Вул. Олега Реготуна, 36. Троїцьке (Загребельне) кладовище

Вул. Олега Реготуна, 36, південно-західна частина міста.

Кладовище не діюче, останні поховання датовані жовтнем 1973 року: з 15 жовтня кладовище рішенням виконавчого комітету Бердичівської міської ради закрили для поховань. На сьогодні на кладовищі збереглось біля 150 могил. Кладовище має чітку прямокутну форму, з усіх сторін обмежене вулицями Олега Реготуна (колишня назва – Рози Люксембург, Кладбищенська), Фруктовою, Свічною (у радянський період та до 2016 року – вулиця Тельмана) та приватними житловими забудовами. Хоча, як свідчать архівні документи, початковий розмір кладовища був значно більшим. Загальна площа кладовища становить 7,3 га (станом на 2022 р.).

Троїцьке кладовище закладено у середині XVIII століття (за архівними даними – у 1759 р.) як таке, що утворене при Троїцькій церкві. Саме на цій території стояла перша, ще дерев’яна, уніатська Троїцька церква, яку заклали у 1721-1746 рр., а її будівництво закінчено у 1759 році. Лише через півстоліття – у 1834-1836 роках – побудували нову кам’яну Троїцьку церкву, але вже на новому місці, де вона знаходиться й понині (згідно затвердженого генерального плану міста Бердичева 1825 р.). Стару дерев’яну церкву розібрали, дерево з неї використали для випалювання цегли для нового храму.

Троїцьке кладовище обслуговувало район Загребелля та сусіднє село Радзивилівку (нині село Підгородне), що знаходиться за п’ять кілометрів від кладовища та було приписане до православного храму. Зумовлено було це тим, що у Радзивилівці знаходився маєток власника Бердичева князя Миколи Радзивілла, який і виділив землю та кошти для будівництва храму. На кладовищі ще стояла кам’яна каплиця (згадується в документах до 1918 р.), куди привозили померлих перед похованням. Каплиця побудована у 1837 році настоятелем Троїцької церкви протоієреєм Сільвестром Липським.

За архівними даними серед похованих на кладовищі настоятелі дерев’яної Троїцької церкви Яків Еліта-Зелінський (1771-1794), священик Йосип Еліта-Зелінський (син Якова Еліта-Зелінського; став першим православним настоятелем Троїцької церкви (1799-1820) і першим православним благочинним Бердичева (1800-1816)). Також тут поховані донька та дружина бердичівського благочинного протоієрея Василя Олесницького, відставний поручик Александрійського гусарського полку Христофор Вільде, син наглядача Бердичівської Єлизаветинської лікарні Івана Аратовського.

У південно-західній, очевидно, більш давній частині кладовища знаходяться кам’яні хрести типового грецького типу, виготовлені з граніту. Цю групу хрестів можна датувати у межах другої половини XIX – початку XX ст. Хоча написи на хрестах прочитати вже неможливо, на одному з них у нижній частині можна побачити дату 1883 р.

Окрема подяка настоятелю Свято-Троїцької церкви протоієрею Михайлу Гоюку за надані архівні матеріали.

Джерела та література:

Р.Ю. Кондратюк, Ю.С. Кондратюк. До питання вивчення історії бердичівського некрополя. // Бердичів древній і вічно молодий: науковий збірник “Велика Волинь”: праці житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т.1, с. 13-14.

Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. – К., 1864. – с. 255.