В’ячеслав Тимощук. Справа про поділ маєтностей родини Тишкевичів

В’ячеслав Тимощук

Справа про поділ маєтностей родини Тишкевичів

Оригінал статті знаходиться тут.

Будь-який серйозний дослідник-генеалог рано чи пізно ставить собі питання: «Я переглянув усі метрики, більш ранні книги не збереглися… Де шукати предків далі? Чи XVIII століття – це вже “темні часи” для генеалога?». Відповідь проста: шукай інвентарні описи, заходь на сайт «Інвентаріум», дивися серію лекцій «Інвентарний детектив» і, якщо пощастить, заглибишся ще на покоління чи два.

Але чи лише цей шлях відкритий для дослідника? Звісно ж ні! Існує великий масив актових книг ґродських і земських судів Корони та Великого князівства Литовського, в яких можна знайти безцінну генеалогічну інформацію. Про самі актові книги (як і навіщо їх складали, де їх шукати в архівах) ми поговоримо іншим разом — це окрема, дуже цікава тема (маякніть у коментарях, якщо вам було б цікаво дізнатися про це більше).

Сьогодні ж я розкажу про власний досвід опрацювання виписів з актових книг на прикладі справи з Бібліотеки Академії наук Литви (Lietuvos mokslų akademijos biblioteka). Йдеться про справу №249 щодо поділу маєтностей Тишкевичів із фонду Tiškevičių šeimos fondas. Справа ця (як і весь фонд) зацікавила мене тим, що родина Тишкевичів володіла половиною сучасної Житомирської області, а також північною частиною сучасної Вінниччини, зокрема околицями Махнівки та Бердичева, що є сферою моїх наукових інтересів.

Документ написаний сумішшю старопольської та руської (староукраїнської) мов із вкрапленнями латини, якою зазвичай фіксували стандартні юридичні формулювання. Справа фактично складається з двох окремих документів.

Перший документ – це випис із Житомирських ґродських книг, зроблений 15 січня 1618 року. У ньому Федір (або Фридрих) Тишкевич Логойський та його дружина княжна Софія Заславська з Острога відмовлялися від маєтності Махнівка на користь свого сина Януша Тишкевича.

У справі детально перелічені всі населені пункти, які отримував Януш:

«[…] maiętność swą dziesicznę w Woiewodztwie Kijowskim w powiecie Zytomirskim lezącą, Zamek y miasta obiedwie Stare y Nowe Machnowke z folwarkami, siolami, przysiolkamim a to iest Wolczyniec Wielki, Wolczyniec Maly, Czerniawką, Rakozuwką[?], Markowcę, Pikowiec, Woyniace[?], Nizgurce, Byszkowce[?], Niepaduwką, Zlotporką[?], Gurowce, Gadomce, Gluchowce, Polachowe, Medweduwką, Brudek Stary, drugi Brudek Nowy, Zezelow, Chazyn […]»

Це, до речі, той самий Януш, який після смерті батька у 1621-му успадкує ще й Бердичів та збудує там монастир босих кармелітів, що ви можете бачити й зараз. Не знаю, чи зруйнував щось Януш заради монастиря, але відомо, що він знищив православну церкву Київського замку, аби натомість звести костел. В Махнівці він також побудував кляштор Бернардинів, але йому не довго судилося стояти. Через 30 років після отримання цих маєтностей, замок у Махнівці, про який згадується у справі, візьмуть штурмом і спалять разом з кляштором козаки Івана Гирі. Януш втече до Бердичева, залишивши в Махнівці своїх людей боронити замок, а сам слатиме листи Яремі Вишневецькому, слізно благаючи кинути все й терміново вирушати з військом під Махнівку, аби не допустити руйнування міста. Проте замок усе ж буде знищено, а місто — частково спалене. З цього моменту почнеться занепад Махнівки, який зупинять лише старання Прота Потоцького, про що я писав у своїй статті «Останній злет і падіння Махнівки».

