Home Історія Цей день в історії 7 квітня

7 квітня

2272
1
SHARE

1793 – У містечку Полонне Волинської губернії (нині районний центр Хмельницької області) головнокомандувач російських військ у Польщі генерал-аншеф Михайло Кречетніков проголосив декларацію Росії про входження Правобережної України до складу Російської Імперії (фактично – про другий поділ Речі Посполитої).

Оголошення Кречетніковим маніфесту імператриці Катерини II про приєднання Волині та Поділля до Росії.
Мал. Р.Штейн, гравюра Шюблер.

Як результат другого поділу Польщі через два роки – у 1795-у завершилось формування Волинської губернії, до складу якої увійшов і Бердичів як містечко Житомирського повіту.

У такому адміністративному статусі Бердичів перебував до 21 лютого 1844 року, коли його передали на правах містечка до складу Махнівського повіту Київської губернії “под непосредственный и ближайший надзор генерал-губернатора”.

Цікаво, що доля вже зводила головнокомандувача російських військ у Польщі генерал-аншефа Михайла Кречетнікова з Бердичевом – саме війська під його командуванням у 1768 році здобули перемогу над учасниками Барської конфедерації, коли ті сховались за стінами кляштору Босих Кармелітів.


Гаврило Богун під час уроку в школі.
Середина 60-х років ХХ сторіччя.

1901 – У селі Бистрик Бердичівського повіту у селянській родині народився Гаврило Григорович Богун (1901-1981) – педагог, археолог, краєзнавець.

Гаврило Григорович працював вчителем історії у школах району, займався археологією та історичними дослідженнями. За своє життя опублікував одинадцять ґрунтовних краєзнавчих праць, серед яких історія села Бистрик, історія кляштору Босих кармелітів у Бердичеві.

100-річчю від дня народження Гаврила Богуна була присвячена Всеукраїнська конференція “Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття”, за результатами видано збірник науково-краєзнавчих матеріалів (травень 2001 p.).


Оазіс Шперлінг, фото з газети.

1912 – Згідно дозволу, отриманого від київського губернатора, з метою збору коштів для побудови в Бердичеві амбулаторії для хворих на туберкульоз місцевий лікар Озіас Шперлінг влаштував “День білої квітки” (“День білої ромашки”).

Організатори закупили понад 3000 штучних квітів ромашки та 100 кружок для збору пожертвувань. Напередодні “Дня білої квітки” лікарі місцевої лікарні прочитали лекції про необхідність дотримання власної гігієни та необхідність створення в місті амбулаторії для туберкульозних хворих.

У світі Днем білої ромашки називають день допомоги хворим на туберкульоз, вперше його провели 1 травня 1908 року в Швеції.


1930 – У Бердичеві створено нову школу фабрично-заводського учнівства, яка стала готувати робітничі кадри для найбільшого промислового підприємства міста – машинобудівного заводу “Прогрес”.

Учні ремісничого училища №2, 50-і роки.

За парти училища сіли перші 47 учнів, які навчались на фрезерувальників, слюсарів, токарів та електромонтерів. Через десять років заклад отримав нове ім’я – ремісниче училище №2. З 1958 року заклад став називатись міським професійно-технічним училищем №4, з 1984-го – спеціалізованим професійно-технічним училищем №4, яке діє і нині та займає комплекс будівель по вулиці Семенівській (колишня вулиця імені Шелушкова).


Миколаївський храм у роки Другої світової війни.

1938 – Оргкомітет ВЦВК по Житомирській області прийняв рішення про закриття в Бердичеві молитовного будинку православної Миколаївської церкви, що розташована по вулиці Карла Лібкнехта, та передачі його для культурних потреб трудящих.

Відразу після прийняття цього рішення майно церкви було розграбоване, ікони та книги знищувались та викидались. Через деякий час від православного храму залишились лише стіни, вікна та двері. Головна святиня Миколаївської церкви – старовинний чудотворний образ святителя Миколая – за загадкових обставин зник.

Спочатку Миколаївську церкву намагались використовувати як агітаційний пролетарський кінематограф для боротьби з “релігійним опіумом” для народу, потім храм використовували в основному як зерносховище, склад і конторські приміщення.

Відкрилась Миколаївська церква вже під час німецької окупації: з лютого 1942 року в ній проводяться богослужіння.


Меморіальна дошка на будинку школи №2, 1979 р.

1979 – На стіні будинку загальноосвітньої школи №2 по вулиці Лілії Карастоянової (нині це гуманітарна гімназія №2) та стіні житловому будинку по вулиці Тараса Шевченка, 18/2, під час велелюдних мітингів урочисто відкрито меморіальні дошки на честь перебування тут у 1944 році начальника політуправління 18-ї армії, полковника Леоніда Ілліча Брежнєва – в повоєнний час Генерального секретаря ЦК КПРС, керівника СРСР.

