Бердичів та Олімпіада-80

Ні, Бердичів участі у проведенні XXII Олімпійських ігор 1980 року не брав. Не той рівень. Але все ж ця подія не оминула наше місто, як і десятки інших містечок Радянського Союзу, до складу якого ми всі входили.

Як відомо, літні Олімпійські ігри 1980 року відбулись у Москві з 19 липня по 3 серпня. Додатково відбірні групові футбольні турніри приймали Ленінград, Київ, Мінськ. Вітрильну регату приймав Таллінн. А передувала цьому грандіозному спортивному дійству естафета Олімпійського вогню, маршрут якої пройшов і через наше невеличке місто. Про це і розповідь.

Підготовка до зустрічі естафети Олімпійського вогню розпочалась у Бердичеві заздалегідь: ще на початку 1980 року на засіданнях міськвиконкому та міськкому партії прийняли рішення про створення міського комітету з проведення естафети. Також не забули про благоустрій усіх вулиць, по яким будуть проносити факел спортсмени-факелоносці, та у разі необхідності проведення ремонту будинків на цих же вулицях. Але коштів (та й часу), як завше, не вистачало. Тому по факту значна частина будинків пофарбували лише з фасадної сторони, бічні стіни залишились такими, якими й були – сірими та незугарними. Це викликало подив у пересічних бердичівлян.

Усю трасу проходження естафети по території міста – а це від кордону з селом Хажин до селища Гришківці – розділили на відрізки (етапи) довжиною 1 кілометр. Кожен із етапів за умовами оргкомітету мав проходити один факелоносець у супроводі двох спортсменів. Таким чином у заході взяли участь 12 факелоносців та 24 супроводжуючих спортсмена. Для порівняння, траса проходження Олімпійського вогню по території Житомирської області становила 110 км.

Цікавим є те, як саме відбирали кандидатів у факелоносці. Оскільки Бердичів мав відповідну матеріальну базу, сучасну на той час лікарню та зручне географічне розташування, факелоносців зі всієї області вирішили розмістити саме тут. Керував цією справою обласний спорткомітет.

Відбір кандидатів для бердичівської ділянки доручили секретареві міського комітету комсомолу Б. Шевчуку та голові спорткомітету Бердичева Миколі Жукову. Із підприємств, установ та організацій набирали кандидатів – переважно молодих людей. На базі міської лікарні проводили перевірку стану їх здоров’я – у першу чергу серцево-судинної системи. Кожен кандидат повинен був здати норматив із технічного бігу, після чого медики проводили обстеження та порівнювали фізичний стан кандидата до та після бігу, швидкість відновлення організму. Перевіряли також відсутність татуювання на тілі спортсмена. І якщо таке виявляли, цю кандидатуру відхиляли.

Відбір був досить жорстким. Наприклад, із однієї партії кандидатів у кількості 71 особа відібрали лише 12. Але були й винятки. Так, на окремі етапи оргкомітет відбирав ветеранів Великої Вітчизняної війни, орденоносців, партійних функціонерів. Для них виділяли полегшені етапи – ділянки довжиною по 300 метрів.

Після відбору факелоносці та супроводжуючі їх спортсмени повинні були дотримуватись жорсткої дієти та режиму фізичних навантажень і відпочинку. Щоб контролювати цей процес, усіх факелоносців області – а це більш як 120 осіб – розмістили у бердичівському готелі «Дружба». Навіть місцеві факелоносці змушені були проживати у готелі. Також усі спортсмени отримали відповідну спортивну форму з символікою Олімпіади-80.

Факелоносці, яким доручили нести Олімпійський вогонь територією Бердичева, буди досить відомими людьми та спортсменами. Наприклад, Анатолій Кривушин – майстер спорту. Працював на той час в електроцеху машинобудівного заводу «Прогрес», згодом електромеханіком цеху №18 того ж підприємства. Олексій Поляничка – також кандидат у майстри спорту з багатоборства ГПО[1], колишній воротар футбольної команди «Прогрес». Серед дванадцяти бердичівських факелоносців був і стрибун у висоту, майстер спорту міжнародного класу Рустам Ахметов.

