26 квітня. День Чорнобильської трагедії. Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф

Чорнобильська катастрофа — екологічно-соціальна катастрофа, спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції в ніч на 26 квітня 1986 року, розташованої на території України (у той час — Української РСР). Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин.

У вересні 2003 року на саміті СНД Президент України Леонід Кучма запропонував країнам-учасницям Співдружності оголосити 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. Рада голів держав СНД підтримала цю пропозицію.

Аварія та її наслідки

На Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 року проходило планове виключення реактора, яке тривало 20 секунд, що здавалося звичайною перевіркою електрообладнання. Проте через декілька секунд у результаті різкого стрибка напруги стався хімічний вибух, у результаті якого в атмосферу викинуто близько 520 небезпечних радіонуклідів. Вибух був настільки потужним, що забруднення розповсюдилося на значні ділянки території Радянського Союзу, які наразі входять до складу Білорусі, України та Росії. За офіційними повідомленнями, відразу після катастрофи загинула 31 людина, а 600 000 ліквідаторів, які брали участь у гасінні пожеж і розчищенні, отримали високі дози радіації.

Згідно з офіційними даними, радіоактивному опромінюванню піддалися майже 8,4 млн. мешканців Білорусі, України та Росії, що перевищує чисельність населення Австрії. Забруднено близько 155 000 кв. км території, що складає майже половину загальної площі території Італії. Сільськогосподарські угіддя площею майже 52 000 кв.км, а це більш ніж площа території Данії, забруднені цезієм-137 і стронцієм-90 з періодом напіврозпаду в 30 і 28 років, відповідно. Майже 404 000 людей були переселені, проте мільйони як і раніше живуть в умовах, коли залишкова дія, що зберігається, створює цілу низку небезпечних наслідків. 15 грудня 2000 року діяльність ЧАЄС як виробника електроенергії була припинена.

Події у Бердичеві

Спочатку ситуацію з аварією партійні та господарські органи влади особливо не висвітлювали. Лише одиниці бердичівлян, що у вечірній та нічний час слухали передачі іноземних радіостанцій “Голос Америки” та “Свобода”, які в цей час піддавались глушінню (за допомогою т. зв. “глушилок” – радіопередавачів електронних перешкод), отримували хоч якусь інформацію про аварію та її наслідки. Відсутність офіційної інформації та бажання влади приховати, або применшити наслідки аварії, приводили до прийняття непродуманих рішень. Так, 1 травня, коли рівень радіаційного забруднення значно перевищував звичайний та існувала вірогідність радіоактивного зараження, Бердичів відзначив День міжнародної солідарності трудящих традиційним велелюдним парадом на Жовтневій (нині Центральній) площі. Також жителі не отримували хоч-яких рекомендацій щодо дій по захисту своїх осель від радіоактивного пилу. У міськрайонній газеті “Радянський шлях” писали про все: і про авангардну роль комуністів, і про хід посівної кампанії, і про підсумки Всесоюзного комуністичного суботника, присвяченого 116-й річниці з дня народження В.І. Леніна. Але конче потрібна інформація була відсутня.

З часом замовчувати очевидні факти стало неможливо. І центральній владі довелося-таки визнати, що на Чорнобильській АЕС стався потужний вибух. Уже 12 травня у “Радянському шляху” з’явилась перша згадка про катастрофу – інформація Ради Міністрів СРСР, в якій повідомлялось про аварію та дії по усуненню її наслідків. Працівники швейної фабрики відразу виступили з ініціативою проведення 17 травня 1986 року суботника, зароблені кошти на якому планували передати у фонд відшкодування збитків від аварії та допомогу потерпілим. Їх ініціативу підтримали машинобудівники “Прогресу” та інших підприємствах міста. По результатам суботника швейники перерахували до фонду 8 тис. карбованців, прогресанти – 25 тисяч.

