Наше місто та його люди у «Розповідях бердичівлянина»

Минулої п’ятниці у малій залі райдержадміністрації відбулась традиційна зустріч учасників гурту «Промінь світла». Ці люди зустрічаються по декілька разів на місяць, щоб пізнати цікаві факти про творчість та особисте життя відомих людей – письменників, поетів та й загалом творчих людей, доля яких дотична до нашого міста. Ось і цього разу зустріч гурту присвятили творчій особистості – уродженцю Бердичева Борису Бендіткісу.

Його ім’я вже відоме тим, хто цікавиться як сьогоденням, так і минулим нашого міста. Автор є уродженцем Бердичева, нині проживає у Німеччині. Маючи поважний вік, але добру пам’ять та справжній письменницький талант, він створив низку цікавих нарисів-спогадів про власне дитинство, про родину, часи свого навчання, службу в лавах армії та подальшу працю на місцевому верстатобудівному підприємстві. А тлом для цих нарисів стало наше місто – рідний автору Бердичів.

Керівник гурту Володимир Синчук розповів біографію Бориса Бендіткіса, а краєзнавець Анатолій Горобчук презентував присутнім книгу автора, яка має назву «Розповіді бердичівлянина».

Ця книга наприкінці вересня побачила світ у житомирському видавництві «Рута» та стала своєрідним підведенням підсумків літературної праці бердичівлянина. Адже під твердою палітуркою на чотирьох сотнях сторінок зібрала сто дванадцять окремих оповідань, які не лише розповідають про історію родини Бендіткісів, але й цікаво, почасти з притаманним автору гумором, оповідають про ті чи інші події, які відбувались у житті як самого Бориса, так і членів його родини, колег по роботі та просто добрих знайомих. «Бердичівський бульвар», «А легенда – живе!», «Бердичівська лазня», «Квартирне питання», «Довга, зелена, пахне ковбасою!», «Йосип, брат мій…», «Єврейське золото» – назви цих та інших оповідань вже самі говорять за себе, адже їх зміст – це дух того Бердичева, якого (за переконаннями багатьох) вже на сьогодні, на жаль, немає.

Автор, маючи єврейське походження, початково писав свої оповідання на російській мові – мові бердичівського (і не лише бердичівського) єврейства. І збірка під назвою «Рассказы бердичевлянина», яка побачила світ на початку минулого року, вже отримала схвальні відгуки від читачів. А це переважно ті, хто виїхав за межі як Бердичева, так і країни, й нині проживає у Німеччині, Сполучених Штатах, Ізраїлі та інших країнах – загалом по всьому світу, куди роз’їхались колишні бердичівляни. Але Борис Бендіткіс після появи цієї книги на досягнутому не зупинився – він вирішив перекласти оповідання на українську, щоб їх мали змогу читати й сучасні бердичівляни та майбутні покоління, адже автор розуміє, що російській мові нині не місце в українському суспільстві.

Праця з перекладу оповідань тривала майже рік. А чи вдалося передати атмосферу книги україномовним читачам, покажуть лише їх відгуки, на які автор розраховує почути вже найближчим часом. Книга має з’явитись у продажу в магазині «Транзит-С», а також на полицях Публічної бібліотеки. Кілька екземплярів книги автор передав і до Музею історії міста Бердичева та Музею єврейства.

Тримаючи у руках «Розповіді бердичівлянина» Бориса Бендіткіса мимоволі згадуються книги відомого нашого земляка Віктора Коржука «Рассказы по-бердичевски», які побачили світ два десятиліття тому. І перше враження – ніби тримаєш продовження історії про той, давній Бердичів. Але знайомлячись із оповіданнями Бориса Бендіткіса, впевнюєшся – ні, це новий погляд на місто, в якому нам судилося народитись та жити. І оповідання, надруковані цієї весни на шпальтах газети «Земля Бердичівська», і з якими вже мали змогу ознайомитись її читачі, тому приклад.

Зустріч учасників гурту «Промінь світла» добігла кінця. Але ще довго тривало обговорення почутого, з рук у руки переходили обидві книги – і російськомовний, і україномовний варіанти. А об’єднує обидві книги не лише її автор, але й герої оповідань, головним із яких окрім родини Бендіткісів, на моє переконання, став Бердичів.

Анатолій ГОРОБЧУК