1953 – На підмосковній (“ближній”) дачі помер Йосип Віссаріонович Сталін – керівник Радянського Союзу.
У клубі заводу “Комсомолець”, у цехах машинобудівного заводу “Прогрес”, у великому залі головного корпусу цукрорафінадного заводу, у театрі шкірзаводу Ім. Ілліча, в організаціях, установах та інших промислових підприємствах Бердичева з цього приводу відбулись багатолюдні збори, під час яких виступаючі на них працівники висловлювали сум щодо непоправної втрати, яку понесла радянська країна.
Міськрайонна газета “Радянський шлях” рясніє траурними матеріалами й повідомленнями про те, що той чи інший колектив у цю важку для країни годину взяв на себе зобов’язання працювати ще краще. Так, навіть смерть вождя для влади ставала приводом закликати всіх до нового підйому соціалістичного змагання.
1969 – У районному вузлі зв’язку (колишня Бердичівська контора зв’язку) завершено монтаж нової міжміської автоматичної телефонної станції.
Завдяки цій станції абоненти Бердичева та району отримали можливість, опустивши в таксофонний автомат монету певного номіналу, самостійно викликати будь-якого абонента як у місті Житомирі, так і в інших містах Радянського Союзу. До цього міжміські переговори здійснювались виключно у ручному режимі за допомогою телефоністок.
Представляємо вашій увазі перелік книг з історії міста Бердичева та Бердичівщини загалом, які представлені у вільному продажі.
Хорошо помнится этот день 1953 года. Мама занималась домашними делами, я увлечённо читал книгу сказок… Вдруг к нам буквально вламывается рыдающая соседка. Ещё не зная причины, мама начинает тоже плакать и пытается успокоить её. Та удивлённо спрашивает: “Вы что, не знаете?”. Мама отрицательно кивает головой. “Так включите радио!”. Мама включает висящую на стене чёрную тарелку громкоговорителя. Через короткое время всё становится ясным… Соседка уходит. Вечером возвращается с работы явно ничего ещё не знающий отец. Мама снова всхлипывает и пересказывает ему главную новость этого дня. К моему удивлению, отец произносит: “Наконец-то…”