5 січня 2017 р. Бердичів відзначив 73-ю річницю з дня визволення від нацистської окупації

372
1
SHARE

У четвер з нагоди 73-ї річниці з Дня визволення Бердичева від нацистських окупантів у місті провели низку загальноміських заходів, приурочених до цієї визначної дати. Спочатку на Привокзальній площі провели церемонію покладання квітів до пам’ятника Визволителям міста Бердичева, а о 10-й годині на площі Соборній біля меморіалу “Слава Героям!” відбулося зібрання громадськості, яке закінчилося покладанням квітів до пам’ятника.

На заході були присутні міський голова, депутати Бердичівської міської ради, представники ветеранських організацій міста та учні навчальних закладів. Перед присутніми на заході виступили міський голова Василь Мазур, голова ветеранської організації Сергій Железняк, командир 26-ї артбригади Андрій Маліновський та інші.

Пам’ять героїчно полеглих визволителів міста Бердичева, усіх загиблих у роки Другої світової війни та героїв сьогодення, які не повернулися додому в наш час, виконуючи свій військовий обов’язок у зоні Антитерористичної операції, вшанували скорботною хвилиною мовчання.

По закінченні зібрання усі бажаючі мали змогу покласти квіти до пам’ятних місць, пов’язаних з подіями Другої світової війни: обеліска Перемоги, могили підпільників, пам’ятника “Скорботний воїн”.

