Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Віфлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає “спасіння”).
Усі Українські православні церкви, а також Українська греко-католицька церква Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська православні церкви святкують Різдво в ніч на 7 січня (що відповідає 25 грудня за старим Юліанським календарем). Римо-Католицька Церква, більшість протестантських церков, а також більшість православних, включаючи Константинопольську, Антіохійську, Александрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку церкви, святкують Різдво в ніч з 24 на 25 грудня. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами.
Традиція святкування Різдва Христового утвердилась зі становленням християнства на Україні-Русі. З того часу день 7 січня, як велике релігійне свято, є неробочим днем.
З приходом до влади більшовиків у 1917 році розгортається активна антирелігійна атеїстична пропаганда. У 1922 році на противагу Різдву Христовому комуністична влада запроваджує нове свято – комсомольське “різдво” (комсвятки), яке виливалося в демонстрації комсомольців і безпартійної молоді з транспарантами, червоними прапорами, смолоскипами та опудалами богів усіх релігій, які колонами йшли містами з революційними піснями. У храмах усіх конфесій улаштовувалися “демонстрації”, що супроводжувалися короткими мітингами, після чого проходило спалення опудал богів.
З 1925 року, коли радянська влада твердо стала на шлях “планової, систематичної антирелігійної роботи”, було введено п’ятиденку, церковні свята скасували й Різдво перетворилося на звичайний робочий день. Разом із Різдвом скасували і комсомольське різдво, а також ялинку з Дідом Морозом (її відновили лише у 1936 році).
Впродовж семи десятиліть радянської влади свято Різдва Христового не відзначалось, хоча неофіційно свято відмічали у родинному колі.
Так тривало до отримання у 1991 році Україною незалежності. 20 березня 1991 року голова Верховної Ради Української РСР Леонід Кравчук підписав Закон України про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР при переході республіки до ринкової економіки. У відповідності до цього закону 7 січня, як релігійне свято Різдва Христового, визначене як неробочий день. Через декілька місяців – 18 червня – Верховна Рада Української РСР прийняла зміни до Кодексу Законів про працю, якими 7 січня визначено як святковий день. З цього часу і до сьогодні 7 січня є святковим (неробочим) днем.
Святкування у Бердичеві
У Бердичеві Різдво Христове є традиційно родинним святом. У православних храмах міста у ніч на 7 січня відбуваються урочисті служби Божі, для жителів міста організовуються різдвяні концерти.
В часи радянської влади свято Різдва Христового не відзначалось. Винятком лише стали роки, коли місто перебувало під німецькою окупацією 1941-1943 рр. У цей час святкування на офіційному рівні відновилось. Так, наприклад, як повідомляла газета “Нова Доба” у січні 1943 року, у перший день Різдва об 11 годині ранку в міському театрі відбулась безкоштовна ялинка для дітей. Така ж ялинка відбулась і на другий день, після ялинки артисти театру дали концерт. У перший та другий день Різдва в театрі вечором йшла вистава “Наталка Полтавка”, в ці ж дні в кінотеатрі “Аполло” відбулось по три сеанси кінокартини “Пропали без сліду”.