Бердичівський Бродвей

Ось уже більш як століття бердичівлянам та численним гостям міста відома жаргонна назва Бердичівський Бродвей. Коли вона з’явилась – ніхто точно не знає. Ми можемо лише припустити, що виникла вона на хвилі захоплення американськими мюзиклами, що отримали широку популярність у 20-х роках минулого століття. Закінчилась світова війни, людство воліло поринути у веселу безтурботність, аби забути страшні роки втрат та неспокою. Автором назви міг стати палкий шанувальник, який, можливо, ніколи й не бував у Нью-Йорку на Бродвеї¹, але… Яка ж душа не бажає чогось екзотичного?

А от коли вперше «бердичівський Бродвей» з’явилась у літературі – відомо. В одному з перших оповідань бердичівського письменника Василя Гроссмана «Бердичев не в шутку, а в серьез», опублікованого, до речі, у столичному журналі «Огонёк» у 1929 році, зустрічаємо цікавий опис Бердичева. І як стверджує письменник, до революції в Бердичеві Бродвеєм іменували… Соборну площу, на якій знаходились будинки місцевих купців та банкірів:

Рабочая часть города – Пески, долгие годы упорно боровшаяся с бердичевским Бродвеем – Соборной площадью, – победила. Буржуазные квартиры давно заняты рабочими. Большие купеческие дома сверху донизу заселены рабочими: рабочие живут в кварталах своих бывших хозяев.

Доля Соборної площі була такою ж мінливою, як і доля самого міста – то площу перейменували на Радянську, то у роки німецької окупації їй надали назву Українська.

Під час визвольних боїв у січні 1944 року площа зазнала докорінних змін – багато будинків знищили у вирі запеклих боїв (а ще до того радянська влада знищила й головний архітектурний елемент площі – Успенський собор). У часи повоєнної відбудови остаточно зникла й та частина вулиці-площі, що йменувалась Золотою вулицею. Немає нині ні красивих будинків заможних бердичівських банкірів, ні магазинів із коштовностями та золотом. На їм місці з’явились безликі багатоповерхівки, що отримали в народі дещо зневажливу назву «хрущовки».

Але бердичівський Бродвей залишився. Лише змінив прописку – з кінця 50-х років ним став бульвар, який тягнувся від школи №5 до пивзаводу. Цілих півтора кілометри! Саме тут Бродвей став відповідати своїй первісній назві – у перекладі з англійської Broadway – широкий шлях. Вечорами, у вихідні дні бердичівляни прогулювались бульварами, немов дефілювали на сцені.

У сучасній літературі цю назву згадує багато митців. Так, фотожурналіст Віктор Коржук у збірці «Рассказы по-бердичевски» (2002) присвятив цій темі окреме оповідання, яке так і назвав – «Бердичевский Бродвей»:

В те годы бульвар для Бердичева был тем, чем для Киева – Крещатик, для Одессы – Дерибассовская, а для Америки – Бродвей. Начинался он от школы №5. При входе, с правой стороны бульвара, стояли три пивных автомата. За десять копеек там можно было выпить стакан пива. А умельцы завода «Прогресс» умудрялись пиво пить бесплатно: вместо денег они бросали в автоматы металлические шайбочки.

Вдоль бульвара стояли скамейки. Но практически присесть на них было невозможно: всегда заняты. Бульвар был своего рода подиумом, на котором демонстрировалось все: от причесок – до обуви.

Цікавий опис, чи не так? Не відставав від журналіста письменник, уродженець Бердичева Борис Ройтблат. Свою збірку оповідань, яку видав у 2004 році в американському Сан-Франциско, Борис Ройтблат назвав коротко – «Король Бродвея» (маючи на увазі ще одну легенду Бердичева – Ізю-газировщика). Закономірно, в однойменному оповіданні читаємо:

Когда-то в городе Бердичеве был шикарный Бродвей. Это было в середине хрущевских лет, и это было незабываемое время. <…>

Бродвей находился на улице Либкнехта. Это был смачнейший кусочек вечернего пейзажа, который начинался от башни. В детстве я думал, что эта башня зовется Пизанской. Потом оказалось, что она водонапорная.

К семи вечера Бродвей заполнялся публикой. Этих людей нельзя было назвать прохожими. Они по улице – не проходили. Они по ней – фланировали. С расстановочкой, с бонбончиком-с!

Представьте себе этот кайф, и вы поймете, каким – в тысячу раз лучше! – он был тогда.

Вы медленно фланируете по Бродвею. Вы одеты в самое лучшее. Бродвей не терпит случайных пиджаков. А ваши туфли не просто начищены. Они – сверкают. Если они не будут сверкать, завтра весь город будет называть вас паршивым шлепером. Перед вами закроются двери лучших домов Бердичева. И вы поймете, что Бродвей – не туалет.

