Елементи старовинної архітектури у сучасному інтер’єрі Бердичева

У великих містах, які мають достатні фінансові спроможності, їх бережуть. Бережуть старовинні будинки, там, де є – палаци, маєтки. Та й взагалі архітектуру, яка є притаманною саме для цього міста. Є така архітектура й у Бердичеві. І там, де це ще можливо, ми намагаємося зберегти старовинні будівлі та споруди – задля наших нащадків, насамперед.

Але є в нашому місті й окремі архітектурні елементи, які сучасна архітектура відтіснила хоча й не на околиці, але практично прибрала з центральних вулиць. Ці архітектурні елементи для більшості містян непомітні, пересічний перехожий навіть не звертає уваги на них. Але я впевнений, що увагу варто звернути. І тим більше – зберегти.

Так про що ж йде мова? А розповідь ця – про піддашки, або козирки, над вхідними дверима старих будинків.

Мода на ці архітектурні елементи стала набирати силу у другій половині 19-го століття. Саме тоді містом стали будувати цегляні будинки, прикрашаючи їх невеличким ризалітом – зазвичай виступаючим за основну лінію будинку дверним блоком, що мав дві-три сходинки. Двері ці також були справжнім витвором мистецтва (про них вже якось розповідалось, наприклад, тут), тож останній гармонійний штрих для цієї краси мав створити піддашок.

Виготовляли піддашки бердичівські майстри-ковалі, адже були вони здебільшого кованими (по моді того часу), а зверху дах утворювали або дерев’яний настил, або лист жерсті (згодом стали використовувати звичайний шифер). І не було в Бердичеві будинку з однаковими піддашками! У цьому я переконався, коли сфотографував усі дашки та порівняв їх між собою. Лише на тих будинках, які мають два головних входи (на вулицях Сергія Сідлецького та Михайла Грушевського; мабуть, будинки від самого початку будували на двох господарів) можна зустріти однакові піддашки.

Попри унікальність кожного візерунку, який створювали невідомі майстри, вони здебільшого нагадують мені мотиви традиційних орнаментів, притаманних єврейській традиції. Це листя виноградної лози, інколи зі стилізованими гронами винограду – останні символізували заможність, багатство власника будинку. На деяких піддашках можна побачити ініціали власників, або дати спорудження, цифри яких стилізовані під оточуючий візерунок, або просто таблички з чотирма цифрами.

Традиція встановлювати ковані піддашки фактично перервалась із Жовтневим переворотом 1917 року, який призвів до розвалу Російської імперії. Ще деякий час у нашому місті виготовляли та встановлювати нові піддашки, але були вони вже більш примітивні від своїх попередників, або взагалі не мали візерунків. А в центральній частині таких піддашків стали з’являтись п’ятикутні зірки, як данина новим традиціям. Це вже були не витвори мистецтва, а утилітарні предмети, які нічим не виділялись на загальному тлі будівлі. Так закінчилась епоха кованих піддашків, яку остаточно знищило будівництво в місті однотипних багатоповерхівок.

На сьогодні в Бердичеві залишилось менш ніж три десятка будинків, над вхідними дверима яких ще збереглися унікальні ковані піддашки. І ці піддашки заслуговують на те, щоб залишитись в пам’яті нашого міста.

Анатолій Горобчук