Вагому роль у ліквідації наслідків аварії відіграв особовий склад пожежної частини СДПЧ-9 міста Бердичева. 2 травня у бік Чорнобильської станції за кермом пожежної автодрабини виїхали Адам Татарчук та Олександр Михайлов. 9 травня з Бердичева виїхала основна група пожежників, які виконували на ЧАЕС різноманітні роботи: перевозили людей із зараженої території, чергували на станції. Там бердичівські пожежники працювали до 24 травня, після чого повернулись додому. Всього у ліквідації наслідків пожежі взяли участь 24 бердичівських пожежника, серед яких особливо відзначились Адам Татарчук, Олександр Михайлов, Анатолій Новіцький, Микола Олійник (нагороджений медаллю “За відвагу на пожежі”), Василь Струтовський. Усі вони були нагороджені нагрудним знаком “Кращий працівник пожежної охорони”.

Брали участь у ліквідації аварії і бердичівські військові. На шостий день після аварії два екіпажі на вертольотах МІ-8 військової частини, що дислокувалась у селі Радянське (нині Романівка), підняли по тривозі і десять днів вони буквально зависали над розпеченим реактором, проводячи моніторинг рівня радіації та скидаючи на будівлю ЧАЕС важкі свинцеві стержні. Екіпажі виконували поставлене завдання до тих пір, допоки не отримали небезпечну дозу радіації. З екіпажів цих вертольотів зміг видужати і дожити до другого десятиліття XXI століття лише один – командир екіпажу підполковник Валерій Морозов. Їх замінили інші екіпажі на вертольотах хімічної розвідки Мі-24ХР (спеціалізована модифікація ударного вертольоту Мі-24), які “працювали” з аеродрому під Овручем, де на той час дислокувався авіаційний полк винищувачів-бомбардувальників. Районний центр на північному сході Житомирщини знаходився у безпосередній близькості до 30-кілометрової зони відчуження, тож злітати з цього аеродрому було набагато зручніше, ніж з полкового, у селі Радянському. Екіпажі на вертольотах хімічної розвідки виконували завдання як у самому Чорнобилі, у місті енергетиків Прип’ять, так і в 30-кілометровій зоні відчуження – над територією північних районів Київщини та Житомирщини. Також виконувалися польоти над Чернігівщиною та Гомельською областю Білорусі. Вертольоти здійснювали посадки для забору проб ґрунту, води та опадів у населених пунктах, а також у Рудому лісі, який відомий тим, що після вибуху атомного реактора на ЧАЕС дерева у ньому почервоніли.

У листопаді 1986 року у 30-кілометровій зоні відчуження проводив роботи по ліквідації наслідків аварії особовий склад військової частини 61211 117-ї Гвардійської навчально-танкової дивізії (полк тимчасово розташувався у селищі міського типу Поліське Київської області). Силами військових проводилась дезактивація житлових будівель населених пунктів. У здійсненні робіт були задіяні рота радіаційної розвідки, два батальйони хімічного захисту, інженерно-технічний батальйон, ремонтний взвод, ремонтні майстерні, взвод зв’язку, штаб управління та господарська частина. Була задіяна вся наявна у військовій частині техніка: машини БРДМ-2РХБ (до 10 одиниць), авторозливні станції АРС-14, пересувні ремонтно-хімічні майстерні ПРХМ-3, екскаватори на базі автомобілів “КРАЗ” та ін.

Територія Бердичева не зазнала зараження: за даними інструментальних досліджень працівників Бердичівської санітарно-епідеміологічної станції рівень радіації не перевищував нормативних показників та знаходився у межах 15-19 мкР/год (до аварії фоновий рівень становив 10-12 мкР/год). Наше місто, як і район, не увійшли до переліку місцевостей з підвищеним рівнем радіації. Але через Бердичів проходили шляхи інтенсивного руху транспорту, що міг на своїх колесах “завозити” забруднення. Тому приймались заходи щоб позбутися радіації: усі автошляхи, центральні вулиці змивались водою з поливальних машин декілька разів на день. Але ці роботи проводились без широкого інформування населення.

