Гурлянд Ілля Якович (нар. 17 липня 1868, Бердичів, Київська губ., Російська імперія – пом. 1921, Париж, Франція) – російський державний діяч, публіцист, історик, поет, драматург і редактор. Дійсний статський радник.
(1868-1921).
Гурлянд Ілля Якович народився 17 липня 1868 року у Бердичеві в інтелігентній та релігійній єврейській родині. Його батько Яків Ілліч був родом із міста Кльоцк Мінської губернії, випускник віленського (Вільнюського) рабинського училища, після закінчення якого на протязі десяти років служив казенним рабином у віддаленому містечку Полтавської губернії, потім у самій Полтаві, а з середини 1870-х років – нотаріусом у Харкові. Яків Ілліч Гурлянд був удостоєний звання почесного громадянина, написав ряд праць по юриспруденції та історії філософської думки.
Родина Гурляндів у Бердичеві надовго не затрималась, через декілька років після народження Іллі сім’я переїхала до Харкова.
Ілля Гурлянд отримав початкову освіту в гімназіях у Харкові та Одесі. Згодом закінчив Демидівський юридичний ліцей в Ярославлі з золотою медаллю за тезис по римському праву “Римский юрист Гай и его труды” (1891). Був залишений у ліцеї для читання лекцій по торговому і адміністративному праву — з 1894 року в званні приват-доцента, а з 1901 року — професора адміністративного права. У 1893 році він успішно здав екзамен на звання магістра поліцейського права, у 1898 році опублікував свій перший юридичний трактат “Идея патроната как идея внутреннего управления”, у 1900 році захистив дисертацію “О ямской гоньбе в московском государстве (XVII ст.)” при Київському університеті, у 1902 році — докторську дисертацію під назвою “Приказ великого государя тайных дел” (опублікована окремою книгою в тому ж році).
Друкуватись Ілля Гурлянд розпочав ще будучи гімназистом у 1884 році як фейлетоніст у сатиричних виданнях “Пчела”, “Будильник”, а також різних одеських газетах під псевдонімами Арсений Г., Арсений Гурлянд и Арсений Гуров. Він отримав популярність як літератор, співпрацюючи у газеті “Новости дня”, що видається А.Я. Липськеровим, де друкував ліберальні фейлетони і повісті під псевдонімом Арсений Гуров. На протязі багатьох років виступав із літературними і театральними рецензіями в “Новостях дня”, “Одесских новостях”, “Петербургской газете”, у журналі “Театр и искусство” та інших періодичних виданнях. У 1889 році Гурлянд у Ялті познайомився з письменником А.П. Чеховим, із схвалення якого опублікував декілька комедій, поставлених у тому ж році у московському Малому театрі. У наступні роки вийшли повісті Іллі Гурлянда “Каприз”, “Карьера”, “Особый мир”, “На пороге”, літературознавча книга “Характерные черты поэзии К. Р.” (про поезію великої княгині Єлизавети Федорівни), численні фейлетони, присвячені моралі московської інтелігенції. Приблизно в той же час Гурлянд прийняв православ’я та одружився на Наталії Валер’янівні Марковій, на вісім років молодшій за нього.
З 1901 року під заступництвом ярославського губернатора Б.В. Штюрмера, літературним редактором (автором промов) якого працював Ілля Гурлянд, розпочалась його бюрократична кар’єра: спочатку в якості радника Міністерства освіти і Міністерства внутрішніх справ у Ярославлі. У 1904 році, після призначення Б.В. Штюрмера директором департаменту загальних справ Міністерства внутрішніх справ, І.Я. Гурлянд залишив посаду професора у Демидівському ліцеї і вступив на державну службу чиновником особливих доручень при Міністерстві внутрішніх справ у Санкт-Петербурзі. Починаючи з квітня 1906 року він є одним із наближених співробітників прем’єр-міністра Росії Петра Столипіна, членом Ради міністра внутрішніх справ. З 1907 по 1917 рік одночасно очолював проурядову газету “Россия”. Також він брав участь у розробці ряду законопроектів, був одним із авторів проекту булигінської державної реформи, яка так і не була проведена.
У 1906-1912 роках під псевдонімом Н.П. Васильев по замовленню Петра Столипіна Ілля Гурлянд видав серію консервативних брошур памфлетного характеру — “Правда о кадетах” (1906, друге видання 1912), “Что такое трудовики?”, “Вторая Дума” (1907), “Оппозиция” (1910), направлених проти Партії народної волі (кадетської), у яких він серед іншого озвучив і неприховано антисемітські ідеї. Авторство цих памфлетів було встановлено лише багато років потому на основі архівних матеріалів, що збереглися. Під своїм же ім’ям Гурлянд окрім публіцистичних матеріалів у газеті “Россия” опублікував ряд праць історичного характеру (“К вопросу об участии Г.Ф. Миллера в “Древней Вивлиофике”, “Новгородские ямские книги 1586-1631 гг.” та інші). Опубліковані Гурляндом статті дозволяють припустити, що він був противником запропонованої (але не здійсненої) Столипіним реформи, направленої на полегшення положення євреїв у Росії. Також Іллі Гурлянду, як редактору газети “Россия”, Петро Столипін доручив організувати кампанію у пресі, направлену проти університетської професури з метою підтримки урядового тиску на університети.
Після вбивства революціонерами у 1911 році Петра Столипіна Ілля Гурлянд йде з державної служби, але восени 1915 року його призначили директором Бюро друку. У січні 1916 року, коли його давній покровитель Б.В. Штюрмер став прем’єр-міністром, Ілля Якович став на чолі всієї імперської інформаційної служби, призначений директором Петроградського телеграфного агентства і, за свідоцтвами сучасників, став правою рукою і головним радником Штюрмера.
Після Лютневої революції у 1917 році Ілля Якович емігрував із Росії, оселився у Парижі і відійшов від політичної діяльності. У 1921 році він опублікував велику поему “На кресте”, де головним героєм став єврей Абрам Кон, що поліг у протистоянні з більшовиками.
Помер Ілля Якович Гурлянд у 1921 році у Парижі, Франція.
Джерела і література:
Представляємо вашій увазі перелік книг з історії міста Бердичева та Бердичівщини загалом, які представлені у вільному продажі.
