Home Історія Свята та визначні події 5 січня. День звільнення Бердичева від німецьких загарбників

5 січня. День звільнення Бердичева від німецьких загарбників

3799
0
SHARE

5 січня відзначається день звільнення Бердичева від німецьких загарбників. Цього дня 1944 року в ході Житомирсько-Бердичівської операції радянські війська штурмом повністю оволоділи Бердичевом.

Кадр із кіножурналу “Звільнення Бердичева”, січень 1944 р.

Житомирсько-Бердичівська наступальна операція розпочалась 24 грудня 1943 року та закінчилась 14 січня 1944 року. Це наступальна операція військ 1-го Українського фронту, яку провели з метою знищення корсунь-шевченківського угруповання супротивника. Була частиною стратегічного наступу радянських військ на Правобережній Україні разом із Кіровоградською наступальною операцією.

Бої за Бердичів

Бої на околицях міста розпочались 1 січня 1944 року, але атаки радянських військ зупинила добре організована ешелонована лінія оборони німців. Танкові батальйони, які все ж зуміли хитрістю прорвати оборону ворога, опинились на території міста в облозі та вели криваві оборонні бої на вулицях міста три дні.

Перший штурм вулиць Бердичева основними силами радянських військ розпочався о 10-й годині 3-го січня. Йому передувала коротка, але потужна артпідготовка. Разом із наземними військами діяла повітряна штурмова група, нещадно бомбардуючи позиції противника. Усе місто знаходилося у вирі суцільного вогню. Ворог несамовито оборонявся, захищаючи кожен метр землі, все доводилося брати із запеклими сутичками. Цей штурм захлинувся.

Житомирсько-Бердичівська наступальна операція, 24.12.1943 р. – 14.01.1944 р.

Другий штурм Бердичева розпочався вранці 4 січня: радянські частини в ніч з 3 на 4 січня прорвали оборонний рубіж гітлерівців на ділянці Дмитрівка-Гришківці і до 6-ї години ранку заволоділи східною та центральною частинами міста.

Мінометний розрахунок у розвалинах будинку. Бердичів, січень 1944 р.

Бої розгорілися всередині міста і точилися за кожний будинок, за кожний поверх. Щоб затримати просування радянських військ по вулицях міста ворог підірвав перші ворота Кармелітського монастиря, уламки яких перегородили вулицю Радянську (колишня вулиця Кармелітська). Також була підірвана й сторожова башта монастиря, уламки якої перекрили підступи до мосту-греблі через ріку Гнилоп’ять. Але ворогу це не допомогло.

5 січня о 16 годині місто повністю очистили від ворога. Лише в боях 4 та 5 січня ворог втратив біля 3500 солдатів і офіцерів, 36 танків, 15 самохідних гармат, 7 бронетранспортерів, 20 автомашин (за даними радянських джерел). Втрати радянських військ, за неповними даними, становили понад 1120 бійців, в тому числі 93 офіцери. Як нагадування про запеклі бої на вулицях, скверах Бердичева залишились одиночні та братські могили радянських воїнів, за якими наглядали учні навчальних закладів. Були на вулицях і одиночні могили німецьких воїнів – з прикріпленими на березових хрестах табличками, а зверху встановленими сталевими касками. Але хрести майже відразу повитягували радянські солдати та жителі міста. Пам’ять про ці могили швидко згасла.

Радянські воїни на Радянській (Соборній) площі. Короткий перепочинок перед боєм. На задньому плані видно будинок міського суду, що стояв на перехресті вулиці Леніна з Радянською площею (знесений наприкінці 1990-х років, нині тут ведеться будівництво торгового центру). Автор фото: Трошкін П., січень 1944 р.
Джерело: Російський Державний архів кінофотодокументів.

