5 січня

1919 – Оскільки влада в Бердичеві на цей час належала Директорії, більшовики готувалися захопити місто силою, створюючи на підприємствах бойові дружини.

Вранці більшовики по місту розклеїли листівки, в яких сповіщалося про перехід влади до рук Ради робітничих депутатів. У приміщені театру на Білопільській вулиці (сучасна вул. Європейська) вранці почалося засідання Ради. Влада Директорії вже була проінформована про підготовку до повстання і тому послала у місто так званий “Курінь смерті” полковника Палія.

Але придушення виступу більшовиків у місті переросло в єврейський погром з побиттям жителів міста та грабежами. Майже всі грабунки вчинені на один лад – підходила група озброєних солдатів, наказували відчиняти, або самі ламали двері, присутніх ставили обличчям до стіни, інші солдати тим часом “чистили” кімнати, забираючи гроші, речі, крам.

Загалом єврейський погром тривав шість днів, у результаті 17 євреїв загинуло, 40 отримали поранення, сотні були пограбовані.

Своїм декретом від 18 січня 1919 року Директорія засудила цей акт і виділила 1 млн. гривень постраждалим від погрому єврейським сім’ям.

1929 – У селі Студениця нині Коростишівського району Житомирської області в багатодітній селянсько-хліборобській родині народився Петро Павлович Кучук (1929-2002) – художник, художник-оформлювач.

З 1959 року Петро Кучук проживав у Бердичеві, працював художником, художником-оформлювачем на ряді підприємств міста. З кінця 1960-х років, накопичивши творчий досвід і маючи в активі десятки мистецьких полотен, Петро Павлович бере активну участь у міських, обласних та республіканських художніх виставках.

Загалом Петро Кучук за життя створив понад 70 творів різних жанрів. Значна колекція картин художника нині зберігається у фондах Музею історії міста Бердичева та в родинній колекції.

Помер Кучук Петро Павлович 24 серпня 2002 року. Похований у Бердичеві на загальноміському кладовищі по вулиці Войкова (нині вулиця Бистрицька).

1944 – У бою за село Рачки нині Чуднівського району загинув Луппов Володимир Васильович (1897-1944) – полковник танкових військ, учасник Першої світової війни, Громадянської війни 1917-1921 рр. та німецько-радянської війни 1941-1945 рр., що народився в селі Люк Балезінського району Удмуртії.

У 1942 році Володимир Луппов прийняв командування 71-ою механізованою бригадою 9-го механізованого корпусу 3-ї гвардійської танкової армії. 4 січня 1944 року бригада під командуванням полковника Луппова розпочала бойовий рейд по тилах ворога і звільнила від ворога села Малосілка, Демчин Бердичівського району, Рачки Чуднівського району. У Рачках Володимир Луппов прийняв свій останній бій – після чергової атаки ворога, що значно переважав радянські війська у силі, він загинув.

За уміле командування в маневрових видах бою, нанесення ворогу великих втрат у живій силі і техніці і проявлені при цьому мужність, сміливість і відвагу полковнику Луппову Володимиру Васильовичу посмертно присвоєно звання Герой Радянського Союзу.

Поховали Володимира Луппова у Бердичеві на Радянській (нині Соборній) площі, у 1950 році тіло Героя перепоховали у Москві на Новодівичому кладовищі.

Рішенням виконкому Бердичівської міської ради у 1965 році іменем В.В. Луппова у Бердичеві названа вулиця, що до цього мала назву Грецька. Також на початку цієї вулиці на житловому будинку №32/1 встановлено меморіальну дошку на честь Героя.

1944 – О 16.00 годині радянські війська після затяжних боїв штурмом повністю оволоділи Бердичевом.

Участь у звільненні міста брали підрозділи 24-ї, 389-ї стрілецьких, 117-ї гвардійської стрілецької дивізій, 12-го окремого гвардійського танкового полку прориву 18-ї армії, воїни якої визволили місто й 30 населених пунктів району, а також 183-ї та 305-ї стрілецьких дивізій 38-ї армії, 44-ї гвардійської танкової бригади 1-ї танкової армії.

Лише в боях 4 та 5 січня ворог втратив біля 3500 солдатів і офіцерів, 36 танків, 15 самохідних гармат, 7 бронетранспортерів, 20 автомашин. Втрати радянських військ, за неповними даними, становили понад 1120 чоловік, у тому числі 93 офіцери.

Докладніше про звільнення міста від ворога читайте в окремій статті.

1961 – У Бердичеві створено підприємство по ремонту та пошиттю взуття під назвою “Чобіток” (нині це КП “Чобіток”).

1974 – Цього дня навпроти машинобудівного технікуму (нині ВНЗ “Бердичівський коледж промисловості, економіки та права”) у 30-ту річницю звільнення Бердичева від німецьких загарбників на честь воїнів-визволителів встановлено на бетонному п’єдесталі танк Т-34, який зі своїм екіпажем у складі гвардійської 44-ї гвардійської танкової бригади 1-ї танкової армії брав участь у визвольних боях за місто 3-5 січня 1944 року (насправді, на постаменті встановлено танк модифікації Т-34-85, який був прийнятий на озброєння у січні 1944 року і, відповідно, не міг брати участь у звільненні міста Бердичева від загарбників).

На постаменті укріпили меморіальну дошку з білого мармуру розміром 0,6 на 0,5 м з присвятним написом: “Советским воинам-освободителям гор. Бердичева. 1944-1974”.

У 1985 році пам’ятний знак перенесли на нове місце та встановили поряд із Привокзальною площею – власне у тому мікрорайоні міста, звідки розпочались запеклі бої по звільненню Бердичева від загарбників.

1997 – У Бердичеві помер Ворона Костянтин Костянтинович (1925-1997) – учасник Другої світової війни, ветеран праці заводу “Прогрес”.

Костянтин Ворона у 1946 році влаштувався працювати на бердичівський машинобудівний завод “Прогрес” формувальником ливарного цеху №17. Понад 35 років він працював на цій посаді, проявляючи новаторство, ініціативність, бездоганне ставлення до справи. У травні 1971 року йому – першому серед заводчан – за високі досягнення у праці присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з нагородженням орденом Леніна і врученням медалі Золота Зірка.

Похований Костянтин Ворона у Бердичеві на міському кладовищі у секторі почесних поховань.