За день до головної події всіх факелоносців зібрали разом, представники оргкомітету провели останній інструктаж. Кожен елемент естафети – отримання факелу, запалювання вогню від факелу попереднього факелоносця, початок та закінчення бігу на етапі – ретельно відпрацювали і спортсмени мали чітко дотримуватись розробленого сценарію. Передбачалась навіть така ситуація, як згасання Олімпійського вогню у спортсмена під час проходження етапу: у цій ситуації з машини супроводження факелоносцю надавали новий Олімпійський факел. І така екстраординарна ситуація у Бердичеві таки трапилась – вогонь згасав на 5-у етапі, факел спортсмену терміново замінили. До речі, з більш як 6000 факелів московської олімпіади згасали лише 36, що у порівнянні з іншими олімпійськими естафетами є відмінним показником. На 6-у етапі до факелоносця приєднались 22 юних спортсмени, які супроводжували його до Радянської (нині Соборної) площі.

7 липня Олімпійський вогонь перетнув кордон Молдавії та України і рушив по території Вінницької області. 10 липня о 14 годині дня його зустрічали на кордоні з Житомирщиною. Відбулась кількахвилинна церемонія і двократний чемпіон Радянського Союзу, срібний призер чемпіонату Європи, майстер спорту СРСР Петро Онісім запалив вогонь у чаші, яку встановили на кордоні. На першому етапі територією Бердичівщини факел ніс молодий механізатор колгоспу імені Леніна, депутат Верховної Ради УРСР, володар золотого значка ГПО Анатолій Мельник.

За півгодини до проходження естафети по трасі йшла машина, з якої кожному факелоносцю вручили факел. У машині крім представників оргкомітету сиділи ще троє автоматників у чорних костюмах та з затемненими окулярами на скам’янілих обличчях.

День зустрічі естафети у Бердичеві видався напрочуд гарним: сонце яскраво світило у небі. О пів на третю дня робота на підприємствах міста практично зупинилась – усі повиходили на центральні вулиці, на балкони будинків, що стояли вздовж траси, аби власними очима побачити проходження олімпійської естафети. Завдяки таким ентузіастам-кінолюбителям, як Віктор Пузиренко, до сьогодні збереглися кінокадри цієї історичної події.

Зустріли естафету на Радянській площі (нині площі Соборній). Тут зібралось керівництво міста на чолі з головою виконкому Бердичівської міської Ради народних депутатів Миколою Олександровичем Віленчуком. Серед зустрічаючих також депутат Верховної Ради УРСР, золотий значківець ГПО, робітниця швейної фабрики Таїсія Євгенівна Фоміна та Заслужений тренер СРСР Віталій Лонський (у майбутньому Почесний громадянин міста Бердичева).

Факел Олімпійського вогню на Радянській площі запалив робітник шкіряного об’єднання імені Ілліча, майстер спорту СРСР з легкої атлетики Олександр Полгородник, який і приніс його на площу, а також учениця середньої школи №10 Валентина Поліщук.

На площі відбувся головний захід: керівництво міста виступило з промовами, художні колективи представили танцювальні номери.

Після мітингу бігуни у супроводі ескорту продовжили Олімпійську естафету у напрямку Житомира.

Захід пройшов вдало, без ускладнень, за що організаційний комітет Олімпійських ігор у Москві згодом відзначив Бердичівський виконком міської Ради Почесним Дипломом. А всі факелоносці отримали право залишити Олімпійські факели, спортивний одяг та стрічки з символікою Олімпіади-80 собі на пам’ять. Ще довго ці факели подорожували по веселих компаніях, весіллях та родинних святах, приносячи насолоду та заслужену славу їх власникам. Окремі з них стали сімейними реліквіями, що зберігаються до сьогодні як пам’ять про визначну подію. Зберігаються і пам’ятні фотоальбоми, які виготовив завод «Прогрес» для своїх спортсменів.

Це доповнення до однойменного нарису, опублікованого у збірці “Мій Бердичів в історичних нарисах. Випуск 1”, с. 9-13.

Цікаві факти, що не увійшли до нарису

Підготовка радянської країни до проведення Олімпіади-80 тривала декілька років – фактично з 1974-го, коли Міжнародний олімпійський комітет прийняв відповідне рішення. Організатори намагались врахувати всі нюанси у забезпеченні закордонних делегацій, які планували приїхати до Радянського Союзу. Враховуючи, що на той час у розпалі т.зв. Холодна війна[1], значну увагу приділяли й ідеологічній складовій – спортсменам необхідно було показати переваги соціалізму над ідеями капіталізму.