Жителі міста, як могли, допомагали радянським воїнам. Ось лише один приклад: у ніч на 5 січня один із батальйонів 168-го стрілецького полку 24-ї стрілецької дивізії вів розвідку боєм на правому березі Гнилоп’яті. Під час виконання завдання був важко поранений 19-річний командир кулеметної обслуги молодший сержант Василь Шевченко. Прийшов до пам’яті у теплі – за ним наглядали дві жінки (вочевидь, мати та донька), які обробили рани й перев’язали воїна. Опівдні прийшли дві медсестри і на підводі забрали його в медсанбат. За бої в ході визволення Бердичівщини (бої під селом Старий Солотвин) Василь Шевченко отримав нагороду – медаль “За відвагу”.

Розбита німецька техніка на інтендантському містечку, січень 1944 р.

У боях за місто брали участь і уродженці Бердичева. Так, заступник із політичної частини командира 723-го стрілецького полку 395-ї гвардійської стрілецької дивізії гвардії підполковник Романюк Павло Пилипович загинув 2 січня на перехресті вулиць Карла Лібкнехта та Шевченка, так і не зустрівшись зі своєю родиною (похований на військовій дільниці міського кладовища по вулиці Пушкіна). Рядовий Ісак Шпеєр дійшов до рідного будинку по вулиці Шевченка, де від сусідів дізнався про загибель своєї родини. Наступного дня під час штурму Червоної гори він загинув. Командир окремого взводу розвідки 333-го стрілецького полку в складі 117-ї стрілецької дивізії Олексій Осадчук також звільняв рідне місто, пройшов усю війну та повернувся додому живим.

За відмінні бойові дії військам, які брали участь у боях за визволення міста, 6 січня 1944 року оголошено подяку Верховного Головнокомандувача, і Москва салютувала їм двадцятьма артилерійськими залпами з 224-х гармат. Дев’яти частинам і з’єднанням, які особливо відзначились, присвоїли найменування “Бердичівських”. Зокрема, це:

  • 389-а стрілецька дивізія;
  • 117-а гвардійська стрілецька дивізія;
  • 24-а стрілецька дивізія;
  • 44-а гвардійська танкова Червонопрапорна бригада;
  • 12-й окремий гвардійський танковий полк;
  • 312-й гвардійський винищувальний протитанковий артилерійський полк;
  • 493-й винищувальний протитанковий артилерійський полк;
  • 91-й гвардійський мінометний полк;
  • 227-я штурмова авіаційна дивізія.

Також 395-у Таманську Червонопрапорну стрілецьку дивізію та 69-й гвардійський артилерійський Новоросійський Червонопрапорний полк, що неодноразово відзначились у боях із німецькими загарбниками, нагороджено орденами Суворова II ступеня.


Кіножурнал “Звільнення Бердичева”.
Центральний державний кіноархів України ім. Г.С. Пшеничного.

 

У січні фронтові документалісти створили документальний фільм “Звільнення Бердичева”, який демонстрували у кінотеатрах країни.

Відзначення дня звільнення Бердичева

До 1960-х років день звільнення Бердичева не відзначався. Лише на початку січня 1969 року місто широко відзначило 25-у річницю визволення міста від німецько-фашистських загарбників. До цього ювілею постановою бюро міськкому КП України і виконкому міської Ради депутатів трудящих у місті запровадили звання “Почесний громадянин міста Бердичева”, яке присвоювали громадянам, що внесли вагомий вклад у справу встановлення Радянської влади, будівництва соціалістичного суспільства у країні, боротьби з ворогами Вітчизни, відбудову зруйнованого народного господарства німецько-фашистськими загарбниками у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Петру Ляшенко, Петру Орєхову та Тимофію Волковичу вручають почесні відзнаки, 5 січня 1969 р.