1 КОМЕНТАР

  1. «ДЄДИВАЄВАЛІ»
    Не перестаю дивуватись живучості більшовизму у нашому суспільстві. І це в той час коли Україна досі потерпає від більшовицької агресії, з частковою окупацією території і щоденними втратами.
    І на цьому кривавому фоні війни особливо цинічно виглядає шанування владою, «здобутків» червоної армії під час 2-ї Світової війни, під гаслами: «дєдиваєвалі», «защіщалі родіну».
    Як, що хтось забув то є сенс нагадати, що результат 2-ї Світової війни для України, це просто зміна одного ката іншим. А те що у лавах другого ката були етнічні українці не здобуток, а ганьба. Бо це діти тих, кому було байдуже у 1918-1920 роках. Справжні патріоти України боролись з більшовицькою гнидою аж до 1991 року.
    А що ж таке «червона, визвольна армія» бажано від слідкувати за матеріалами свідків «визволення»:
    Мова піде про масові зґвалтування радянськими військами жінок на території завойованої Європи. Офіційна пропаганда приховує цей величезний злочин комуністичного режиму. Але є спогади очевидців, є незаперечні факти, документи та дослідження відомих істориків, що спростовують міф про благородних визволителів, які принесли мир народам Європи. Варто перелічити основне, аби хоч трошки розвіяти одну з найбрехливіших кремлівських вигадок.
    За словами відомого журналіста Деніела Джонсона, німецькі жінки воєнного покоління все ще називають меморіал Червоної армії в Берліні «могилою невідомого ґвалтівника». Щодо монумента в Трептовпарку, де воїн-визволитель тримає на руках німецьку дівчинку, то як влучно підмітив історик Марк Солонін, «немецкая девочка могла оказаться в руках советского солдата в другой ситуации и с другими для девочки последствиями».
    Британський історик цитує спогади Наталі Ґессе, соратниці Андрія Сахарова, яка в часи війни була фронтовим кореспондентом. “Радянські солдати ґвалтували кожну німку віком від 8-ми до 80-ти, це була армія ґвалтівників,” – стверджує вона. Радянський майор в інтерв’ю британському журналістові у ті часи зізнався: “Наші солдати настільки скучили за сексом, що ґвалтували і жінок 60-70-ти років, на здивування бабусь, якщо не на радість.” А один із російських ветеранів не приховує і задоволення: “Там у Німеччині мільйони наших. ”
    За даними англійського історика Бівора в книзі під назвою «Падіння Берліна. 1945-й», яка вийшла в 2002 році, через зґвалтування пройшли два мільйони німецьких жінок. Дані побудовані на записах лікарів, до яких по медичну допомогу звертались ці нещасні. Тільки в Берліні було зґвалтовано понад 100.000 жінок, кожна шоста з яких загинула. Солдати після скоєння наруги забивали своїх жертв до смерті, або розстрілювали через пересторогу потрапити під трибунал. Тут варто зазначити, що нарузі підпадали не тільки дорослі жінки, але й малі дівчата 7-12 років і жінки похилого віку 70-80 років.
    Більшість злочинів було скоєно в зоні радянської окупації, кількість зґвалтувань скоєних радянськими солдатами, оцінюється числами від десятків тисяч до 2 млн. Враховуючи кількість абортів у наступні місяці та сучасних медичних досліджень, вважається, що близько 100 000 жінок було зґвалтовано в Берліні, і близько 10 тисяч жінок загинуло у наслідку.
    Британський історик Ентоні Бівор описує трагедію як «найбільший феномен масових зґвалтувань в історії», і робить висновок про те, що принаймні 1,4 мільйона жінок було зґвалтовано тільки у Східній Прусії, Померанії і Сілезії. Ентоні Бівор також стверджує, що солдати обезчещували і тих радянських жінок, що наприкінці війни були звільнені з фашистських концтаборів. Ставлення до них було не краще ніж до німкень, оскільки в них наші «доблесні воїни» бачили лишень «німецьких підстилок». Деякі жінки, як зазначає історик, пройшли через наругу 100 разів…
    В Угогщині, починаючи з лютого 1945 року, командування армій намагається стримати сексуальні злочини. До того часу вже тисячі угорських жінок зґвалтовано солдатами червоної армії. Окремі містечка та села, в яких був спротив, було віддано червоноармійцям на три дні на грабунок та насилування. Тільки у зайнятому військами РСЧА Будапешті за оцінкою істориків було зґвалтовано понад 50 тисяч жінок.
    От така армія садистів та ґвалтівників визволяла Європу від «коричневої чуми». Ніякого милосердя, суцільна звіряча ненависть та нехтування життям людини, все в дусі радянського менталітету. На жаль всі ці факти замовчувала радянська пропаганда, замовчують і сучасні міфотворці з Кремля. З одного боку це зрозуміло, адже виставляння на показ темних плям історії, може негативно вплинути як на імідж переможців, так і принизити значення самої перемоги над фашизмом. Оскільки стане ясно, що за своєю жорстокістю, ненавистю та презирством до загальнолюдських цінностей радянська влада не поступалася фашистській. Та багато в чому копіювала її методи.
    То ось на цьому тлі дивно виглядає ентузіазм Бердичівської адміністрації у святкування 73 річниці «визволення» м.Бердичів, проведену зі всією адмінресурсівською помпезністю, з натовпом бюджетників, школярів і військових. Ні не українських патріотів, ветеранів УПА (ще живих по нині) вшановує місцева влада, не день народження Провідника Української визвольної боротьби С.А.Бандери, який відбувся за два дні до того, а «красних асвабадітєлєй».
    Три роки тому це мала б бути 70 річниця, але після майдану Бердичівська савецька адміністрація не наважилась провести ювілейне вшанування своїх «асвабадітелей», бо на революційному ентузіазмі городян це було б їх, можливо останнє «свято». Тепер без сумніву видно справжнє обличчя «керманичів» міста. Видно, як твердою ходою реваншується савєцькі цінності.
    Для зацікавлених пропоную посилання на джерела:
    (Р. Ф. Толивер, Т. Дж. Констебль, «Эрих Хартманн: белокурый рыцарь Рейха», Екатеринбург, 1998).
    («Война все спишет», «Знамя» № 2, 2005).
    («Ревизионистская история: взгляд справа», М., 2003, стр. 61)

Залишити коментар