30 квітня

1778 – Власник Бердичева річицький староста Радзивілл пожертвував земельну ділянку під будинок і садок для монастирської капели. Запис було внесено до Житомирських гродських актових книг. За відомостями візитації 1802 р., до складу капели входило чотири органісти, п’ять скрипалів, два трубачі і по одному музиканту, що грали на фаготі, кларнеті, гобої та валторні.

Джерело: Ціборовська-Римарович І.О. Друкарня Бердичівського монастиря босих кармелітів: історія та видавнича діяльність. 1758–1844: [бібліографічна монографія]. – Київ, 2019. – с.38.

1911 – Цього дня заможний місцевий лікар Давид Шеренціс – власник приміщення для катання на роликових ковзанах (“скетинг-ринк”), розташованого по вулиці Білопільській (нині вулиця Європейська) поряд із храмом Святої Варвари – надав до Київського губернського правління креслення нової будівлі, яку він планує звести на цьому місці: план земельної ділянки, плани, розрізи та фасади будівлі.

Дозвіл на будівництво був отриманий, але з низкою зауважень. Після відповідних узгоджень розпочались будівельні роботи, які завершили того ж року – 27 грудня у Бердичеві відкрили будівлю нового театру. Як писала на той час газета “Киевская мысль”, “за отсутствием специального театрального здания, всякого рода спектакли устраивались в тесном и мало приспособленном зале городской управы. Новый театр построен для эксплуатации его д-ром Д.М. Шеренцисом. Театр вмещает до 1000 человек”.

Ця будівля існує і нині – свого часу у ній знаходився Перший радянський театр, у повоєнний час – міський та районний Будинки культури. Нині діє міський театр, відкритий після реставрації у січні 2018 року.

1966 – Указом Президія Верховної Ради СРСР ланковому радгоспу “Райгородок” Бердичівського району Євгену Федоровичу Базилівському (1930-2006) за успіхи, досягнуті в збільшенні виробництва й заготівлі картоплі, овочів, присвоєно звання Герой Соціалістичної Праці з врученням медалі “Серп і Молот” та ордену Леніна.

Цієї високої нагороди Євген Базилівський удостоєний за високі врожаї картоплі, яку він вирощував у радгоспі.

Радгосп “Райгородок”, в якому працював Євген Базилівський, з початку 1960-х років став відомим на всю Україну завдяки великим врожаями “другого хліба” – картоплі. Все своє трудове життя Євген Базилівський займався вирощуванням картоплі, спочатку напівкормових сортів (збирав по 462 цнт. клубнів напівкормової картоплі на 8-ми гектарах землі), згодом лише столових сортів. У 1980-і роки середня врожайність столової картоплі на його полях становила біля 250 цнт. з гектара, що було одним з найкращих результатів на той час.

1966 – Указом Президії Верховної Ради СРСР голові хмелерадгоспу “Рея” Бердичівського району Михайлу Володимировичу Великому (1913-1975) присвоєно звання Герой Соціалістичної Праці з врученням медалі “Серп і Молот” та ордену Леніна.

Цієї високої нагороди Михайло Великий удостоєний за значні успіхи, досягнуті хмелерадгоспом “Рея” Бердичівського району.

Михайло Великий очолив хмелерадгосп у 1946 році. На цій посаді – з 1946 по 1975 рр. – він працював майже до своєї смерті. Під керівництвом Михайла Великого радгосп “Рея” переріс у велике спеціалізоване хмелярське господарство з високорозвиненим рільництвом та тваринництвом. Михайло Володимирович особисто багато працював над впровадженням у хмелярство всього нового, передового. У 1963 році у радгоспі побудували першу в СРСР хмелеплантацію на залізобетонних опорах, на яких вирощували високоврожайний сорт “Клон-18”.

1978 – Перед будинком райкому КПУ та районного виконавчого комітету (нині це будинок райдержадміністрації по вулиці Соборній, 23) на урочистому мітингу відкрито районну галерею Слави – аналог міської Дошки Пошани, що встановлена на Жовтневій площі.

У галереї Слави розміщують портрети працівників району, які досягли значних успіхів в економічному та соціальному розвитку Бердичівського району.

2010 – До Бердичева прибули мощі Святої Терези з Лізьє – католицької святої, монахині кармелітки, однієї з трьох жінок, удостоєних титулу Учитель церкви.

Привезли мощі до костелу Босих Кармелітів, де їх зустріли численні прихожани та паломники. Люди зустріли реліквію з особливими почестями, обсипаючи реліквіарій пелюстками троянд. Тут, у приміщенні костелу, відбулась урочиста Служба Божа. Наступного ранку мощі Святої Терези перевезли до костелу Святої Варвари, де о 10 годині так само відбулась урочиста Служба Божа.

2013 – У Бердичеві відбулось урочисте відкриття пам’ятного знаку воїнам-інтернаціоналістам усіх локальних воєн.

Пам’ятний знак розташувався перед головним входом до бердичівського коледжу промисловості, економіки та права, що по вулиці Молодогвардійській, 2-А. Ініціатором встановлення пам’ятного знаку стала спілка ветеранів Чехословацьких подій, яка таким чином відзначила 45-річчя з Дня Чехословацьких подій та операції “Дунай” (увійшли в історію як “Празька весна”).

Покривало з пам’ятного знаку зняли міський голова Василь Костянтинович Мазур, голова Бердичівської спілки воїнів-інтернаціоналістів Чехословацьких подій Микола Іванович Вахніцький та депутат Житомирської обласної ради Анатолій Васильович Остапюк.

2014 – У селищі Мирне (входить до складу Великоп’ятигірської сільської ради Бердичівського району), поряд із центральним входом до адмінбудинку Бердичівського міжрайонного управляння водного господарства (БМУВГ), відкрито обеліск вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Ініціатором встановлення обеліску став начальник БМУВГ В.М. Наумчук, матеріальну допомогу надав ПП Гринишин Є.Я. (м. Андрушівка). У церемонії відкриття пам’ятного знаку взяли участь в.о. начальника Житомирського обласного управління водних ресурсів В.І. Азима, голова Великоп’ятигірської сільської ради О.Д. Коріненко, учні Великоп’ятигірської школи та працівники БМУВГ.

На лицьовій стороні обеліску викарбувано символічний дзвін зі знаком радіоактивної небезпеки та присвятний напис. Напис на стелі: “Працівникам Бердичівського управління, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції у 1986-1987 роках. Хвала і шана вам від вдячних співробітників”.

2015 – Цей день став останнім у роботи міського автоматизованого переговорного пункту, де для населення міста надавали послуги міжміських та міжнародних телефонних розмов, у тому числі за попереднім замовленням.

Вперше послуга замовлення міжміських телефонних розмов у Бердичеві з’явилась у 1921 році, коли місцева контора зв’язку в будинку телефонно-телеграфної станції, що знаходилась по вулиці Свердлова, 19 (нині вулиця Вінницька), обладнала переговорний пункт для надання послуг міського та міжміського телефонного зв’язку для приватних осіб. За роки свого існування переговорний пункт призупиняв свою роботу лише на час окупації міста ворогом (1941-1944 рр.). Нині ж у зв’язку зі скороченням попиту з боку населення та розповсюдженням мобільного зв’язку потреба у цій послузі практично відпала, що й спонукало національного оператора зв’язку ПАТ “Укртелеком” масово закривати переговорні пункти в Україні.