Першими, хто отримав цю почесну відзнаку, стали кращий бригадир машинобудівного заводу “Прогрес”, кавалер ордену Леніна Петро Іванович Ляшенко та визволителі Бердичева – колишній командир 117-ї гвардійської стрілецької дивізії, генерал-майор у відставці Тимофій Іванович Волкович, колишній командир батальйону 44-ї гвардійської Червонопрапорної Бердичівської танкової бригади Герой Радянського Союзу Петро Іванович Орєхов, колишній комісар цього ж батальйону Герой Радянського Союзу, генерал-майор Георгій Семенович Петровський. Нагородження відбулось під час урочистого засідання напередодні свята – 4 січня. Також ветеранам-визволителям міста вручили символічний ключ від Бердичева. Його отримав ветеран, що проживав у Бердичеві – Тимошин Павло Матвійович.

Урочистий мітинг з нагоди 25-річчя звільнення Бердичева на Радянській площі. На машинах – Почесні громадяни міста Бердичева Петро Орєхова та Тимофій Волкович.
Бердичів, 5 січня 1969 р.
Фото Володимира Солодкого.

Наступного дня, 5 січня, на Радянській площі перед пам’ятним знаком учасникам комсомольсько-молодіжного підпілля відбувся урочистий мітинг із нагоди 25-річчя звільнення Бердичева. По його завершенні колони учасників мітингу попрямували на міське кладовище по вулиці Пушкіна, де поклали вінки та квіти на могили воїнів, що загинули в боях за Вітчизну.

Того ж дня 25-річчя звільнення Бердичівщини відзначили і в Бердичівському районі. Урочисті вечори, зустрічі, концерти, народні гуляння відбулись у селах Радянське (нині Романівка), Никонівка, Бистрик та інших селах району.

Учасники звільнення Бердичева від німецьких загарбників, 5 січня 1974 р.

Починаючи з цього часу щороку 5 січня жителі міста збираються біля Вічного вогню (з 2015 року – Меморіал “Слава Героям!”) на Радянській (з 1995 року – Соборній) площі на мітинг із нагоди звільнення Бердичева від німецьких загарбників, який завершується покладанням квітів на могили загиблих воїнів на військовій ділянці кладовища по вулиці Пушкіна. З метою патріотичного виховання молоді в навчальних закладах міста та району проводяться тематичні заходи, зустрічі з учасниками визволення Бердичева, ветеранами Другої світової війни. У 70-х – 80-х роках на підприємствах та установах за ініціативи партійних органів організовувались соціалістичні змагання. Так, з нагоди 40-ї річниці визволення в місті організували соціалістичне змагання під девізом “Сорокаріччю визволення міста – сорок ударних днів!”.

Пам’ять

Напередодні свята учасники звільнення Бердичева від загарбників, ряд ветеранів Другої світової отримали звання “Почесний громадянин міста Бердичева”. Цю традицію започаткували у 1969 році, коли почесне звання отримали Ляшенко Петро Іванович, Волкович Тимофій Іванович, Орєхов Петро Іванович і Петровський Георгій Семенович. У 1984 році з нагоди 40-ї річниці звільнення Бердичева почесне звання отримав генерал армії, двічі Герой Радянського Союзу Гусаковський Йосип Іраклійович. У 1993 році з нагоди 50-річчя звання отримали ветерани Великої Вітчизняної війни Огнев’юк Олексій Антонович, Томашевський Віктор Іванович, Удовидченко Віктор Іванович, Гусаковський Йосип Іраклійович (отримав це звання вдруге). У 1998 році з нагоди 55-ї річниці почесне звання отримали ветерани Ананьєв Павло Архипович, Бреславець Григорій Іванович, Грінблат Абрам Львович, Євсеєва Клавдія Іванівна, Калинський Микола Іванович, Лівінський Степан Йосипович, Скрипкін Василь Іванович та Соловйова Антоніна Яківна.

18 грудня 1973 року на будинку, де розташовувався штаб 18-ї армії під керівництвом К.М. Леселідзе, встановили меморіальну дошку з присвятним написом: “В січні-лютому 1944 р. в цьому будинку містився штаб 18-ої армії I-го Українського фронту”.

Танк Т-34, вул. Молодогвардійська, кінець 1970-х років.

