4 листопада

1913 – У селі Тіньки Чигиринського району Черкаської області у селянській родині народився Михайло Володимирович Великий (1913-1975).

У 1946 році Михайло Великий очолив радгосп “Рея” Бердичівського району і був його керівником на протязі майже тридцяти років.

За часів його керівництва радгосп переріс у велике спеціалізоване хмелярське господарство з високорозвиненим рільництвом та тваринництвом. У 1963 році у радгоспі побудували першу в країні хмелеплантацію на залізобетонних опорах, на яких вирощувався високоврожайний сорт хмелю “Клон-18”.

За високі успіхи, досягнуті радгоспом “Рея”, 30 квітня 1966 року Михайлу Великому Указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно звання Герой Соціалістичної Праці та вручено орден Леніна.

1914 – У селі Дмитрівка (нині входить до складу селища Гришківці Бердичівського району) в родині селянина-хлібороба народилася Марія Степанівна Гуменюк (1914-1995).

З 1950 року Марія Степанівна працювала на молочнотоварній фермі колгоспу ім. Сталіна (згодом перейменований у колгосп ім. XXII партз’їзду) селища Гришківці. Вже у 1955 році надої від кожної корови, яку вона утримувала, в середньому становили 4,5 тисячі літрів молока, а через два роки середньорічний надій молока від кожної корови вона довела до показника у 6 тис. літрів.

1958 року за високі показники в розвитку тваринництва Марії Степанівні Гуменюк присвоєно звання Герой Соціалістичної Праці.

Померла Марія Гуменюк 30 листопада 1995 року, похована у Гришківцях на селищному кладовищі.

1941 – До Бердичева у день святкування Казанської Божої Матері прибув Волинський і Житомирський Архієпископ блюститель Почаївської Лаври і Київського митрополичого престолу Олексій. Він у супроводі шести священників Бердичева та округи у щойно відремонтованому Свято-Миколаївському храмі здійснив чин свячення престолу і храму та провів Божу Літургію. Закінчилась Божа служба Молебнем та Хресним ходом навкруги церкви.

По закінченні служби архієпископ Олексій виголосив промову: “Любі друзі! Минули тяжкі роки. Здійснилося Боже милосердя, український нарід і його церква відроджені. Те, що я бачив сьогодні в Бердичеві — кращий доказ безмежної віри в заповіти Іисуса Христа. Сьогодні разом з нами, християни, переживали, благали Бога, величали німецького вождя Адольфа Гітлера. Віками жила українська церква і доки світ стоятиме, вона буде жити, буде іти нога ногу з українським народом“.

Свято-Миколаївський храм у 1938 році, в часи релігійних гонінь, був закритий. Церковне майно відразу розграбували, ікони, книги знищувались і викидались. Від храму залишились лише стіни, вікна та двері. Головна святиня Миколаївської церкви — старовинний чудотворний образ святителя Миколая – за загадкових обставин зник.

1944 – Уродженець Бердичева, російський письменник Василь Гроссман закінчив роботу над документальним нарисом “Убийство евреев в Бердичеве”. Цей крик душі письменника став своєрідним звинувачувальним документом-вироком нацизмові.

Свій нарис Гроссман написав ще задовго до Нюрнберзького процесу (1945-1946), на якому нацизм визнали злочинним по відношенні до людства.

1977 – На відзначення 60-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції рішенням виконкому міської Ради №533 від 08.09.1977 р. територію біля новозбудованого адміністративного будинку міськкому Компартії та виконкому міської Ради вирішено назвати Жовтневою площею. Цим же рішенням міськкомунгосп зобов’язали виготовити та встановити меморіальну дошку на будинку міськкому Компартії України.

Цього дня під час мітингу на стіні адміністративного будинку виконкому урочисто відкрили відповідну меморіальну дошку. Напис на дошці: “Площа названа Жовтневою на честь 60-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції”.

7 лютого 2013 року у відповідності до рішення Бердичівської міської ради назву площі Жовтневої було змінено на нову – площа Центральна. А 24 жовтня 2013 року зі стіни будівлі бердичівської міської ради та міського виконавчого комітету зняли і меморіальну дошку. Роботи з її демонтажу виконали міські комунальні служби.

1992 – Міськрайонна газета “Радянський шлях”, що видається на теренах Бердичівщини з 1919 року, змінила свою назву на нову – “Земля Бердичівська”. Цю версію назви озвучив під час зборів робочої комісії представників Бердичівських міської та районної рад народних депутатів і редакції газети, які відбулись 29 жовтня 1992 року, заступник голови Бердичівської районної держадміністрації Володимир Кравченко. Пропозицію схвалили й підтримали як колектив редакції, так і депутати міської та районної рад, що були співзасновниками газети. Одночасно зі зміною назви газета змінила і свій формат, залишивши без змін об’єм – 1 друкований аркуш.

Серед назв газети, що пропонувались до розгляду як редакцією, так і засновниками (депутатами міської ради) і читачами газети були: “Бердичів”, “Пульс”, “Кур’єр Бердичівщини”, “Злагода”, “Воля”, “Бердичівські вісті”, “Новини Бердичівщини”, “Бердичівські новини”. Цікаво, що згодом газети під деякими з перерахованих вище назв таки з’явились у місті, але засновниками їх були приватні структури. А Володимир Кравченко з 1999 року став головним редактором газети, назву для якої запропонував.

Джерело: Протокол зборів робочої комісії представників Бердичівських міської та районної рад народних депутатів і редакції газети від 29 жовтня 1992 року.

2012 – У Бердичеві помер Валер’ян Никодимович Демиденко (1913-2012) – учасник німецько-радянської війни, голова Бердичівського міськвиконкому з 1952 до 1972 рік.

Валер’ян Демиденко з 1950 року по 1969 рік дев’ять разів поспіль обирався депутатом Житомирської обласної ради депутатів трудящих. За 20 років керівництва містом Бердичевом Валер’яну Демиденку вдалося зробити місто таким, яке заробляло для власних потреб коштів більше, ніж виділяли із союзного бюджету.

За багаторічну сумлінну працю в органах виконавчої влади Валеріану Никодимовичу у 1998 році присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”. Також Валеріан Демиденко в день свого 90-ліття став кавалером ордену міста Бердичева “За заслуги” за номером 001.

Похований Демиденко Валер’ян Никодимович у секторі почесних поховань загальноміського кладовища по вулиці Войкова (нині вулиця Бистрицька).