Повернімося ж до справи про передачу маєтностей Янушу Тишкевичу. Цей документ, на жаль, не містить детального опису сіл, доходів від них чи списку селян, проте дозволяє зрозуміти, які саме поселення входили до Махнівського ключа.

Другий документ у справі – це акт, складений у Грабовецькому замку 10 грудня 1667 року. Він слугував для поділу маєтностей уже померлого на той час Януша Тишкевича та віленського єпископа Юрія Тишкевича.

Оскільки вони померли, не залишивши прямих нащадків, їхні землі розподілили інші родичі:

• Євстахій, син Казимира, підкоморія берестейського;
• Владислав, син Антонія, маршалка Великого князівства Литовського;
• Євстахій-Ян (староста житомирський), Єжи (Юрій), Теодор (Федір), Антоній – сини Кшиштофа (Христофора), воєводи чернігівського;
• Михайло, син Феліціана, старости житомирського.

Поділ відбувався на чотири рівні частини, і в справі детально описується, які саме це маєтки. Найперше – це маєтки в Короні, у Холмській землі, а саме місто Войславичі та його околиці. У цій частині ретельно перераховуються поля і лани (їх розташування та розмір), наприклад: «czwarte pole pszenne od Uchan krokow szescdziesiąt». А також будівлі та дерева: «Stolowa izba y alkirz wniey y cztery częsci sieni, w sadzie wloskim z jego m[os]cio[w] panem starosciem spolnie wirydarz wiszniowe drzewa y sliwne». Очевидно, що сливові та вишневі дерева були особливо цінними, якщо їх вказали в документі.

Звісно ж, текст містить вказівки на інші доходи: «arendy, czynszow zboru zydowskiego jarmarkow trzy na roky z cechu». Проте найціннішим генеалогічним джерелом є список підданих і розмір панщини чи чиншу:

«[…] Panas Tkacz zlotych dziesięc, Lukasz Krawiec zlotych dziesięc, Kazimirz Plakiuk zlotych trzy groszy pięc, Wolczanik zlotych trzy, Kazimirz Zlotnik, Szpak Krawiec, Bryxa Slusarz, Kasprowicz, zagrodnik Pakulka trzy dni robi wolow dwa ma […]»

Це і є та «золота» генеалогічна інформація. Як бачимо, корисні дані можна знайти не лише в інвентарях, а й у справах про поділ спадщини.

Другу частину спадщини Тишкевичів складали маєтки ключа Niemęczyn, а також Antokole (зараз Антокальніс – один із районів Вільнюса). Тут, хоч як це дивно, не вказано ані списку сіл, ані переліку жителів. Згадуються лише борги, які зобов’язуються сплатити нові власники.

Третя частина – найцікавіша, бо це маєтки Бердичівської землі. Вони перераховуються детально, але без вказання повинностей селян і доходів. Причина проста: коли пани Тишкевичі ділили ці землі, вони фактично ними не володіли. Після Хмельниччини шляхта не могла їх відвідати й скласти інвентарі. Про це є пряма згадка в тексті:

«[…] w pierszey częśći dobra Ukrainski ktore in quatuor partes między nas bracią stryjeczną sę podzielone a ze na ten czas w tamtey krainie hostilitas gdzie niemogąć przys[ć] do zweryfikowania dobr tamtych [przez] zmiarkowanie onych tedy w tym terminie kazdy z nas fortunam suam probavimus a na szczęśćie swoie kazdy podzielilismy się bez inventarzow, tak tylko iako się specificuie wdzialowych kartach […]»

Переклад:

«[…] у першій частині добра Українські, котрі на чотири частини між нас, братами стрийєчними [двоюрідними], є поділені. А що на той час в тій країні [в Україні] воєнні дії [Хмельниччина і Руїна], де не можучи прийти до зверіфікування [перевірки] земель тамтешніх [через] зміркування [огляд/оцінку] оних, тоді в тому терміні кожен з нас удачу свою випробував [кинув жереб], а на щастя своє кожен поділилися ми без інвентарів, так тільки, як специфікується в поділових картах […]»

