Вул. Добровольчих батальйонів, 39/12. Пам’ятна дошка на будинку, у якому розміщувався штаб 18-ї армії

Вул. Добровольчих батальйонів, 39/12, східна частина міста. На перехресті вулиці Добровольчих батальйонів (попередні назви вулиці – Генерала Леселідзе, до 1975 року – Лугова) та провулку Івана Огієнка (попередня назва провулку – Червонотравневий) знаходиться одноповерховий житловий будинок. На стіні будинку знаходилась пам’ятна дошка, присвячена перебуванню тут штабу 18 армії I-го Українського фронту.

Будинок побудований у 1936 році, власники будинку – Расюк Сидір Іванович та Марія Йосипівна. За спогадами власників будинку, його звели на протязі одного дня під час толоки[1]. Будинок без фундаменту, на палях, стіни з глини, покритий соломою. Вже у 1960-х роках будинок обклали цеглою та покрили дахом із оцинкованої жерсті.

Після звільнення Бердичева від німецьких окупантів у будинку в січні-лютому 1944 року розміщувався штаб 18-ї армії 1-го Українського фронту. Підрозділи 18-ї армії визволили Бердичів і всі населені пункти району. 24-ій, 389-ій, 395-ій, 117-ій гвардійським стрілецьким дивізіям, 44-ій гвардійській танковій бригаді, 227-ій штурмовій авіаційній дивізії було присвоєно найменування «Бердичівських». У будинку працювали: К.М. Леселідзе (1903-1944), командувач 18-ї армії, генерал-полковник, член Військової ради армії С.Ю. Колонін, генерал-майор; М.Й. Павловський, начальник штабу армії, генерал-майор.

Вирішуючи стратегічні й тактичні питання, штаб спланував оборонну операцію, організував контроль і конкретну допомогу з’єднанням 18-ї армії щодо оборони й бойової підготовки. У тилу були об’єднані навчальні поля, куди для занять по черзі вводилися стрілецькі полки. Головну увагу штаб приділив відпрацюванню взаємодії між піхотою й артилерією та управлінням боєм, підготовці щодо розмінування місцевості. До початку наступу в армії підготовили 378 таких груп, із саперних підрозділів сформували 114 груп винищувачів танків по 5-6 бійців кожна.

На час перебування штабу у цьому будинку його власників виселили і дозволяли лише приходити дружині власника доглядати за коровою, яка перебувала у хліві поряд із житловим будинком.

У середині січня 1944 року тяжко захворів командуючий військами 18-ї армії генерал Костянтин Миколайович Леселідзе, проте продовжував працювати. Хвороба загострилася, і командарм вже не міг ходити. Його евакуювали до шпиталю в Москві, де 21 лютого 1944 р. він помер.

За вміле керівництво військами і героїзм, проявлений у боях із німецькими загарбниками Указом від 13 травня 1971 генерал-полковнику Леселідзе К.М. посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Суворова І ст., Кутузова І ст., Богдана Хмельницького І ст., 2 орденами Червоної Зірки, медалями. Похований у м. Тбілісі, де йому встановлений пам’ятник. У м. Бердичеві на його честь у 1944 році вулиці Училищній надали ім’я полководця (нині вулиці Лілії Карастоянової та Джозефа Конрада). Згодом його ім’я надали вулиці Луговій, у будинку на якій розміщувався штаб 18-ї армії. 

18 грудня 1973 року за участі представників Республіканського штабу походів по місцям бойової слави радянського народу під час урочистого мітингу відкрили на фронтоні будинку по вулиці Луговій пам’ятну дошку (розмір 0,8 × 0,7 м), виготовлену з мармуру, з меморіальним написом. Зняли полотнище з дошки кращий свердлувальник механічного цеху верстатобудівного заводу «Комсомолець» Олег Кротюк та один із піонерів першої гвардійської бригади Києва. Напис на пам’ятній дошці: «В січні-лютому 1944 р. в цьому будинку містився штаб 18-ої армії I-го Українського фронту».

Рішенням виконавчого комітету Житомирської обласної ради № 559 від 26.12.1979 р. «Про взяття під державну охорону пам’яток археології, історії та мистецтва» будинок, в якому в 1944 році розміщався штаб 18-ої армії, внесли до переліку пам’яток історії, охоронний номер 1868. У рішенні про взяття на облік допустили помилку, вказавши невірно номер будинку – 38/24 (правильно 39/12).

Мармурова дошка на стіні будинку існувала до 2008 року. За час, що минув з моменту її встановлення, кріплення дошки прийшло у непридатність. Власники будинку демонтували дошку. На сьогодні місцезнаходження дошки невідоме.

Джерела та література:

Іващенко О. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: «Полісся», 2005 р. – с. 43-45.

Державний архів Житомирської області. – Ф. 2668, оп. 2, спр. 292. – Арк. 75, 76.

Восемнадцатая в сражениях за Родину. Боевой путь 18-й армии. – М., 1982. – с. 364-370.

Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь, т. 1. – М.; 1987. – с. 865.

Давиташвили Михаил. Леселидзе. – Тбилиси, 1978. – с. 330-333.

Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. – Київ, 1973. – С. 1, 175.

Освобождение городов в истории Великой Отечественной войны от немецко-фашистских войск и войск милитаристской Японии 1941-1945 гг. – М., 1969. – С. 506.

Воєвуцька Р. Щоб вічно горів факел миру. // «Радянський шлях», №199 від 19.12.1973 р.

Рішення виконавчого комітету Житомирської обласної ради № 559 від 26.12.1979 р. «Про взяття під державну охорону пам’яток археології, історії та мистецтва».

[1] Толока – одноразова безоплатна праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи. За давніми звичаями толока є формою селянської взаємодопомоги, на яку скликають сусідів, родичів та товаришів. Зазвичай толока передбачає частування працівників.