На початку 90-х років обидві меморіальні дошки демонтували.

Меморіальна дошка по вулиці Т. Шевченка, 18/2.

Свято-Миколаївський собор, 2007 р.

1996 – У Вербну неділю, у день Благовіщеня Пресвятої Богородиці грамотою єпископа Житомирського і Новоград-Волинського Гурія (Кузьменко) приходська Миколаївська церква Бердичева зведена у ранг Собору.

На цей час Свято-Миколаївський храм став другим соборним храмом у Житомирській єпархії після Житомирського Преображенського кафедрального собору.

Собор – особливий статус християнського храму. Цей статус надається головному храму міста, один раз і назавжди. Поміж іншого передбачає, що богослужіння (головним чином святкові) здійснюються собором духовенства (в ідеалі – 12, окрім настоятеля, в образ Христа та 12-и Апостолів).


Міський Палац культури ім. О.А. Шабельника, 2007 р.

2006 – Бердичівська міська рада своїм рішенням №7 від 7 квітня 2006 року затвердила рішення виконкому №180 від 24 березня 2006 року “Про присвоєння міському Палацу культури імені Шабельника О.А.”.

З цього дня міський Палац культури офіційно носить ім’я колишнього керівника бердичівського машинобудівного заводу “Прогрес”, Почесного громадянина міста Бердичева (1986) Олексія Андрійовича Шабельника (1926-2008).


2006 – На установчих зборах, що відбулись цього дня, та за сприяння Спілки “Берегиня України” у Бердичеві створено Бердичівську міську громадську молодіжну організацію “Фенікс”.

Першочерговою своєю метою організація декларувала об’єднання міської молоді навколо проблем Бердичева, залучення її до корисно-активної праці задля процвітання та добробуту нашої малої Батьківщини.


Гробниця Босих Кармелітів на центральній алеї кладовища, квітень 2018 р.

2018 – На центральній алеї загальноміського кладовища по вулиці Бистрицькій відкрили та освятили гробницю Босих Кармелітів. Передбачається, що у цій гробниці будуть ховати братів Босих Кармелітів. Нині в цій гробниці похований отець Олег Кондратюк OCD, бердичівлянин, відомий реколекціоніст, який відійшов до Господа 24 березня 2015 року.

Обряд посвячення провів отець Рафаїл Мишковський OCD, а на завершення усі присутні помолилися Коронку до Божого Милосердя за усіх померлих.

Освячення гробниці Босих Кармелітів, 7 квітня 2018 р.

2023 – 7 квітня, в день святкування Благовіщення Пресвятої Богородиці, в Бердичеві розпочато молитовне та душпастирське служіння для ще однієї громади Української Греко-Католицької Церкви. Беручи до уваги та відповідаючи на запит вірних, Главою і Отцем УГКЦ Блаженніший Святослав, було засновано парафію Архистратига Михаїла м. Бердичів.

«Жива парафія зароджується там де триває молитва, оскільки де двоє чи троє зібрані в ім’я Господнє, там і Він серед них» – зазначив у роздумах над Євангельським уривком о. Роман Шкрібенець, протопресвітер Бердичівський. Літургійну молитву із вірними громади розділили священники Бердичівського протопресвітерства, Київська Архиєпархія УГКЦ, а також вірні парафії св. Йосафата м. Бердичів. Богослужіння відбулося в приміщенні, де на цей час діє гуманітарний центр Благодійний Фонд «Карітас Бердичів УГКЦ», вулиці Руська, 18.

1 COMMENT

  1. Во второй половине пятидесятых годов прошлого столетия во время летних каникул с большим удовольствием посещал я археологический кружок во дворце пионеров. Руководил им тогда Гаврил Григорьевич Богун. Он знакомил участников кружка с древней историей поселений в районе Бердичева, показывал вещи, найденные им лично во время раскопок неподалеку от крепости, в Быстрике, в районе Райковецкого городища. Подержать в своих руках каменные топоры, кремневые ножи, наконечники стрел и копий, и слушать при этом захватывающие воображения детей рассказы Гаврила Григорьевича – это осталось в памяти навсегда. Он водил нас на раскопки под Райками через скраглёвский лес, рассказывая по ходу, как можно выжить в лесу, чем можно питаться, а чего надо остерегаться. Помню общее наше удивление, когда он вдруг остановился, сказал;”О!. Это я давно уже ищу!”. И голыми руками выкопал небольшие клубни сладкого (!..) картофеля. Аккуратно обмыл их водой из большой фляги, и угостил нас невиданным ещё нами лакомством. Было таки вкусно!

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here