1845 – Цього дня оголошено указ Його Імператорської Величності Миколи I, яким Бердичеву надано статус міста (повний текст приведено поряд):
“Признавъ полезнымъ, вслѣдствіе представленныхъ НАМЪ предположеній Кіевскаго Губернскаго Начальства, разсмотрѣнныхъ Министромъ Внутреннихъ Дѣлъ и одобренныхъ Государственнымъ Совѣтомъ, перевести Уѣздное Управление Махновскаго уѣзда Киевской губ. въ м. Бердичевъ, повелѣваемъ: 1) Мѣстечко сіе переименовать уѣзднымъ городомъ, а по немъ и нынѣшній Махновскій уѣздъ называть Бердичевскимъ”.
Цим же указом у місті створюється Міська Дума і Магістрат (але місто так ніколи і не отримало Магдебурзького права). Указом місцевому начальству доручено створити для міста Бердичева “приличный герб”.
Бердичівський повіт знаходився у західній частині губернії і на заході межував з Вінницьким повітом Подільської губернії, на півночі з Житомирським повітом Волинської губернії, на сході зі Сквирським і Таращанським, а на півдні – Липовецьким повітами Київської губернії. Площа повіту становила 295 388 десятин (3227 кв. км).
У 21 волості Бердичівського повіту було 306 населених пунктів, у т.ч. 11 міст та містечок, серед яких Білилівка, Білопілля, Вахнівка, Дзюньків, Козятин, Махнівка, Нова Прилука, Погребище, Самгородок, Стара Прилука і Спичинці.
1979 – Цими днями по вулиці Миру, поблизу колгоспного ринку, відкрито новий магазин №55 “Побутова хімія”. До послуг покупців тут широкий асортимент лаків, фарб, високоякісних їх розчинників, миючих засобів, кремів для взуття – загалом до 80 найменувань. Очолила новий магазин завідуюча В. Бліднова, покупців обслуговують працівники прилавка П.Г. Сінько, Т.Є. Андрусенко та інші.
1988 – Цього дня всього впродовж 30 секунд у результаті катастрофічного землетрусу у Вірменії, яка входила до складу СРСР, було повністю знищене місто Спітак і 58 сіл. Загинули щонайменше 25 тисяч чоловік, ще близько ста сорока тисяч стали інвалідами.
Ця трагедія потрясла жителів Радянського Союзу. Не залишились осторонь і бердичівляни: 9 грудня у міському комітеті Комуністичної партії спільно з керівництвом машинобудівного заводу “Прогрес” та інших підприємств і організацій було вирішено надати допомогу постраждалим від катастрофи на місці.
У місті на базі виробничого об’єднання “Прогрес” створили спеціальний рятувальний загін чисельністю більш як 30 осіб. До складу загону увійшли спеціалісти найвищих кваліфікацій: газорізальники, електрозварювачі, водії, бульдозеристи, кранівники, стропальники. Серед них кращі заводські фахівці: Яницький І.Г., Бевзо А.С., Минайлюк С.О., Вовненко В.Й., Білошкурський А.В., Горецький В.М., Зацаринський О. До загону включили також кухарів та лікаря міської поліклініки Валерія Вишневського. Керівником загону призначено інженера механо-енергетичного відділу Сергія Григоровича Семенюка. Загін назвали “Прогрес”, завод також взяв на себе всі витрати на перевезення загону до місця призначення.
На залізничній станції Бердичева сформували ешелон із 16 платформ, вантажних вагонів та одного пасажирського. На них навантажили вісім автосамоскидів і бортових машин, бульдозер, автокран, автозаправник, компресор, польові кухні, інші речі та обладнання. Через тиждень поїзд прибув у Спітак. Тут рятувальний загін працював два тижні, розчищаючи завали.
1999 – У Бердичеві в урочистій обстановці відкрито нове приміщення районної і міської прокуратури, що розташоване по вулиці Свердлова, 23 (нині вулиця Вінницька).
На цій події були присутні голова обласної державної адміністрації В.А. Лушкін, новопризначений прокурор області М.А. Черненко, міський голова О.О. Хилюк, голова райдержадміністрації А.А. Білецький, голова райради М.С. Дупляк, прокурори району та міста Л.К. Сіроха та В.А. Рудніцький. До Бердичева на урочистості також прибув Генеральний прокурор України М.О. Потебенько. Він і перерізав стрічку при вході до нового приміщення прокуратури.
До цього в будівлі по вулиці Свердлова знаходився міськпобуткомбінат. Сама ж міська та районна прокуратури розташовувались в аварійному будинку по вулиці Карла Лібкнехта, 25.