Вул. Олега Реготуна, 3. Свято-Троїцька церква УПЦ МП

Вул. Олега Реготуна, 3. Свято-Троїцький храм розташований у передмісті Загребелля, займає домінантне положення серед одноповерхової житлової забудови. Пам’ятка архітектури місцевого значення, охоронний номер 3045-Жт.

Престольне свято – 50-й день від Пасхи.

Свято-Троїцька парафія в Бердичеві заснована у середині ХVІІІ ст. Перша, ще дерев’яна, Троїцька церква, була закладена у 1721-1746 рр., а її будівництво закінчено у 1759 році (храм знаходився на місці, де нині знаходиться Загребельне кладовище). Засновником парафії вважається власник міста князь Микола Радзивілл (1688-1746), який на правому березі річки Велика П‘ята (сучасна річка Гнилоп’ять) напроти міської фортеці збудував дерев’яну Троїцьку церкву і передав їй навколишні земельні угіддя.

У 1834-1836 рр. протоієрей Сільвейстер Липський на місці, визначеному затвердженим генеральним планом містечка Бердичева від 1825 року, будує кам’яний, хрестово-купольний із дзвіницею храм. Перед тим “24 апреля 1833 г. командирован был в м. Бердичев Волынского губернского землемер, для осмотра грунта, на котором предполагается постройка новой каменной Троицкой церкви. Чиновник сей 29 мая донес мне, что он, отыскав то место, назначенное по Высочайше утвержденному для м. Бердичеву плану 1825 г., под постройку церкви, указал священнику и прихожанам той церкви пункты, на которых должен закладываться ея фундамент…”. Старий дерев’яний храм розібрали, дерево з нього використали для випалювання цегли для нового храму.

Біля нового храму виділили кладовищенське місце, де ховали (за бажанням) померлих до 1844 року. Після 1844 року і до 1918 року біля церкви продовжували ховати лише її священиків та знатних жителів міста. Поряд із Троїцькою церквою поховані її священики: протоієрей Сельвейстр Липський (1824-1878), священик Яків Веселовський (1866-1892), священик Кирило Мацкевич (1892-1898), священик Микола Нещеретов (1899-1903), протоієрей Микола Тучапський (1903-1911).

Будівля Свято-Троїцької церкви цегляна, оштукатурена, побілена. Хрестова в плані, із слабко подовженою західною гілкою, з чотирма стовпами, однокупольна, з прямокутною апсидою і одноярусною дзвіницею над притвором, яка має форму восьмистовпної ротонди, завершеної восьмигранним шпилем.

Побудована у стилі класицизму. Південна, північна і західна гілки хреста, з входом по кожній осі, завершені чотириколонними одноосьовими портиками спрощеного доричного ордера без тригліфів у фризі. Властивий класицизму монументалізм досягається переважанням маси стіни, великих об’ємів при геометризмі розчленовувань, нечисленності отворів і максимально стриманому декорі (спрощеного профілю стрічкові наличники, напівциркульні ніші, пілястри тосканського ордера, що фланкують західний вхід, строгого профілю карниз з модульонами). Невідповідність класицистичного типу споруди, що спирається на античні зразки до функціональних вимог (встановлення іконостасу) призвело до необхідності влаштування ніші замість вікна в портику.

Інтер’єр вирішений як єдине ціле, підпорядковане щедро освітленому підкупольному простору. Середохрестя перекрито купольним склепінням, гілки хреста – циліндровими. Характерною особливістю інтер’єру є завершення західної гілки хреста конхою, стіни якої декоровані пілястрами. У товщі стіни притвору влаштовані сходи на дзвонний ярус дзвіниці.

У храмі три престоли: центральний – Святої Троїци, правий – Покрова Пресвятої Богородиці, лівий – преподобного Сергія Радонежського. З 1829 по 1845 роки при храмі діяло духовне училище. На середину XIX століття церкві належало 65 десятин землі.

З приходом до влади більшовиків у 1917 році ситуація кардинально змінилась, відносини Церкви та Радянської влади стали ворожими. У 1917 році діяльність Свято-Троїцької парафії було припинено, храм закрили. У храмі розмістили різні контори, склади, житлові приміщення і навіть конюшня. Іконостас було знищено, образи святих, писані масляною фарбою, замазані крейдою.

На початку 30-х років на місці священицького будинку та частини території церковного кладовища побудували школу (нині загальноосвітня школа №8), частину земель віддали під приватну забудову. Так церковне кладовище припинило своє існування.

У липні 1941 року Бердичів окупували німецькі війська. З встановленням німецької влади на окупованих територіях був проголошений закон про вільну дію православних церков та різноманітних релігійних общин. В Україні виникла Українська автономна Церква в рамках РПЦ. Майже відразу місцеві жителі приступили до відновлення Свято-Троїцького храму. Церква відновила діяльність 15 лютого 1942 року завдяки старанням протоієрея Іларіона та парафіян при допомозі німецької влади.

У 1943 році у розпал німецько-радянської війни у Радянському Союзі легалізували Московський Патріархат. Після звільнення Бердичева від загарбників Свято-Троїцька релігійна громада відновила свою діяльність у складі Православної церкви Московського Патріархату. 19 серпня 1944 року Свято-Троїцька парафія уклала договір з місцевою владою на користування храмом та земельною ділянкою. 5 серпня 1945 року на пам’ять ікони Божої Матері Почаївської у Свято-Троїцькій церкві була відслужена перша Божественна Літургія. З цього часу храм відкритий для богослужіння.

14 червня 1994 року відбулась передача Бердичівським міськвиконкомом у власність релігійній громаді Свято-Троїцької парафії УПЦ міста Бердичева культової споруди – храму та житлового будинку (сторожки) по вулиці Рози Люксембург, 3. Це стало можливим у зв’язку з введенням у дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та на підставі рішення виконкому Житомирської обласної ради народних депутатів № 321 від 20.11.1991 р. «Про реєстрацію статутів релігійних об’єднань та передачу культових споруд». У відання релігійної громади перейшли Свято-Троїцький храм площею 205,8 м² з усім церковним майном, земельна ділянка площею 0,414 га, якою вона користується згідно договору від 19.08.1944 р., та житловий будинок (сторожка).

Розпорядженням голови ЖОДА від 04.03.1996 р. № 151 «Про взяття на облік і охорону пам’яток архітектури місцевого значення» будівлю Свято-Троїцького храму визнано пам’яткою архітектури місцевого значення, охоронний номер 53. Наказом Міністерства культури та стратегічних комунікацій від 23.05.2025 р. № 428 «Про занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» пам’ятку внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, охоронний номер 3045-Жт.

Джерела та література:

Р.Ю. Кондратюк, Ю.С. Кондратюк. До питання вивчення історії бердичівського некрополя. // Бердичів древній і вічно молодий: науковий збірник “Велика Волинь”: праці житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т.1, с. 13-14.

Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. – К., 1864.

Гриценко. Велике свято на Загребеллі. // “Нова Доба”, 20.02.1942 р.

Розпорядження голови ЖОДА від 04.03.1996 р. № 151 «Про взяття на облік і охорону пам’яток архітектури місцевого значення».

Наказ Міністерства культури та стратегічних комунікацій від 23.05.2025 р. № 428 «Про занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України».