5 січня 1974 року, у 30-ту річницю звільнення Бердичева від німецьких загарбників, на честь воїнів-визволителів на бетонному п’єдесталі по вулиці Молодогвардійській навпроти машинобудівного технікуму (на цьому місці нині розміщено пам’ятний знак, де знаходилось єврейське гетто) відкрито пам’ятний знак – середній танк Т-34. За офіційною версією цей танк зі своїм екіпажем у складі гвардійської 44-ї танкової бригади 18-ї армії брав участь у визвольних боях за місто 3-5 січня 1944 року. Насправді, на постаменті встановили танк модифікації Т-34-85, який прийняли на озброєння лише у січні 1944 року і, відповідно, він не міг брати участь у звільненні Бердичева від загарбників. У 1985 році танк Т-34-85 перенесли на Привокзальну площу – власне до тієї частини міста, звідки розпочались запеклі бої по очищенню Бердичева від ворога. Перед постаментом встановлено гранітну плиту з переліком всіх військових частин, які звільняли Бердичів від німецьких окупантів у січні 1944 року.

Пам’ятний знак – середній танк Т-34-85, встановлений на площі Привокзальній. 2011 р.

5 січня 2014 року Бердичів відзначив 70-у річницю звільнення міста від загарбників. До цього ювілею в Бердичеві залишилось лише двоє ветеранів-визволителів, Почесних громадян міста Бердичева – Веніамін Коваленко та Микола Калинський. І лише Микола Іванович був присутній на цих урочистостях. З нагоди річниці святкування було більш масштабним, ніж зазвичай: біля Вічного вогню парад трьох родів військ продовжився урочистою ходою керівництва міста, ветеранів, бердичівлян по вулиці Карла Лібкнехта (нині вулиця Європейська) до пам’ятника Перемоги радянського народу у Вітчизняній війні та пам’ятного знаку визволителям міста – танку Т-38-54 на Привокзальній площі. По завершенні ходи організатори свята запропонували присутнім переглянути військову техніку, яку розмістили поряд із міським Палацом культури ім. О. Шабельника, також кожен бажаючий міг скуштувати справжньої солдатської каші та випити бойові 100 грам. О 12 годині в Палаці культури розпочався святковий концерт “Слава солдатам Перемоги!”: свою творчість бердичівлянам та ветеранам дарували артисти, які підготували виставу на тематику Другої світової війни. Звучали пісні воєнних років, на сцені зачитували уривки з листів, які надсилали своїм рідним і близьким із фронту воїни-бердичівляни. Надвечір для усіх бердичівлян та гостей міста в небі засяяв святковий феєрверк.


Почесні громадяни міста Бердичева, серед яких ветерани Другої світової війни.
Стоять (зліва на право): Бреславець Григорій Іванович, Шмонін Іван Омелянович, Лівінський Степан Йосипович, Демиденко Валер’ян Никодимович, Калинський Микола Іванович, Павленко Іван Васильович, Скрипкін Василь Іванович, Ляшенко Петро Іванович.
Сидять (зліва на право): Шабельник Олексій Андрійович, Лонський Віталій Олексійович, Євсеєва Клавдія Іванівна, Хилюк Олексій Олексійович, Удовидченко Віктор Іванович, Хмельницький Михайло Васильович, Степовий Іван Якович.
Бердичів, квітень 2002 р.
До Бердичева у день 30-річчя звільнення міста від ворога завітав генерал армії Георгій Петровський. Перший секретар міського комітету Комуністичної партії Іван Бражник одягає Георгію Петровському стрічку Почесного громадянина міста Бердичева (присвоєння цього звання Георгію Петровському відбулось 4 січня 1969 р.), 5 січня 1974 р.
Мітинг з нагоди річниці звільнення Бердичева від окупантів, 5 січня 2018 р.
Покладання квітів до меморіалу “Слава Героям!” у день відзначення звільнення Бердичева від окупантів, 5 січня 2018 р.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here