснував у цьому місті видавництво «Езра», що опублікувало його брошури мовою ідиш: «Rabeynu Shmuel Mohilever ZTs´L» (Наш учитель Шмуель Могилевер блаженної пам’яті праведника) (Бердичів, 1898); «Der tsveyter tsionisten-kongres in Bazel nokh eygener beobakhtung» (Другий сіоністський конгрес у Базелі за власними спостереженнями) (Бердичів, 1898), під псевдонімом Макель [12, p. 216-217; 17, p. 683-684]. 1898 року видавництво «Езра» випустило також брошуру відомого письменника й публіциста Єшуа-Хоне Равницького (1859-1944) «Vos mir zenen un vos vet fun unz veren? – iber der lage fun unzer folk un zayn refue» (Хто ми такі та що з нами буде? – про становище нашого народу та його зцілення; ідиш) [12, p. 300-301] і біографічний нарис публіциста і філософа Іцхака Верниковського (1876-1940) «Professor Tsvi Shapiro: zayn leben, shtreben un virkung farn folk un far der tsionistisher idee» (Професор Цві Шапіро: його життя, прагнення та діяльність для народу і сіоністської ідеї; ідиш) [5, p. 459-460].

У друкарні Х.-Я. Шефтеля випускалася також історична література. 1891 року вийшла книга діяча єврейської громади Києва і мецената Авраама Куперника (1821-1892) «Le-korot bene Israel be-Kiyov» (До історії євреїв у Києві, іврит), в якій він опублікував уривки з пінкасу (актової книги) місцевого похоронного товариства [18]; 1900 року – повість «Yudishe tsores, oder di gzeyres 4856» (Єврейські лиха, або Погроми 4856 р.; ідиш) учителя і громадського діяча Мойше Вайнберга з Бара (1853 – ?) про страждання євреїв під час хрестового походу 1096 р. [5, p. 352]; 1903 року – «Seyfer milkhomes Isroel» (Книга воєн Ізраїлю; ідиш) Лейба-Вольфа Хейфеца (1862 – ?), про те, що «сталося з єврейським народом під час усіх воєн і погромів», антиримського повстання і руйнування Другого Храму [5, p. 743-744]; у 5664 р. (1903/1904) – «Toledot ha-yehudim» (Історія євреїв) учителя з Таращі Меєра-Вольфа Зінгера (бл. 1840 – бл. 1913), переклад із німецької на іврит книги Е. Гехта [5, p. 648]; в 5667 р. (1906/1907) – «Mazkeret li-gedolei Ostroh» (Пам’ять великих людей Острога) Менахема-Менделя Бібера (1848-1923), дослідника історії євреїв Острога. В останній книзі представлені біографії видатних рабинів і керівників єврейської громади Острога протягом чотирьох століть, історія похоронного товариства та ін. [19; 20].

Особливу категорію друкованої продукції того часу становлять так звані «письмовники» (збірники зі зразками листів різного змісту). Автором кількох «письмовників» був Цві-Гірш Гольдштейн-Гершонович (? – ?), приватний вчитель єврейської, німецької та російської мов у Бердичеві: «Yudish-daycher morall brifenshteller» (Єврейсько-німецький моральний письмовник) (Бердичів, 1885; десяте доповнене видання – там само, 1901); «Der praktisher zhargon-rusish-daycher brifenshteler» (Практичний жаргон-російсько-німецький письмовник) (Бердичів, 1904) та ін. [21, p. 98; 22]. 1891 року в Бердичеві вийшов друком «Der nayer praktischer brifenshteller» (Новий практичний письмовник; ідиш) Дов-Ар’є (Бер-Лейба) Фрідмана (1844-1920), видав книготорговець Ханіна-Липа Моргуліс [23, p. 453]. 1895 року тут також вийшов у світ письмовник Гольдштейна-Гершоновича «Mikhtavim li-vene ha-neurim» (Листи для юнацтва; іврит). У друкарні Шефтеля надруковані письмовники Йосифа Городинського (? – ?), утримувача чоловічого училища в Бердичеві: в 5661 р. (1900/1901) – «Der hoyz-korrespondent oder der berihmter zhargon-russischer briefshteller» (Домашній кореспондент, або Знаменитий жаргон-російський письмовник; ідиш); у 5674 р. (1913/1914) – «Der postalyon. Der nayer oysgebeserter Gorodinskis briefenshteller» (Листоноша. Новий поліпшений письмовник Городинського) [21, p. 115; 22]. 

1895 року в Бердичеві вийшов літературно-науковий збірник мовою іврит «Talpiot». Його редагували Юда (Юліус) Левік (бл. 1845 – ?), який вів курси бухгалтерії та івриту в Бердичеві та Двінську, разом із Б. Єрихимзоном [24, p. 322]. У збірнику, крім редакторів, були опубліковані художні твори й статті Д. Фрішмана, Х.-Н. Бялика, М.-А. Шацкеса, І. Цінберга, Ш.-А. Городецького та ін.

Ю. Левік – автор підручника подвійної італійської бухгалтерії «Der praktisher bukhhalter» (Практичний бухгалтер; ідиш) (Бердичів, 1895) та інших посібників з бухгалтерії [24, p. 322]. Бердичівський приватний вчитель М. Голдінберг (Гольденберг) (? – ?) випустив підручник для дорослих «Der zhargon-russisher arifmeticheske zadachnik» (Жаргон-російський арифметичний задачник; ідиш), «легкий метод самонавчання арифметиці, з завданнями жаргоном та російською мовою» (Бердичів, 1904) [21, p. 64-65]. Мешулам Тушинський (1846 – ?) – автор навчальних посібників для вивчення івриту з поясненнями на ідиш: «Otsar ha-lashon» (Скарбниця мови) (Бердичів, 1890); «Otsar ha-shorashim» (Скарбниця коренів), 5 брошур (Бердичів, 1891-1892); «Sefer melekhet ha-davar» (Книга словесного ремесла), нова методика вивчення граматики (Бердичів, 1892) [25, p. 63-64].