Якщо ви думаєте, що це все, то помиляєтесь. У черговому ройтблатівському оповіданні під назвою «Космос, Бердичев и Я» зустрічаємо коротке за змістом, але геніальне за стилем зізнання у коханні до міста:

Был май.

Что такое в Бердичеве май – это нельзя понять, если вы не оттуда!

Цветет сирень. Из каждого дома – запах фаршированной рыбы. В городе – тотальная влюбленность. Влюбляются все, даже милиционеры! Девочки ходят с голенькими ножками, с короткими юбочками. Везде цветы, все пахнет, и на пляже нет свободных мест. Вечером весь город ходит по Бродвею. Все остальные – катаются на лодках.

Минули часи бердичівського Бродвею – він зник. Запитай сучасну молодь, що означає «бердичівський Бродвей» – у відповідь будуть лише знизувати плечима.

Першим ударом для Бродвею стало часткове знесення бульварів, проведене у 1981 році. З цього приводу існує легенда: одного разу до Бердичева несподівано завітав секретар обкому партії Василь Кавун, а першого керівника міста не виявилось у кабінеті – нібито його машина повільно пересувалась доволі вузькою центральною вулицею. Ось і надійшла керівна вказівка прибрати бульвари та розширити проїзджу частину. Бульвари демонтували на двох ділянках – від середньої школи №5 до Жовтневої площі та від перехрестя з вулицею Фрунзе до пивзаводу.

Що стало другим ударом для Бродвею, версії різняться. Одні стверджують, що це масовий виїзд бердичівських євреїв на історичну батьківщину, інші – така ж масова поява у пересічних бердичівлян телевізорів, а згодом відеомагнітофонів та DVD-програвачів. Переваги, які вони надавали (індивідуальний перегляд у комфортних умовах власної оселі), призвели до того, що городяни почали поступово відмовлятися від вечірніх прогулянок, віддаючи перевагу тихому перегляду цікавих телепередач. На мою думку причиною стало і те, й інше.

Нині залишилась лише ностальгія. За бульварами, хоча їх частково й відновили, за старим містом, за бердичівським Бродвеєм. Відчуваючи цю ностальгію бердичівлянка та кінорежисер за фахом Алла Міщук у 2014 році створила документальний фільм «Бердичевский Бродвей», в якому описала історію появи першого бульвару Бердичева, цю частинку «американської мрії». Фільм передає місцевий колорит та дух того далекого для багатьох часу.

Що далі? А далі світле майбутнє, де обов’язково з’явиться і свій Бродвей, і свої легенди, і нові історії провінційного містечка.

Анатолій Горобчук.

Доповнення до нарису, опублікованого у збірці “Мій Бердичів в історичних нарисах. Випуск 1”, с. 4-8:

Бердичівський Бродвей, або просто бульвар, згадується в багатьох творах бердичівських письменників, і не лише тих, що зазначені у книзі. Так, у видатного російського письменника Фрідріха Горенштейна у п’єсі “Бердичев” бердичівський бульвар стає практично одним із її персонажів – тут не лише прогулюються у вихідний день. Бульвар у Горенштейна – це місце зустрічі усіх жителів міста, тут відпочивають, зустрічаються, ведуть розмови про життя майже усі персонажі п’єси:

Картина 6-я

Часть бульвара в центре Бердичева. У входа на бульвар гранитный обелиск и горит “вечный огонь”. У “вечного огня” два пионера с учебными автоматами. Вдали крыши домов, шпиль церкви и над всем — водонапорная башня. Через бульвар — лозунг-транспарант: “Привет ветеранам Бердичевской дивизии. 1944–1969 гг.”. И второй лозунг: “Да здравствует 9-е мая — День Победы”. Теплый солнечный день, на каштанах бульвара свежая майская листва. Бульвар полон пожилыми людьми, бряцающими орденами и медалями, и прочей празднично одетой публикой. Слышна музыка. Среди гуляющих Рахиль и Злота. Рахиль сильно постарела, Злота постарела меньше, выглядит почти так же, как и тринадцать лет назад, но двигается еле-еле, опираясь на руку Рахили.

Рахиль. Ну, Злота, как ты себя чувствуешь?

Злота. Ой, что-то мне кружится голова. Зачем ты меня вытащила? Лучше б я сейчас сидела себе на балкон.

Рахиль. Злота, ты делаешь уже свои номерочки? Ты ведь сама хотела идти…

Злота. Я хотела, но у меня нет здоровья. Дай бог, чтоб мне конец был хороший… (Всхлипывает.) Я раньше так хорошо ходила.

Рахиль. Ша, Злота, люди ведь смотрят… Чтоб ты онемела… Вот она сейчас сделает мне праздник… Ну, сядь на скамейку, давай посидим. Хорошая скамейка. (Садятся.) Отсюда мы всех будем видеть.

Ще декілька зображень бульвару на фото бердичівлян:

А ось так демонтували бульвар: