28 жовтня

1781 – Вдова князя Удальрика Радзивілла та власниця Бердичева княгиня Елеонора (до заміжжя – Елеонора Каменська) прийняла у своєму бердичівському палаці великого князя Павла Петровича (у майбутньому – імператора Всеросійського Павла I) з дружиною Марією Федорівною.

Останні здійснювали закордонну подорож (це був традиційний етап, яким завершувалось отримання освіти в Європі XVIII століття).

Подружжя подорожувало інкогніто під прізвищем графа та графині Північних (дю Нор, від фр. Nord, дослівно — “Північ”; тобто, граф і графиня з півночі). На цей час вони завершували свою подорож, повертаючись до Петербургу.

Загалом, подорож цесаревича з дружиною тривала 428 днів; проїхали вони 13 115 верст.

На жаль, бердичівський палац Радзивіллів не зберігся. Його через ветхість розібрали у 1973 році.

1908 – Керівником римо-католицької парафії Бердичева став отець-камергер Діонісій Бончковський. Перед його призначенням храмом опікувався канонік о. М. Горський.

Під керівництвом Діонісія Бончковського у наступні роки проводилась реставрація костелу Босих Кармелітів, яку розпочав ще його попередник. Також о. Діонісію вдалося викупити у місцевої влади фортечні мури, які свого часу царський уряд відібрав у парафії. А генерал-губернатор Ф. Трепов дав дозвіл на передачу Церкві частини приміщень, а саме – крамниць, якими до цього користувались євреї-купці.

1919 – Цього дня частини Червоної Армії повністю оволоділи Бердичевом, зайнятого до того об’єднаними військами УНР та ЗУНР. Вкотре у місті відновив свою діяльність революційний комітет.

Проте військова обстановка у районі Бердичева до кінця 1919 року залишалась напруженою – у сусідньому Козятині ще знаходились основні сили українського війська.

1968 – На площі Ленінського комсомолу, що на території машинобудівного заводу “Прогрес”, з нагоди річниці визволення України від німецьких загарбників в урочистій обстановці відкрито пам’ятний знак з Вічним вогнем, присвячений працівникам машинобудівного заводу, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

З початком німецько-радянської війни по мобілізації з заводу призвали більше 1000 робітників, інженерно-технічних працівників, службовців. Більш як половина з них не повернулася з фронтів, захищаючи Вітчизну.

Згодом, у грудні 1980 року, пам’ятний знак демонтували. На його місці спорудили меморіальний комплекс, також присвячений загиблим працівникам машинобудівного заводу “Прогрес”. Цей комплекс знаходиться на території заводу й нині.

1990 – Під час мітингу, організованого громадськістю міста, міськкомом партії, міськрадою і товариством єврейської культури на території колишніх Глинок – між Елінгом та селом Хажин – відкрито пам’ятний знак жертвам фашизму.

Саме на цьому місці знаходяться братські могили, де поховано 10656 осіб, переважно єврейської національності, вивезених із бердичівського гетто та розстріляних німецькими карателями 5 вересня 1941 року.

Пам’ятний знак – сіра гранітна стела (1,4×1,2 м) на бетонному підніжжі з меморіальним написом. Напис: “Советским гражданам, павшим от рук фашистских палачей. 1941-1944”.

Після закриття мітингу біля пам’ятного знаку відбувся культовий обряд богослужіння, участь у якому взяли також гості зі Сполучених Штатів – посланець Любавичської іудейської общини рабин Йосип Кантор.

1995 – Цього дня місцевий рекламний тижневик “Бердичів-реклама”, що виходить з 1994 року, “заговорив”: вийшов перший номер, у якому розміщувалась не лише реклама та оголошення, а й новини з життя міста і району.

2009 – До храму Свято-Різдва-Богородиці, що знаходиться у селі Озадівка Бердичівського району, прибули мироточиві ікони Ісуса Христа, всіх святих та Іверський образ Божої Матері. Їх привезли з села Кіровка Калинівського району Вінницької області, де у храмі Святої Параскеви ікони вперше почали мироточити влітку 2007 року. З тієї пори миро на іконах з’являється постійно.

Сотні прихожан села Озадівка, жителі навколишніх сіл та Бердичева мали можливість побачити ікони, помолитись біля них та звершити помазання миром, що витікає від релігійних святинь.