Вул. Шкіряників, 1. Пам’ятна дошка на честь вулиці Петровського

Вул. Шкіряників, 1 (попередня назва – вулиця Петровського). На стіні колишнього Будинку культури шкіроб’єднання ім. Ілліча (нині не існує) знаходиться пам’ятна дошка, присвячена вулиці імені Петровського.

Пам’ятну дошку встановили у 1977 році з нагоди 100-річчя Жовтневої революції 1917 року (в радянській історіографії – Велика Жовтнева соціалістична революція). Напис: “Вулиця названа іменем радянського державного і партійного діяча Григорія Івановича Петровського, який в 1922 році зустрічався з трудящими Бердичівського шкірзаводу”. У написі допущена помилка – зустріч відбулась 1920 року.

8 листопада 1920 року до Бердичева прибув агітаційний поїзд на чолі з головою Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету Григорієм Івановичем Петровським. Він виступив з доповіддю про поточний момент на Надзвичайному з’їзді Рад Бердичівського повіту, який проходить у цей час у Бердичеві. Також Григорій Петровський наступного дня зустрівся з робітниками націоналізованих владою машинобудівного заводу “Прогрес” та шкірзаводу Карла Шленкера.

З нагоди перебування у Бердичеві Г.І. Петровського майже через півстоліття – 6 листопада 1967 року – міською владою та партійними органами на стіні адмінбудівлі шкірзаводу ім. Ілліча була встановлена та в урочистій обстановці відкрита меморіальна дошка (нині не існує). З’явилась аналогічна меморіальна дошка і на стіні прохідної машинобудівного заводу “Прогрес”.

Свою першу назву – Петровського – вулиця отримала у 1930 році, коли колишній хутір Бутовського приєднали до міста та утворили нові вулиці.

Традиція іменування топонімічних, архітектурних та інших об’єктів на честь партійних функціонерів виникла практично відразу після утвердження радянської влади. Щодо Петровського, наприклад, у 1926 році місто Катеринослав перейменували у Дніпропетровськ (у 2016 році перейменований на Дніпро). Повертаючись до Бердичівщини, то ще у 1924 році хату-читальню, яку відкрили у селі Маркуші, під час урочистого відкриття ухвалили іменувати її хатою-читальнею імені т. Петровського.

Нинішню назву вулиця Шкіряників, на якій перебуває будинок з дошкою, отримала у 2016 році у відповідності до рішення Бердичівської міської ради від 21.07.2016 р. №152, прийнятого на виконання Закону України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”.

Петровський Григорій Іванович (23.01(04.02.)1878 – 09.01.1958) – радянський державний і політичний діяч.

Народився у Харкові. З 1889 працював робітником на заводах Харкова, Миколаєва, Катеринослава, у Донбасі. З 1897 – член Катеринославського комітету РСДРП. Керував нелегальними робітничими гуртками, брав участь в організації страйків. У 1905 – секретар Катеринославської ради робітничих депутатів і страйкового бойового комітету. Влітку 1906 емігрував до Німеччини. Восени 1906 повернувся з-за кордону, вів роботу у нелегальних соціал-демократичних організаціях.

У 1912 обраний членом II Державної Думи від Катеринославської губ., трибуну якої використовував для пропаганди ідей більшовизму. Очолюючи більшовицьку фракцію у державній Думі, Петровський 20.05.(02.06.).1913 виголосив промову, написану В. Леніним, у якій виклав позицію РСДРП(б) з національного питання. В листопаді 1914 Петровський разом з усіма членами думської більшовицької фракції був заарештований і засланий на довічне ув’язнення в Туруханський край.

Під час Лютневої революції 1917 у Росії – комісар Якутської губернії та голова Комітету громадянської безпеки. В червні 1917 перебрався у Петроград. У липні 1917 був направлений ЦК РСДРП(б) в Україну для боротьби проти Української Центральної Ради. В 1917-1919 – нарком внутрішніх справ РСФРР, один з співорганізаторів ВЧК. Член російської делегації на мирних переговорах у Бресті, підписав 03.03.1918 за радянську Росію Брестський мир 1918. З березня 1919 до літа 1938 – голова ВУЦВК, в 1922-1937 рр. – заступник голови ЦВК СРСР, заступник голови Президії Верховної Ради СРСР (1937-38). У 1919-1938 рр. – член Політбюро ЦК КП(б)У.

Петровський належав до тієї частини партійного і державного апарату УСРР, яке орієнтуючись на Москву, повністю відкидало ідею українських націонал-комуністів про можливість існування української радянської державності. У серпні 1922 Петровський представляючи Україну у складі комісії по підготовці союзного договору, повністю підтримав проект Й. Сталіна про входження формально незалежних радянських республік до складу РСФРР на автономних правах. У 1923 Петровський під час підготовки конституції СРСР виступив проти позиції М. Скрипника, О. Шумського, X. Раковського, спрямованої на побудову державного устрою союзної держави на конфедеративних засадах. У 1921-1933 рр. Петровський керував роботою комітетів незаможних селян (комнезамів), діяльність яких спричинила розкол українського селянства за соціальною і політичною ознакою та сприяла проведенню руйнівної більшовицької політики на селі. Петровський, виконуючи, за дорученням більшовицької партії обов’язки “всеукраїнського старости”, виступав офіційним рупором сталінської пропаганди. З 1940 – заступник директора музею революції СРСР. У 1926-1939 рр. – кандидат у члени Політбюро ВКП(б). Помер і похований у Москві.

Джерела і література:

Інтернет-проект “Вікіпедія – вільна енциклопедія”: Петровський Григорій Іванович