Крім того, в Бердичеві 1890 року надрукували «Luakh ha-klali» (Вічний календар; іврит) рабина Нухима Вайсблата з Малина (1864-1925) [26]; 1900 року – «Rusish-yidishe khrestomatye» (Російсько-єврейська хрестоматія; ідиш) вчителя Йойни-Зейделя Трубника (1849-1888) [25, p. 119-120]; 1902 року – короткий лексикон псевдонімів єврейських письменників мовою іврит «Otsar ha-psevdonimim» Мойше Заблоцького (1875-1932) [5, p. 508-509]; 1905 року – книги казок мовою ідиш «Der gefunener bruder» (Знайдений брат) і «Glik un trehren» (Щастя й сльози) вчителя і книготорговця Єшуа Янишевського (? – ?) [25, p. 194]; в 5668 р. (1907/1908) – книга для читання в школі та вдома «Pninei RaSHi» (Перли РаШі; іврит) учителя Бердичівської талмуд-тори М. Винокура (? – ?) та його колеги Х.-П. Брегмана (? – ?), видання книгарні Алтера Каца.

1915 року царський уряд наклав заборону на друк єврейським шрифтом. Хоча в 1920-х роках у Бердичеві випускалися газети мовою ідиш «Di vokh» і «Der arbeter», достеменні відомості про єврейське книгодрукування в Бердичеві того періоду відсутні. У біографічному словнику єврейської літератури мовою ідиш (Leksikon fun der nayer yidisher literatur) є спірні вислови про існування в Бердичеві єврейської друкарні в 1870-х роках. Так, у статті про уродженця Бердичева Файвеля Молдавського (1846 – ?) розповідається, що до 1872 р. він був власником єврейської друкарні в своєму рідному місті, а 1872 року в Бердичеві нібито вийшов друком його твір мовою ідиш «Di Hagode fun Yekina» (Пасхальна Агада Єкини) [24, p. 421]. Однак підтвердити ці твердження інформацією з інших джерел поки не вдалося.

Література та джерела:

1. Оскільки в більшості джерел роки вказані за єврейським літочисленням, в дужках наводиться їхня відповідність у християнському календарі.

2. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.barditchev.co.il/העיר-ברדיטשוב/דפוס-ברדיטשוב/

3. Tidhar D. Entsiklopedyah le-halutse ha-yishuv u-vonav (іврит). – v. 1. – Tel Aviv, 1947. – 528 p.

4. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Бак,_Израиль

5. Leksikon fun der nayer yidisher literatur /далі LNYL/ (ідиш). – v. 3. – New York, 1960. – 748 p.

6. Zinberg I. Di geshikhte fun literatur bay yidn (ідиш). – v. 8. – Buenos Aires, 1968. – 264 p.

7. Rejzen Z. Kampes «Antdekung fun Amerike» (ідиш). // YIVO bleter. – v. 5. – Wilno, 1933.

8. Еврейская энциклопедия, изд. Брокгауз-Ефрон. – т. 14. – СПб, 1906-1913. – 960 с.

9. Еврейская энциклопедия, изд. Брокгауз-Ефрон. – т. 16. – 428 с.

10. Памятная книжка Киевской губернии на 1899 год. – Київ, [1899].

11. Весь Юго-Западный край. 1906 г. Справочная книга торгово-промышленных и фабрично-заводских предприятий, административных учреждений и крупного землевладения в губерниях Киевской, Волынской и Подольской. // Під ред. Н. Струца. – Київ, 1906.

12. LNYL. – v. 8. – New York, 1981. – 808 + 6 p.

13. LNYL. – v. 6. – New York, 1965. – 606 p.

14. LNYL. – v. 1. – New York, 1956. – 488 p.

15. Еврейская энциклопедия, изд. Брокгауз-Ефрон. – Т. 5. – 956 с.

16. Tidhar D. Entsiklopedyah le-halutse ha-yishuv u-vonav. – v. 2. – Tel Aviv, 1947.

17. Rejzen Z. Leksikon fun der yidisher literatur, prese un filologye (ідиш). – v. 3. – Wilno, 1929. – 796 p.

18. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.jewishencyclopedia.com/articles/9553-kupernik-abraham-avraam-aronovich

19. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://kehilalinks.jewishgen.org/ostroh/rabbis.asp

20. Шпизель Р. Неутомимый исследователь и пропагандист еврейского духовного наследия – писатель и историк М.М. Бибер. // Єврейська історія та культура кінця ХІХ – початку ХХ ст.: збірник наукових праць. – Київ, 2002. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.judaica.kiev.ua/old/Conference/Conf2002/Conf48-02.htm

21. LNYL. – v. 2. – New York, 1958. – 552 p.

22. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://expositions.nlr.ru/ex_olcaa/letter_manual/catalog.php

23. Kagan B. Leksikon fun yidish-shraybers (ідиш). – New York, 1986. – 812 p.

24. LNYL. – v. 5. – New York, 1963. – 678 p.

25. LNYL. – v. 4. – New York, 1961. – 468 p.

26. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Вайсблат_Нухим_Янкелевич