Додому Історія Цей день в історії 29 грудня

29 грудня

237
0
ПОДІЛИТИСЬ
uger_01
Фотодокумент з особової справи Давида Угера.

1937 – У катівнях НКВС розстріляно Давида Олександровича Угера (1895-1937) – відомого військового спеціаліста, розвідника, який народився в Бердичеві в родині лікаря.

Давид Угер працював у розвідці. У липні 1937 року йому пред’явили звинувачення у тому, що перебуваючи на нелегальній роботі в Німеччині, він проводив шкідницьку роботу в системі розвідувального управління РСЧА, займався шпигунською діяльністю, був учасником військово-фашистської змови у лавах РСЧА, брав участь у підготовці терористичного акту над Наркомом оборони.

Давид Олександрович Угер був посмертно реабілітований постановою Військової колегії Верховного суду СРСР від 3 жовтня 1956 року й справа його була закрита за відсутністю складу злочину.


ostalskiy_01
Аркадій Остальський, фото з особової справи.

1937 – Цього дня на полігоні НКВС неподалік від селища Бутово під Москвою був розстріляний Аркадій Йосипович Остальський (1889-1937) – єпископ Російської православної церкви.

Аркадій Остальський народився в селі Скаківка Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії (нині Бердичівський район Житомирської області). Навчався у Волинській Духовній Семінарії, 14 вересня 1911 року був рукопокладений у священицький сан.

На початку 1926 року ієромонах Аркадій був зведений у сан архімандрита, того ж року в Москві хіротонізований митрополитом Сергієм (Страгородським) у співслужінні з іншими архієреями в єпископа Лубенського, вікарія Полтавської єпархії.

ostalskiy_02
Аркадій Йосипович Остальський
(1889-1937).

У 1937 році єпископ Аркадій призначений єпископом Бежецьким, вікарієм Калінінської єпархії.

У роки гонінь на Церкву отець Аркадій декілька разів заарештовувався, пройшов через Соловецькі табори. 7 грудня трійка НКВС по Московській області за ст. 58-10 ч. 1 КК РРФСР засудила єпископа до розстрілу за “контрреволюционную фашистскую агитацию”.

Життя священномученика Аркадія Остальського було справжньою жертвою любові Богу та людям, із сорока восьми відпущених йому земних років майже третину він провів у засланнях і тюрмах, закінчивши цей шлях мученицьким вінцем.

У 2000 році єпископа Аркадія зараховано до лику святих Російської православної церкви.


1944 – У Бердичеві після кропіткої роботи, проведеної співробітниками музею по зібранню та уладнанню експонатів, які залишились після окупації міста німецькими військами, відкрито міський музей. Музей складався з 4-х відділів: археологічного, історичного, етнографічного та відділу Великої Вітчизняної війни.

Робота музею тривала лише десять років – у 1954 році рішенням республіканського керівництва Бердичівський історичний музей було віднесено до “музеїв, що не мають належних фондів для утворення експозицій і не відповідають у зв’язку з цим зростаючим потребам населення”. У зв’язку з цим міський музей закрили, експонати передали до обласного краєзнавчого музею.


1950 – Під час 1-ї сесії Бердичівського міськвиконкому 3-го скликання схвалено рішення про встановлення в місті на перехрестях автоматичних світлофорів. Але перший автоматичний світлофор у Бердичеві запрацював лише у 1957 році.


solodoviy_01
Комплекс споруд солодового заводу, листопад 2010 р.

1964 – У Бердичеві державною комісією підписано Акт про здачу в промислову експлуатацію першої черги потужностей солодового заводу (20 тисяч тон солоду на рік), який збудували у мікрорайоні Корніловка по вулиці Фільтровій (з 1975 року – вулиця Ватутіна). Хоча завод почав випускати продукцію набагато раніше – з липня 1959 року, саме у день підписання акту він досяг своєї проектної потужності.

На сьогодні колишній ВАТ “Бердичівський солодовий завод”, а нині ТОВ “Бердичівська солодова компанія” – єдиний діючий солодовий завод в Україні.


1980 – Цього дня підписано акт прийому в експлуатацію багатоповерхової будівлі по вулиці Перемоги, відомої нині як геріатричний пансіонат (будинок пристарілих).

Будинок розрахований на обслуговування 250 осіб, підопічні проживатимуть в одно-, дво- та тримісних кімнатах у залежності від стану здоров’я. Також до послуг підопічних закладу ванни, душові, санітарні кімнати та їдальні на кожному поверсі. Організовано бібліотеку та гуртки за інтересами.

Перших своїх підопічних заклад прийняв у травні 1981 року.


orkestr_011980 – Постановою Президії Української республіканської ради профспілок самодіяльному духовому оркестру Будинку культури машинобудівного заводу “Прогрес” присвоєно звання “Народний”.

Перший оркестр на заводі був створений у 1947 році, але проіснував він лише десяток років.

Друга, більш влада спроба створення оркестру відбулась у 1970 році. Організував та очолив колектив Михайло Бараш. З 1992 року оркестром керує диригент, заслужений працівник культури України Анатолій Тетьоркін.

Прогресівський оркестр за роки, що минули, здобув численні нагороди та призи на різноманітних фестивалях та конкурсах. Жодне міське свято чи культурний захід не обходяться без виступу цього згуртованого музичного колективу.


pam_lenin_evropeyska_pl_07
Урочисте відкриття пам’ятника В.І. Леніну.

1982 – У переддень святкування 60-річчя утворення СРСР на Жовтневій площі (нині площа Центральна) навпроти будинку міського виконавчого комітету відкрито пам’ятник Володимиру Іллічу Леніну – організатору та керівнику Жовтневого перевороту у Петрограді (у радянській історіографії Велика Жовтнева соціалістична революція). Стрічку з покривала на пам’ятнику перерізав перший секретар Житомирського обласного комітету Комуністичної партії України Василь Кавун.

Авторами пам’ятника стали скульптор Костянтин Васильченко, архітектори Петро Бірюк і Петро Перевозник. Пам’ятник виготовили з рожевого граніту, видобутого з Ємельянівського родовища Житомирської області. Загальна висота пам’ятника становить 8,7 м., висота скульптури – 4,0 м.

pam_lenin_evropeyska_pl_10З цього часу пам’ятник В.І. Леніну на Жовтневій площі став центром політичного життя міста: перед пам’ятником кращих школярів міста приймають до лав піонерської організації, перед пам’ятником щороку відбувались урочисті паради з нагоди річниці Жовтневої революції (7 листопада) та Дня міжнародної солідарності трудящих (1 травня). Ці традиції зберігались до отримання незалежності Україною у 1991 році.

У листопаді 2013 року в Україні розпочались протестні акції, відомі як Євромайдан. На їх фоні 22 лютого 2014 року пам’ятник демонтували.


shkirzavod_02
Адмінбудинок шкіроб’єднання ім. Ілліча.

1994 – Наказом №252 Держкомітету України з легкої і текстильної промисловості на базі бердичівського шкіроб’єднання створено Відкрите акціонерне товариство “Шкіроб’єднання ім. Ілліча”. Загальна кількість акцій новоствореного товариства становить 2 469 386 шт. Чисельність працюючих — 1200 осіб. Загальна площа, яку займає підприємство на цей час, становить 19 га. Очолює підприємство генеральний директор Олександр Степанович Клекота.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here