Замовчування, недомовки з боку влади, недостатність загальної інформації породжували серед бердичівлян чутки про десятикратне перевищення радіаційного фону у місті, підвищений рівень у новобудовах міста та району, на яких використовували будівельні матеріали з північних районів Житомирщини. Щоб запобігти чуткам на початку 1990 року влада змушена була створити спеціальну комісію, яка побувала на новобудовах. Заміри, проведені в новозбудованій школі села Половецьке (батьки боялися відпускати своїх дітей до школи, яка на їх думку “фонить”), дитячому садочку в селі Скраглівка, будівлі школи, що будується у селищі Гришківці, будівлі райвиконкому, інших місцях показали в окремих випадках дещо підвищений рівень радіації (25-27 мкР/год), ніж середній міський. Та все ж він не перевищував норми. У міськрайонній газеті “Радянський шлях” у номері за 24 січня того ж року вперше з’явилась інформація санепідстанції про стан радіації в Бердичеві (маленька замітка у нижньому кутку на першій сторінці).

У наступні після катастрофи роки тисячі бердичівлян пройшли через горнило Чорнобиля – вони працювали у зоні зараження та відселення, виконували роботи по знезараженню територій, експлуатували об’єкти народного господарства, що потрапили у зону безумовного виселення. Брали участь у ліквідації наслідків аварії і виробничники. Так, будівельники машинобудівного заводу “Прогрес” для переселенців із місць радіоактивного забруднення будували нові оселі, об’єкти соціальної інфраструктури у селах Малі Миньки, Базар, Росоховське Народицького району та в місті Малин на Житомирщині. Зв’язківці районного вузла зв’язку працювали в лінійних автозалах Чорнобильського та Народицького районів, забезпечуючи роботу міжміського телефонно-телеграфного зв’язку.

Уряд України впродовж 1990-1993 рр. приймав заходи щодо будівництва об’єктів, пов’язаних із переселенням громадян із територій, які зазнали радіоактивного забруднення. У тому числі переселення із зони безумовного (обов’язкового) відселення у Народицькому районі Житомирської області. Одним із населених пунктів, куди пропонувалось здійснити таке переселення, стало село Озадівка Бердичівського району. До праці залучили будівельників, які розробили проекти на дві сотні нових житлових будинків, і за рік в Озадівці фактично з’явилось ще одне поселення. У 1990-му році до Озадівки переселились люди з Народицького району. Голова місцевого колгоспу Микола Коваль декілька разів їздив у села Народицького району, де проживали постраждалі люди, переконував залишити рідну землю. За наступні 20 років село Озадівка стало для переселенців рідним.

Для дітей жителів села Озадівка та переселенців звели нову школу, у 1995 році зв’язківці встановили в селі новітню на той час автоматичну телефонну станцію. У квітні 2007 року за допомогою посольства Японії та Фонду “Дзвони Чорнобиля” відкрито нове приміщення лікарської амбулаторії, яке оснастили сучасним обладнанням.

Вшанування пам’яті

До 2004 року в місті особливих заходів із нагоди річниці Чорнобильської катастрофи не проводилось. Відбувались лише окремі заходи, організовані громадськістю. Наприклад, 26 квітня 1991 року у Свято-Миколаївській церкві відбулась громадсько-релігійна панахида по вшануванню пам’яті загиблих у Чорнобильській катастрофі.

У вересні 2003 року країни СНД проголосили 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. Із цього часу день Чорнобильської катастрофи відмічається на державному рівні.

26 квітня 2004 року з нагоди 18-ї річниці катастрофи у Бердичеві поряд із будівлею пожежної частини по вулиці Петровського, 17 (нині вулиця Шкіряників, тут знаходиться Бердичівський міськрайонний відділ Управління ДСНС України у Житомирській області та 9 ДРПЧ), відкрито стелу “Вони врятували світ”. Покривало зі стели зняли міський голова Василь Мазур та пожежник-ліквідатор аварії Іван Осипчук. Пам’ятний знак увіковічує пам’ять про пожежників міста Бердичева, які з перших днів Чорнобильської катастрофи рятували людство від наслідків страшного вибуху. Під час відкриття стелу освятив священик парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії о. Томаш.