Отже, нові власники ділили маєтки «наосліп», тому не могли скласти переліку мешканців. Кинувши жереб, Владислав Тишкевич отримав Бердичів і сусіднє село Кустин. Далі поділили села: Бистрик, Фридрів (нині Тернівка), Низгурці Великі та Малі, Терехове, Хажин, П’ятигірка, Семенівка, Кикишівка, Гадомці Малі та Великі, Марківці, Обухівка, Поличинці, Житинці, Ришківці (найімовірніше, Гришківці). Цей перелік дозволяє впевнено стверджувати: згадані населені пункти були засновані ще до Хмельниччини.

Окремо цікаво, що в документі згадуються «маєтки, які можуть знайтися», коли Тишкевичі повернуть собі ці землі. Тобто власники навіть не знали, які саме села належать до цієї Бердичівської землі! Долю цих «загублених маєтків» вирішили оригінально:

«[…] jeżeliby wies ieszcze iedna o ktorey na ten czas niewiemy nad podzial byla tam na Ukrainie w kluczu ktorym Berdyczewskim tedym in sortem meam ich mosć panowie bracia darowali mi y ustępili a de reszto gdy sie naydzie więcey nad te ie dną to iuz maię nalezeć do rownego podziału oprocz tey iedney ktorę mi podarowali ich mosć […]»

Переклад:

«[…] І що якби ще одне село, про яке ми на цей час не знаємо, понад поділ виявилося там, на Україні, у ключі Бердичівському, тоді [його] in sortem meam [у мою долю] їх милості панове брати подарували мені і відступили. А щодо решти, коли знайдеться більше понад те одне, то вже має належати до рівного поділу, окрім того одного, котре мені подарували їх милості […]»

Тобто перше село, яке «знайдеться», мало бути подароване Владиславу Тишкевичу, а всі інші — розділені порівну. Зважаючи на те, що той-таки Владислав отримав і Бердичів, і такий щедрий «бонус», він, імовірно, був найвпливовішим серед братів.

Як бачимо, справа є цінним джерелом не лише для істориків, а й для генеалогів. Звісно, транскрибування таких текстів – процес нелегкий, але його не варто боятися. Багато дослідників уникають цих документів, думаючи, що зовсім не знають польської. Це хибний страх: документи XVII-XVIII ст. написані специфічною мовою, яка місцями ближча до української, ніж до сучасної польської. Звісно, окремі слова доведеться шукати у словниках, але загалом розшифрування можна виконати досить швидко, якщо мати правильні інструменти.

Особисто я для опрацювання цієї справи використовував CoBook – український безкоштовний сервіс для транскрибування та індексації. Він має безліч зручних функцій: автопідстановка слів, автоматичний переклад за допомогою ШІ, можливість зберігати варіанти написання літер для перевірки за текстом. Усе це робить CoBook незамінним помічником у вичитці не лише судових справ, а й метрик, сповідок чи ревізьких казок.

Тож моя порада всім дослідникам: не бійтеся ґродських книг, справ про поділ спадщини та старопольської мови. Саме в цих малодосліджених документах може ховатися ключ, що зрушить ваше дослідження з мертвої точки.

Ознайомитися з повною справою про поділ маєтків родини Тишкевичів ви можете тут. Якщо раптом помітите помилку в транскрибуванні напишіть мені і я її виправлю

Якщо вам сподобалася моя стаття, ви можете підписатися на канал «Записки диванного архівіста», де я публікую багато цікавинок історичного і генеалогічного характеру.

А якщо вам дуже сподобалася моя стаття, то ви можете підтримати мене, замовивши мою книгу «Люди без облич» за оцим посиланням.