Home Новини 9 січня 2020 року. Зустріч із Анжелікою Комаровою

9 січня 2020 року. Зустріч із Анжелікою Комаровою

3433
2
SHARE

Дідуся киянки Анжеліки Комарової Мартина Павловича Ярмолюка розстріляли у Бердичеві далекого 1938 року. Його сина Євгена Ярмолюка добру частину життя вважали ворогом Батьківщини і виснажували перебуванням у різних таборах для репресованих. А все – через любов до України і її людей.

На Бердичівщину Анжеліка приїздить як на малу Батьківщину, адже у Гришківцях похований тато, тут родина проживала і відчула на собі наслідки батькового клейма “ворог народу”.

Цю зустріч бердичівлян, членів “вуличного університету”, в приміщенні міської бібліотеки організував місцевий краєзнавець Володимир Сінчук. Він розповів: життя батька і діда Анжеліки – великий приклад для сучасників. Нині людям варто знати їхню історію, адже обох не зламали обставини. Щоб розвивати культуру країни, упевнений він, такі постаті не можна відпустити у небуття. “Це представники інтелігенції Бердичівщини, які постраждали у час тоталітарного радянського режиму. Мартин Павлович Ярмолюк – художник, вчитель малювання. Його син Євген Ярмолюк за освітою вчитель, який викладав українську і російську мови до 1941 року. В часи Другої світової війни у Бердичеві займався випуском газети “Нова Доба”. Крім того він був одним з українських націоналістів у крилі Мельника, згодом перейшов до бандерівців. Чоловік хотів бачити Україну соборною і вільною державою. Але у квітні 43-го його репресували німці, відправили у Німеччину в концтабір”.

“Перше ув’язнення його було від німців, він мав списки людей, яких мали забрати на роботи у Німеччину як рабів. Він попереджав, кого знав. Але на цьому він попався. У таборах тато ліпив з глини і гіпсу, що рятувало йому життя. Багато людей давали фото своїх дружин, коханих, щоб той виліпив бюст. За це ділилися своїми посилками”, – додає дочка репресованого.

Після визволення радянськими військами німецьких територій, Євген Мартинович потрапив у фільтраційний табір в Харкові. Звідти – у трудовий табір в Криму. А у 1952 році енкаведисти його арештували та переправили до Житомира, де чоловіка засудили на 25 років таборів, які він відбував у Казахстані на Мідних рудниках. Звідти приїхав жити у Гришківці, працював художником-оформлювачем у міському Будинку культури та в художніх майстернях.

За час перебування у таборах Євген Ярмолюк досконало оволодів декількома мовами. Займався перекладом іспанської, польської, литовської, німецької літератури. “Коли німецьку територію звільнили союзні війська, батьку пропонували поїхати з іншими людьми до Аргентини, у Ватикан, бо він займався скульптурою. Але батько настільки любив Україну, що, знаючи наперед, що може бути, він вернувся сюди, де його знайшла довга рука КГБ”, – додає Тамара Командишко, зведена сестра Анжеліки Комарової.

На думку пані Анжеліки, нині в Україні багато показового патріотизму. Багатьом важко осягнути те, що пережили люди з клеймом “ворог народу”, що давало сили не зламатись і не відступити з обраного шляху. “Сьогодні існує, на жаль, наліт шароварщини, коли я дивлюся на чисто зрадників нашого народу, політиків, котрі з подобострасними обличчями співають гімн, ходять у вишиванках і наче українською мовою розмовляють, наймають репетиторів, які їх навчають. Я вважаю свого батька і діда, мільйони таких, як вони, втраченими постатями, забутими. Тому що вони нікому фактично не потрібні зараз”, – говорить Анжеліка Комарова.

За матеріалами TIMES.ZT.

2 COMMENTS

  1. Велике прохання виправити прізвище в передостанньому абзаці: не Тамара Командишенко, а Тамара Командишко.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here