Стела виготовлена з чорного граніту, на лицьовій стороні нанесено присвятний напис та імена пожежників, що приймали участь в усуненні наслідків Чорнобильської катастрофи. Напис на гранітній плиті: “Наша біль Чорнобиль. Вони врятували світ. Березніцький В.Ф., Брисюк В.А., Варікаша О.М., Войтов О.Б., Гаврушкевич М.В., Демянчук М.П., Євдоченко І.І., Духніцький Т.А., Іськов М.В., Кавка В.Г., Когут П.Ф., Колесник В.О., Мазур С.М., Мельник В.Ю., Мельничук С.М., Михайлов О.В., Новіцький А.В., Олійник М.В., Осіпчук І.П., Поліщук І.О., Струтовський В.І., Татарчук А.П., Яворський П.В., Регета Д.С.”.

26 квітня 2011 року, на 25-у річницю Чорнобильської катастрофи в селі Озадівка також відкрито пам’ятний знак, присвячений ліквідаторам катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції. Відкрив пам’ятний знак депутат Житомирської обласної ради Віктор Розвадовський, знак освятили Благочинний Бердичівського округу протоієрей Віталій (Бойков) та настоятель храму Різдва Святої Богородиці отець Ярослав Ігнатюк.

На стелі з чорного граніту нанесено присвятний напис: “До 25-х роковин Чорнобильської трагедії. Ліквідаторам катастрофи на ЧАЕС – усім, хто врятував Україну і світ. Потерпілим внаслідок дії радіації, тим, кому болить душа від ран і втрати часточки рідної землі”. На зворотній стороні стели зображено ікону “Чорнобильський спас”.

30 квітня 2014 року у районі з’явився ще один пам’ятний знак – обеліск вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Встановили його у селищі Мирне, поряд із центральним входом до адмінбудинку Бердичівського міжрайонного управляння водного господарства (БМУВГ), вул. Володарського, 151 (нині вулиця Козацька). Присвячений він працівникам Бердичівського управління, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції у 1986-1987 роках.

24 квітня 2015 року на знак вшанування світлої пам’яті усіх героїв-ліквідаторів по вулиці Вінницькій, 45, відкрито новий пам’ятний знак – Меморіальний пам’ятник загиблим при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. В основі монументу лежить символічне поєднання: на верхівці пам’ятника – атом, який знищив Чорнобильський реактор, дзвін – вічний символ, набат, що закликає бути пильними, та свіча пам’яті – знак того, що подвиг ліквідаторів ніколи не буде забутим. Автором та безпосереднім виконавцем робіт, пов’язаних із його встановленням, виступив депутат обласної ради, голова Бердичівської організації “Всеукраїнської Чорнобильської Народної Партії “За добробут та соціальний захист народу”, генеральний директор ТОВ “Нове тисячоліття” Олександр Нехворовський.

З 2004 року щорічно з нагоди чергової річниці Чорнобильської катастрофи в місті біля пам’ятного знаку “Вони врятували світ” відбувались траурні заходи з вшанування пам’яті загиблих пожежників Чорнобильської АЕС та учасників ліквідації наслідків аварії. З 2015 року такі заходи відбуваються біля пам’ятного знаку по вулиці Вінницькій. Такі ж заходи відбуваються і біля пам’ятного знаку в Озадівці. У навчальних закладах міста та району проводяться відповідні тематичні заходи. Не стоять осторонь і митці. Так, місцеві фотографи Олег Силка та Олексій Царапаєв впродовж багатьох років відвідували зону відчуження. Результатом їх роботи став фотопроект “Квітень 86-го. Відлуння”, першу частину якого митці представили 26 квітня 2013 року у виставковій залі Музею історії міста Бердичева. Другу частину фотопроекту представили 13 квітня 2014 року, третю  – у квітні 2015 року.