Виконком міської Ради народних депутатів на початку 1979 року затвердив міський оргкомітет “Олімпіади-80” на чолі із заступником голови виконкому О.С. Клекотою. На одному з засідань виконкому розробили і затвердили заходи по підготовці міського господарства до всесвітньої Олімпіади-80. До виконання наміченої роботи залучили колективи міськкомунгоспу, міського житлового управління, заводів “Прогрес”, “Комсомолець”, швейної фабрики, АТП №05011, міського комбінату побутового обслуго­вування та інші — загалом понад 30 підприємств та організацій.

З усього комплексу робіт, передбачених планом заходів на загальну суму близько 700 тисяч карбованців, провели капітальний ремонт і будівництво тротуарів (довжиною до 5 кілометрів), ремонт автотраси, яка проходить по вулиці Котовського (3 кілометри). Цю роботу здійснило Вінницьке шляхово-експлуатаційне управління. Частково (1,5 кілометра) перекрили асфальтом вулицю Леніна. По вулицях Котовського і Леніна зробили сім з’їздів. Повністю відремонтували п’ять будинків, вісімнадцять фасадів, на 5,2 тисячі карбованців установлено турнікетів і дорожніх знаків. Біля обеліска комсомольської слави, що на Радянській площі, встановили художню композицію із зображенням схеми руху олімпійського вогню від кордонів СРСР до столиці.

Довжина олімпійської траси в нашому місті і на його околицях становила 9200 метрів. За неї відповідали члени оргкомітету, керівники підприємств та організацій.

Треба встановити нові дорожні знаки, відремонтувати дороги на ряді ділянок, зробити три під’їзди на вулицях, що привикають до маршрутних, і близько 80 підвищень для кріплення макетів з олімпійською символікою. Трасу на лінії маршруту прикрасять десять великих панно, які виготовляють на підприємствах. За планом роботи передбачається також виготовити наочну агітацію.

Також одним із питань стало побутове забезпечення делегацій. І Бердичів у цій справі зіграв не останню роль. Так, на початку 1980 року колектив бердичівської меблевої фабрики отримав надзвичайно важливе завдання – виготовити меблі для готелів та медичних закладів столиці України, які обслуговували учасників XXII Олімпійських Ігор (нагадаємо, Київ приймав футбольний турнір Олімпіади). Із завданням упорались, замовники були задоволені якістю бердичівських меблів.

Долучились бердичівляни й до сервісу. У травні 1979 року в місті Житомирі відбувся конкурс офіціантів на звання “Кращий за професією”. Його учасники виборювали почесне право обслуговувати гостей Олімпіади у Москві. У конкурсі взяла участь і збірна команда Бердичівського міського комбінату громадського харчування, яка показала непогані результати. Зокрема, офіціанти ресторанів “Україна” і “Дружба” Галина Євгенівна Атаманчук і Віктор Миколайович Богдан одержали путівки на право обслуговування гостей Олімпіади-80.

Готувались до Олімпіади й бердичівські кухарі. Наприклад, у травні того ж 1979 року в обідньому залі буфету №1 станції Бердичів відбувся конкурс кухарів на краще приготування страви. Вони виборювали право на участь в обслуговуванні гостей Олімпіади. Перше місце виборола страва, приготована кухарями буфету Зінаїдою Коцерубою та Тетяною Лосєвою – риба фарширована і картопляні палички.

Коли розповідь про олімпійську естафету вперше з’явилась на сторінках сайту “Мій Бердичів”, цією темою зацікавилась місцева телерадіокомпанія “ВІК”. Журналісти Інна Покотилюк та Віталій Сінєльніков зустрілись із героями тієї події та створили майже десятихвилинний репортаж. Живі спогади Олексія Поляничко та Анатолія Кривушина, архівні відеокадри стали медійним доповненням до тексту статті та цілком розкрили тему. Пропоную переглянути цей репортаж.

[1] Холодна війна — глобальна геополітична, економічна та ідеологічна конфронтація між Радянським Союзом і його союзниками з одного боку, та США, країнами Західної Європи і їх союзниками — з іншого, що тривала з середини 1940-х до початку 1990-х років, призвела до розпаду СРСР та переросла в сучасне протистояння між Росією та Заходом.