Завіша Кшиштоф Станіслав Кезгайло

Кшиштоф Станіслав Кезгайло Завіша (Ке(є)з(ж)г(ґ)айло – від біл. Кезгайла, лит. Kęsgaila, пол. Kieżgajło) гербу Лебідь (нар. 20 квітня 1666, Горка – пом. 15 серпня 1721, Бердичів) – державний діяч Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, дипломат, мемуарист і військовик; маршалок Сейму Речі Посполитої (1697, 1698, 1718, 1719/1720 і 1720), маршалок Головного Трибуналу Великого князівства Литовського (1708, 1713), воєвода мінський (1720-1721); староста чечерський (1684-1721), мінський (1685-1720), зволенський (1705), суміліський (1718-1721), браславський (1720-1721).

Кшиштоф Станіслав Завіша народився 20 квітня 1666 року в Горці Слонімського повіту. Був найменшим сином писаря великого литовського Анджея Казімєжа Завіші та його дружини Александри Констанції з Огінських. Мав сестру та трьох братів. Після смерті батька (1678) виховувався дядьком, великим канцлером литовським Марціяном Александром Огінським. Навчався у Віленській академії, потім у Кракові.

1684 року Кшиштоф після смерті брата Казімєжа отримав чечерське староство. Супроводжував дядька Марціяна до Кадіно на проведення переговорів з московськими послами. 1685 року під час молдавського походу був поранений у сутичці з татарами. Цього ж року отримав після смерті брата Яна Міхала староство мінське. 1686 року супроводжував дядька під час посольства на чолі з Кшиштофом Ґжимултовським до Москви, де в результаті був укладений Вічний мир. 1688 року був вперше обраний послом на Сейм від Мінського повіту, надалі обирався послом практично на кожен сейм.

24 квітня 1687 року Завіша одружився з Терезою з родини Тишкевичів, донькою померлого крайчого великого литовського Владислава Тишкевича. Отримав за нею багатий посаг, зокрема, містечко Бердичів та навколишні землі. З дружиною Терезою мали 6 дітей:

• Варвару Францішку (1690-1770) – дружину великого мечника литовського Міколая Фаустина Радзивілла;
• Марію Беату (1692-1777) – дружину писаря й ловчого великого литовського Іґнація Волк Ланєвського;
• Іґнація Аніцету (1696-1738) – мечника та підкоморія великого литовського, маршалка надвірного литовського; генерал-майора кавалерії; старости мінського, чечерського, бобруйського, хіславицького, суміліського, інтуркейського;
• Теодору Петронелу (1699-?) – дружину ловчого мстиславського Вікторія Антонія Шьвєнціцького, потім Кшиштофа Жижемського, і войського й городничого мінського Францішека Володьковича;
• Феліціяна Антонія (1703-?) – старосту суміліського;
• Бриґіду (1705-1773) – дружину старости суміліського Станіслава Шьвєнціцького, мінського земського чиновника Махала Казімєжа Жижемського.

10 травня 1694 року Кшиштоф Станіслав отримав від каштеляна троцького Казімєжа Владислава Сапіги посаду капітана хоругви драгунів. 1695 року здійснив подорож до своїх українських володінь, під час якої у Фастові був ґречно прийнятий місцевим полковником Семеном Палієм. Після відвідин Бердичева, повернувся до Литви. У споминах він так описав дану мандрівку:

«25 лютого виїхав я на Вкраїну з Чечерська до Бердичева… На Гомель, Лоєв, Чорнобиль, Димер та Межигори я заїхав до Києва, а відси на Фастів та Котельню до Бердичева. В Києві мене стрічали та приймали святочно, там я забавив 5 день і відвідав святі місця печерські. У Фастові Палій, полковник королівських військ запорізьких, зустрів мене півмилі перед містом з хоругвами, трубачами та кітлами, приймав і гостив мене щедро та проводив із міста з великою дружиною; ми роз’їхалися, наділивши один одного дарунками. 12 марта я станув у Бердичеві; там забавив я два тижні на гулянках та ловах, там же вбив я ведмедя в степах або диких полях. Під час мойого побуту вмер там п. Старосельський, мій слуга і губернатор [завідатель дібр], якому я справив величний похорон, при якім стріляно з гармат, при зложенні тіла стріляли з рушниць драгуни та козаки, а бердичівські міщани в процесії з хоругвами проводили тіло до гробу. 27 виїхав я з Бердичева серед гуку гармат і весь осмалений порохом; проводило мене козацтво все, як один: подорож моя пішла на П’ятку, Чуднів, Мирополе, Полонне, Межиріччя, Березницю, Висоцьк, Давидгородок, Сторобин, Яжевичі до Мінська, до якого я заїхав у велику суботу».

Після смерті короля Яна III Собеського, Завіша був обраний маршалком каптурового суду Мінського воєводства. Обирався послом сеймику мінського на конвокаційний сейм 1696 року, на коронаційний сейм 1697 року і пацифікаційний сейм 1698 року. Був послом вількомирським на сейм звичайний пацифікаційний 1699 року. П’ять разів Кшиштоф Завіша обирався маршалком сейму – коронаційного сейму в Кракові (17 вересня – 1 жовтня 1697), пацифікаційного сейму в Варшаві (16-28 квітня 1698), звичайного сейму в Гродно (3 жовтня – 14 листопада 1718), звичайних сеймів у Варшаві (30 грудня 1719 – 22 лютого 1720 і 30 вересня – 11 листопада 1720).

Під час елекції 1697 року Завіша підтримав кандидатуру Августа Фрідріха Веттіна на королівський трон. Він увійшов до делегації, яка зустрічала нового монарха.

1698 року на знак подяки за надану послугу король пообіцяв йому малу литовську печатку підканцлера. Однак потім він вирішив віддати цю посаду Міхалу Коцелу, що стало приводом для протиріч між останнім і Завішею. Ця суперечка за підканцлерство набула подальшого розвитку під час сейму 1699 року. Попри підтримку примаса Міхала Стефана Радзейовського та більшості сенаторів, Кшиштоф Станіслав Завіша не отримав цієї бажаної посади, підканцлером став Станіслав Антоній Щука. Натомість Август II обіцяв йому 4000 талерів як «винагороду за роботи й збитки», наступну вакантну посаду та подальші милості. Тоді ж, імовірно, отримав від короля на короткий час посаду писаря великого литовського.

Протягом 1700-1701 років здійснив паломницьку подорож до Риму, про що залишив діаріуш, зокрема пол. «Notacya ciekawa obrotów moich, zabaw różnych, konwersacyi, gościny i t.d.». Відправився у подорож, погостювавши в Бердичеві:

«В Бердичеві станув 21 [березня] серед гуку гармат та стріляння з рушниць. Назустріч мені вийшла моя хоругов з козаків і волохів півмилі за Чуднів. Дай боже промешкати тут якийсь часок щасливо та здорово! Великий тиждень і три дні свят провели ми без польського священника, але дуже побожно. Гроб божий був убраний гарно, при якім від 12-ої години в п’ятницю аж до 12-ої на неділю ми по черзі клячали день і ніч, а дождавши Воскресення Христового заспівали «Те deum Laudemus» («Тебе, Бога, хвалим» – християнський гімн), при чім стріляно з гармат. Свята провели ми на гулянках і мали нагоду в місті досить надивитися на козацькі штуки в танцях і забавах. По святах приїхав із Любара кс[ьондз] Баєрський і замешкав у нас півтора тижня. Резиденція українська вся була в гулянні. Я часто їздив у дикі поля на звірів; 5 мая вбили ми лося і затравили кілька серн. Того ж дня вечером стрільці принесли мені 6 серн, журавля і глухаря».

У Римі мінський староста під час аудієнції з Папою Климентом ХІ отримав у подарунок раку з мощами святого Феліціяна, які передав потім костелу єзуїтів у Мінську.

Після повернення з подорожі в березні 1701 року Завіша покращив свої відносини зі впливовими Сапігами. Мінський староста разом із ними перейшов на бік Карла XII. 1703 року Кшиштоф Завіша знову зблизився з Августом II, проте не припиняв сприяти Станіславу Лещинському. Август викрив цю гру, але пробачив Завішу, можливо розраховуючи на те, що його контакти й зв’язки можуть ще коли-небудь знадобитися.

1704 року Кшиштоф Станіслав Завіша почав керувати армією Сапігів, коли великий гетьман Казімєж Ян Сапіга поїхав до Клайпеди. Таким чином, мінський староста вчергове перейшов на шведський бік. Тоді ж, як маршалок конфедерації Жмудського князівства, підписав pacta conventa короля Станіслава Лещинського. Останній, щоб винагородити Завішу, 1705 року надав йому привілей на зволенське староство, а 1709 року обіцяв будь-яку вакантну посаду, повторивши маневр Августа II від 1699 року. 1708 року був обраний духовним маршалком Головного трибуналу, постійно заміщав дійсного його маршалка, Казімєжа Яна Сапігу.

Завіша був обраний послом мінським на надзвичайний сейм 1712 року. 1713 року мінський староста брав участь у засіданні Головного Литовського трибуналу, був обраний його маршалком, проте віддав свою булаву «великому другу» берестейському воєводі Владиславу Сапізі.

У вересні 1716 року Завіша у Варшаві проводив переговори з представником московського царя Григорієм Долгоруковим. Підписав Варшавський трактат від імені Тарногородської конфедерації та сконфедерованих коронних військ. Весь 1717 рік мінський староста прагнув завоювати прихильність короля Августа II. Свого сина Іґнація він відправив до Саксонії у військову школу й на королівську службу. 1717 року Люблінський Трибунал поставив крапку в тривалій боротьбі між Тишкевичами і Завішами з одного боку, та орденом босих кармелітів – з другого, щодо прав на володіння бердичівським замком. Був виданий декрет, яким наказано власникам Бердичева віддати ченцям відібрану власність та відшкодувати завдані збитки. 15 липня Завіша перебував у Бердичеві:

«Справедливо наладили з їх милостями ксьондзами кармелітами, з прибуттям їх милості ксьондза провінціала, шановного, достойного і дуже великої приємності капелана з дому Бжостовських, який цілий тиждень проживав у Бердичеві. Створювали йому всілякі вигоди і услуги поки тут проживав і коли від’їжджав згідно його достоїнства».

1718 року Завіша був обраний послом на сейм від Мінського воєводства. Після закінчення сейму отримав староство суміліське.

26 лютого 1720 року був номінований на посаду мінського воєводи. 19 серпня цього ж року Завіша був призначений старостою браславським, а староство мінське передав своєму синові, який щойно повернувся з-за кордону. Від Браславського повіту був обраний послом на звичайний сейм 1720 року.

Помер Кшиштоф Станіслав у Бердичеві 15 серпня 1721 року. Був похований у Мінську в фундованій ним каплиці святого Феліціяна при костелі єзуїтів.

Кшиштоф Станіслав Завіша був також поетом і політичним письменником, мемуаристом. Найбільш відомим його твором є розлогі мемуари пол. «Pamiętniky Krzysztofa Zawiszy wojewody mińskiego (1666-1721)», видані у Варшаві 1862 року, у яких описуються політичні події та шляхетський побут Речі Посполитої XVII-XVIII століть. Він також був автором переробки італійського роману «Любов без змін» (1688), ряду промов на сеймах, зібраних його донькою Барбарою Францішкою Радзивілл у книзі «Відгуки про приємні мелодії» (1728).

Джерела і література:

Кшиштоф Станіслав Завіша // Вікіпедія, вільна енциклопедія: https://w.wiki/PMo6